Рішення № 73092391, 30.03.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4061/15-ц

Провадження № 2/344/44/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Татарінової О.А.

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

17.03.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, на обґрунтування якого вказав, що в липні 1995 року щодо нього було скоєно злочин (шахрайство), під час якого фізична особа шляхом обману та зловживання довірою, заволодів всім фактичним майном, належним позивачу та його дружині в сумі 35000 доларів США. За заявою позивача 29.08.1995 року було порушено кримінальну справу за скоєння злочинів шахрайства та порушення правил валютних операцій. 26.09.1995 року позивача було визнано потерпілим від злочину і цивільним позивачем щодо відшкодування зазначеної матеріальної шкоди. Слідство проводилось неефективно, органи слідства та прокуратури фактично не вживали жодних заходів щодо забезпечення цивільних позовів та конфіскації майна. 24.11.1997 року вироком Івано-Франківського обласного суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, засуджено до 8 років позбавлення волі, конфіскації майна та задоволено цивільні позови в кримінальній справі, постановлено стягнути на користь ОСОБА_1 суму в гривнях, еквівалентну на той час 35000 доларів США та 3000грн. компенсації моральної шкоди. Ухвалою Верховного суду України від 05.02.1998 року касаційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок без змін. Ані судами ані органами прокуратури не було вжито жодних заходів для організації подальшого розшуку привласнених коштів шляхом чергового кримінального розслідування, чи шляхом належного здійснення конфіскаційної процедури на виконання Конвенції Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» № 141, 1999р., як стала актом внутрішнього законодавства згідно ст. 9 Конституції України.

14.05.2001 року у зв'язку з завершенням відбування покарання в частині позбавлення волі ОСОБА_2 повернувся до м. Івано-Франківськ і ніякого відшкодування збитків ним не відбулось.

01.09.2001 року позивач звернувся до Генерального прокурора України із заявою про порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочинів, передбачених статтями 209,388 КК України - легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом та приховування майна від конфіскації невстановленим колом осіб. Позивач наполягав на розслідуванні відмивання повного обсягу коштів, здобутих злочинним шляхом та доходів, отриманих внаслідок їх використання, оскільки лише внаслідок такого розслідування було можливо повернути його власність.

12.06.2002 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду із адміністративною скаргою на бездіяльність прокурора м. Івано-Франківська щодо розгляду та вирішення заяви від 01.09.2001 року.

04.12.2002 року Івано-Франківський міський суд ухвалив рішення, яким бездіяльність прокурора щодо неприйняття рішення за заявою про порушення кримінальної справи від 01.09.2001 року визнано незаконною та зобов'язано вручити ОСОБА_1 копію постанови за результатами розгляду цієї заяви.

04.04.2003 року, посилаючись на несвоєчасне надання копії рішення судом, заступник прокурора м. Івано-Франківська вніс апеляційне подання на рішення суду від 04.12.2002 року, до якого додав копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, датовану 20.10.2001 року.

22.06.2003 року позивач оскаржив зазначену постанову, та постановою Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

19.10.2004 року прокурором м. Івано-Франківська внесено апеляцію. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.04.2005 року апеляція залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. З оголошенням ухвали апеляційного суду 04.04.2005 року, рішення суду першої інстанції вступило в законну силу з покладенням на прокуратуру обов'язків, уточнених апеляційним судом. Таким чином, зазначеними судовими рішеннями визнано, що заява позивача від 01.09.2001 року розглядалась прокуратурою з порушенням порядку та строків, визначених КПК України. Скасування судами постанови помічника прокурора м. Івано-Франківська від 20.10.2001 року про відмову в порушення кримінальної справи означає, що заява не розглянута, процесуального рішення по її суті немає.

04.04.2005 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора області із заявою про вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози його майну, створеної діяннями працівників прокуратури м. Івано-Франківська та прокуратури Івано-Франківської області. На цю заяву начальник відділу прокуратури області відповіла, виправдовуючи бездіяльність прокуратури ненадходженням матеріалів з суду. Після звернення позивача із скаргою від 17.06.2005 року до Генерального прокурора України, 14.08.2005 року ОСОБА_1 надано відписку заступником прокурора міста від 01.08.2005 року, в якій бездіяльність прокуратури міста виправдовувалась «ненаданням копії ухвали апеляційного суду від 04.04.2005 року».

Отже станом на 01.09.2005 року існували рішення, ігноровані прокуратурою області: вирок Івано-Франківського обласного суду від 24.11.1997 року, рішення Івано-Франківського міського суду від 04.12.2002 року, постанова Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.04.2005 року.

Обов'язки прокуратури щодо виконання цих рішень сформульовані однією фразою - не встановлено, де знаходяться значні грошові суми, здобуті ОСОБА_2 злочинним шляхом. Жодних ознак початку виконання рішень судів не було. Умисною бездіяльністю прокуратури створено загрозу майну ОСОБА_1, а саме - неможливість в подальшому виконати судові рішення в частині повної компенсації збитків.

07.09.2005 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом про стягнення заподіяної незаконними діями прокуратури м. Івано-Франківська моральної шкоди та зобов'язання усунути загрозу майну до держави в особі Державного казначейства України та прокуратури м. Івано-Франківська, який подавався в процесуальному порядку, встановленому ЦПК України. Однак позов розглядався в порядку адміністративного судочинства. Це жодним чином не припинило, не змінило обов'язків прокуратури щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року та ухвали апеляційного суду від 04.04.2005 року. Однак в судовому засіданні представник прокуратури м. Івано-Франківська знову наголосила, що матеріали, за якими слід було провести перевірку в порядку кримінального судочинства згідно рішень судів, з суду до прокуратури міста не надходили. Тобто впродовж 21 місяця представник прокуратури м. Івано-Франківська не повідомила суд про цю обставину і тим самим позбавила суд можливості ефективно захистити права позивача, а його - можливості оперативно відреагувати шляхом обрання ефективного засобу і способу захисту. Відповідно і не виконувались вимоги ст. 97 КПК України в редакції 1960р. стосовно виконання рішення у справі № 5-12/2004.

13.07.2007 року позивач звернувся до Івано-Франківського міського суду з адміністративною позовною заявою до прокуратури м. Івано-Франківська, Івано-Франківської області, третя особа Державне казначейство України про визнання фактів протиправного поширення недостовірної інформації, впливу на суд, невиконання судового рішення та вчинення спроби його перегляду на підставах та в порядку, не передбачених законом, зловживання правами, ненадання інформації, стягнення відшкодування заподіяної цим моральної шкоди та зобов'язання вчинити належні дії, а саме спростувати поширену недостовірну інформацію та надати інформацію. Факт, що твердження представника прокуратури є умисною брехнею, узгодженою з керівництвом, було встановлено при розгляді похідного позову - в судовому засіданні 27.10.2009 року. Іншим представником прокуратури м. Івано-Франківська було надано відмовні матеріали № 361-98 про відсутність яких ця прокуратура стверджувала від вересня 2005 року, оскільки їх зміст не міг вплинути вже не лише на правильну оцінку існування умисних, мотивованих дій відповідача в базовій справі, а навіть на результати апеляційного провадження в ній.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 22.09.2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність прокуратури м. Івано-Франківська щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року та зобов'язано прокуратуру м. Івано-Франківська вжити вичерпних заходів на виконання даної постанови та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.04.2005 року. Дана постанова залишена без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року та Вищого адміністративного суду України від 13.11.2014 року.

Позивач зазначає, що вищевказані судові рішення ухвалені судами двох інстанцій в порядку кримінального судочинства, як і будь-які інші, які набули законної сили, не потребували жодного додаткового підтвердження, в касаційному порядку прокуратура їх не оскаржила. Однак станом на 01.09.2005 року він не мав іншого засобу протидіяти явно умисній бездіяльності прокуратури щодо хоча б розгляду заяви від 01.09.2001 року, окрім як звернення з окремим позовом щодо усунення загрози майну позивача. Рішення судів у справі № 5-12/2004 на підтвердження вказаного обов'язку розгляду заяви, повинні були бути виконані без жодних додаткових умов та виключень. Однак прокуратура використала справу №2а-18/2008 як спробу прихованого перегляду та невиконання результатів справи № 5-12/2004. Незважаючи на те, що постанова в справі № 2а-18/2008 формально набула чинності ще 10.11.2009 року, вона могла бути скасована Вищим адміністративним судом. До рішення суду від 13.11.2014 року прокуратура могла виправдати бездіяльність триваючим судовим розглядом. До кінця розгляду справи жодних повідомлень з прокуратури про наслідки розгляду заяви від 01.09.2001 року ОСОБА_1 не отримав, хоча стаття 214 чинного КПК України зобов'язує розпочати кримінальне провадження впродовж 24 годин після надходження заяви. Всі зазначені судові рішення зобов'язували саме прокуратуру розглянути та вирішити заяву ОСОБА_1 від 01.09.2001 року по суті. Тобто прокуратура позбавилася права передоручати розгляд заяви будь-якому іншому органу.

09.01.2015 року позивач направив прокурору м. Івано-Франківська письмову вимогу негайно надати інформацію про виконання прокуратурою міста постанови суду першої інстанції від 22.12.2008 року та надати належно завірені копії всіх процесуальних рішень, надати всю супутню інформацію з копіями процесуальних документів. 06.02.2015 року заступником прокурора міста позивачу було надіслано відповідь на заяву від 09.01.2015 року зі змісту якої вбачається, що прокурорам забракло вже виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови в справі №2а-18/2008р. Позивач вказує, що прокурори «забули» про безумовний обов'язок виконання завдань кримінального судочинства, спробували таку справу подати як суто адміністративну, скоюючи черговий обман, метою якого було знову невиконання судових рішень, цього разу з направленням позивача по завідомо хибному шляху відволіканням уваги від судових рішень в справі № 5-12/2004 і наміром штучно створити підстави для наступних посилань на мнимий «пропуск» ОСОБА_1 строків пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Злісне впродовж 10 років невиконання судових рішень, ухвалених на користь ОСОБА_1 та скоєння численних обманних заходів та зловживань для приховування бездіяльності означають, що в прокуратури м. Івано-Франківська, незважаючи на зміни виконавців, існує прямий умисел та безпосередня заінтересованість на скоєння, розвиток та приховування цих діянь, що мають ознаки корупційних. Неодноразово звертаючись до органів, які повинні були вести належне розслідування за заявою позивача, і які в подальшому стали відповідальними за виконання судових рішень, ОСОБА_1 не мав засобів переконати їх в тому, що судові рішення, а особливо ухвалені в порядку кримінального судочинства, слід виконувати повністю, своєчасно і належним чином, навіть якщо для такого виконання слід виправляти недоліки попередніх стадій судової процедури. Діяння прокуратури не дають підстав вважати, що вищевказані судові рішення, ухвалені для здійснення відшкодування заподіяних збитків згідно вироку обласного суду від 24.11.1997 року будуть коли-небудь виконані взагалі. Прокуратурою м. Івано-Франківська створена та не усунена загроза майну позивача - ані добровільно, на виконання власних статутних обов'язків та завдань прокуратури, ані на виконання численних судових рішень.

Такими діяннями прокуратури м. Івано-Франківська позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою прокуратури щодо нього особисто. Порушені особисті немайнові права, які безпосередньо і невід'ємно пов'язані з майновими правами. Визначаючи розмір компенсації, позивачем прийнято до уваги негативні економічні процеси та тенденції, зокрема щодо інфляційного знецінення національної грошової одиниці та реальна купівельна спроможність гривні за час звернення з позовом. Оцінюючи умови спричинення моральної шкоди, позивач бере також до уваги як кожний названий чинник окремо, як самодостатню підставу для відшкодування такої шкоди та сукупність цих чинників, та зважає на безсумнівний кумулятивний ефект цих умов, що чітко випливає з розгляду наведених фактів. До уваги також слід взяти і неможливість повного реального виправлення становища в зв'язку із значною умисною втратою часу - влаштованої прокуратурою тяганини, що визначає вимогу відшкодування спричиненої моральної шкоди єдиною можливою в даних правовідносинах. Злісну бездіяльність прокуратури м. Івано-Франківська позивач вважає триваючим актом прямої дискримінації щодо нього, оскільки позивача обмежено у визнанні, реалізації та користуванні правами без правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, спроби досягнення якої є належними та необхідними такі дії категорично заборонено Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Звернення позивача з цим позовом до суду жодним чином не звільняє відповідача - прокуратуру м. Івано-Франківська від обов'язку негайно вчинити позитивні дії для забезпечення принципу недискримінації, та усунути наслідки вчинених нею прямих дискримінаційних дій шляхом повного та неупередженого виконання судових рішень у справі № 5-12/2005р. На підставі наведеного просив суд стягнути з держави 50000грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної скоєнням прокуратурою м. Івано-Франківська, прямих дискримінаційних дій щодо ОСОБА_1, що полягають у злісному створенні та не усуненні загрози майну та невиконанні судових рішень, ухвалених на його користь.

22.05.2015 року позивач подав заяву про зміну предмету позову (а.с.65 т.1) в якій просив стягнути з Держави України в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України - 50000грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем прокуратурою м. Івано-Франківська, злісним невиконанням судових рішень, ухвалених на користь позивача, чим створено та не усунено загрозу майну позивача (остаточного позбавлення майна), стягнути з Держави України в особі відповідного державного казначейства - Державної казначейської служби України - 25000грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем прокуратурою Івано-Франківської області, шляхом злісного невиконання статутних обов'язків прокуратури, сформульованих в пунктах 3, 4 ч. 1 ст. 6, ст.ст. 25, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», статтей 4, 94 КПК редакції 1960р., а саме злісної бездіяльності щодо захисту в межах своєї компетенції права позивача на безперешкодний судовий захист та прав позивача, що випливають зі змісту такого захисту (на засадах рівності перед законом та незалежно від будь-яких ознак) та застосування за змістом ухвалених на користь позивача та невиконаних судових рішень заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, для поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, судові витрати покласти на відповідачів.

01.07.2015 року позивач ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги (а.с.116-119 т.1), а саме просив додатково стягнути з Держави України в особі відповідного державного казначейства - Державної казначейської служби України - 10000грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем прокуратурою Івано-Франківської області та 10000грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної прокуратурою м. Івано-Франківська подальшим, після злісного невиконання судових рішень, продовженням психотравмуючої поведінки у спосіб приховування та знищення доказів вказаного невиконання судових рішень і намаганням цим діянням перешкодити отриманню позивачем судового захисту та викликати стійку недовіру до судових та прокурорських органів.

Позивач ОСОБА_1 Подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві, додаткових заявах, (а.с.86 т.1, 127-131 т.1, 144-145 т. 1,), поясненнях по суті позову (а.с.151-161 т.1), додаткових поясненнях (а.с.166-167 т.1), додатковому обґрунтуванні (а.с.193-195 т.1), заяві на доповнення до пояснень щодо позовної вимоги (а.с.50-56 т.2), додатковому поясненні (а.с.156-158 т.2), промову в судових дебатах (а.с.234-250 т.2), просив позов задовольнити.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Шикеринець Л.М. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача прокуратури Івано-Франківської області в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на письмове заперечення (а.с.89-90 т. 1).

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши представників відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.440 ЦК України ( в редакції 1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе,

що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті

позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

За змістом частин 6, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди встановлені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках встановлених законом.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Вироком Івано-Франківського обласного суду у справі № К-2-62 від 24.11.1997 року ОСОБА_2 визнано виним за ст.ст. 143 ч. 2, 80 ч. 2 КК України та засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна на праві індивідуальної власності. Також стягнуто в користь, зокрема, ОСОБА_1 65626грн. та моральної шкоди 3000грн. (а.с.10-12 т.1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.12.2002 року по справі № 2-6758/2002 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними дії прокурора м. Івано-Франківська щодо неприйняття рішення відповідно до ст. 97 КПК України за заявою ОСОБА_1 про порушення кримінальної справи від 01.09.2001 року в строки, вказані у даній статті, зобов'язано прокурора м. Івано-Франківська вручити ОСОБА_1 копію постанови, винесеної по результатах розгляду заяви ОСОБА_1 про порушення кримінальної справи від 01.09.2001 року (а.с.13 т.1).

Постановою Івано-Франківського міського суду по справі № 5-12 2004р. від 13.10.2004 року скаргу ОСОБА_1 на постанову помічника прокурора прокуратури м. Івано-Франківська Чугунової В.М. від 20.10.2001 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за ст.ст. 209,388 КК України за відсутністю в її діях складу злочинів задоволено, скасовано постанову помічника прокурора прокуратури м. Івано-Франківська Чугунової В.М. від 20.10.2001 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за ст.ст. 209,388 КК України за відсутністю в її діях складу злочинів та повернуто матеріали прокурору м. Івано-Франківська для проведення додаткової перевірки (а.с.14 т.1).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.04.2005 року апеляційну скаргу прокурора м. Івано-Франківська залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року про скасування постанови помічника прокурора м. Івано-Франківська щодо ОСОБА_6 без зміни (а.с.15 т.1).

Постановою Івано-Франківського міського суду від 22.12.2008 року по справі № 2а-18/2008 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визано неправомірною бездіяльність прокуратури м. Івано-Франківська щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року та зобов'язано прокуратуру м. Івано-Франківська вжити вичерпних заходів на виконання даної постанови та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.04.2005 року (а.с.16-18 т.1).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 22.12.2008 року у справі № 2а-18/08 без змін (а.с.19-21 т.1).

Ухвалою Вищого адміністратвиного суду України від 13.11.2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 22.12.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року залишено без змін (а.с.22-24 т.1).

09.01.2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора м. Івано-Франківська із заявою негайно надати інформацію про виконання прокуратурою м. Івано-Франківська постанови Івано-Франківського міського суду від 22.12.2008 року у справі №2а-18/2008 та надати належно завірені копії всіх процесуальних рішень (а.с.25 т.1).

Листом від 06.02.2015 року № 26-15 прокуратурою м. Івано-Франківська ОСОБА_1 роз'яснено, що у відповідності до КАС України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено видається виконавчий лист, та повідомлено, що до прокуратури міста інформації з приводу відкриття виконавчого провадження у вказаній справі не надходило. Крім цього зазначено, що при ознайомленні з матеріалами судової справи встановлено, що ОСОБА_1 не подавалась заява про видачу виконавчого листа та згідно з інформацією відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області станом на 06.02.2015 року виконавчий лист № 2а-18/2008 від 22.12.2008 року на виконання у відділ не надходив (а.с.26-27 т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26.06.2015 року витребувано в прокуратури м. Івано-Франківська інформацію чи вчинялись дії прокуратурою Івано-Франківської області щодо вказівок на участь прокуратури м. Івано-Франківська у судових справах №2а-18/2008 та №5-12/2004 року, що були у провадженні Івано-Франківського міського суду.

30.04.2015 року прокуратурою м. Івано-Франківська надано відповідь (а.с.45 т.1), в якій зазначено про те, що інформація про зобов'язання прокуратурою області прокуратури м. Івано-Франківська на участь у судових справах 2004 та 2008 років відсутня через списання та знищення книг обліку вхідної кореспонденції за 2005-2009 роки відповідно до Акту виділення та знищення справ (документів, що не підлягають зберіганню).

27.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Івано-Франківської області з інформаційним запитом про надання інформації щодо вжиття прокуратурою Івано-Франківської області заходів до виконання прокуратурою м. Івано-Франківська постанови Івано-Франківського міського суду від 22.12.2008 року по справі № 2а-18/2008 та з приводу бездіяльності прокуратури м. Івано-Франківська в частині виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13.10.2004 року по справі № 5-12/2004 та ухвали апеляційного суду від 04.04.2005 року (а.с.71 т.1).

Листом 02.04.2015 року прокуратурою Івано-Франківської області ОСОБА_1 надано відповідну інформацію (а.с.72).

Листом від 05.06.2015 року на заяву ОСОБА_1 щодо ознайомлення з наглядовим провадженням № 361с-98, відмовним матеріалом № 361-98 та наглядовим провадженням представника прокуратури міста у справі № 2а-18/2008 прокуратура м. Івано-Франківська роз'яснила ОСОБА_1, що відповідно до актів про вилучення для знищення справ (документів) що не підлягають зберіганню, відмовні матеріали прокуратури м. Івано-Франківська за період з 1999-2009 років знищені. Аналогічно знищені і позовні матеріали до цивільних судів за період з 2007-2008 років. (а.с.120 т.1).

Листом від 25.06.2015 року на звернення ОСОБА_1 щодо порушення Закону України «Про звернення громадян» в частині повноти та об'єктивності розгляду звернення від 29.05.2015 року, прокуратура м. Івано-Франківська повідомила про безпідставність звернення ОСОБА_1 та роз'яснила окремі положення законодавства про звернення громадян (а.с.123-124 т. 1).

Листом від 15.06.2015 року на заяву ОСОБА_1 з приводу ознайомлення з матеріалами наглядових проваджень та інших питань, прокуратура Івано-Франківської області надала заявнику інформацію з приводу відсутності вказаних у заяві наглядових проваджень, а також роз'яснено окремі положення законодавства про доступ до публічної інформації (а.с.125-126 т. 1).

Листом від 09.06.2015 року на запит ОСОБА_1 на публічну інформацію, прокуратура Івано-Франківської області повідомила про неможливість надання інформації по суті запиту, та роз'яснено окремі положення законодавства про доступ до публічної інформації (а.с.149-150 т.1)

Листом від 10.11.2015 року на звернення ОСОБА_1 з приводу невжиття органами прокуратури достатніх заходів для виконання вироку Івано-Франківського міського суду від 24.11.1997 року в частині відшкодування ОСОБА_2 збитків, заподіяних злочином та з інших питань, прокуратурою Івано-Фрнаківської області надано інформацію про те, що органи прокуратури області не були учасниками виконавчого провадження, а також роз'яснено окремі положення законодавства про виконавче провадження. Щодо стягнення з ОСОБА_2 збитків, заподіяних злочином на користь ОСОБА_1, повідомлено про неможливість надання іншої запитуваної інформації у зв'язку з подіями в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, під час яких в приміщенні прокуратури Івано-Франківської області було знищено ряд кримінальних справ та проваджень, матеріалів перевірок, звернень, завдань і доручень, номенклатурних справ, журналів обліку та інших документів. Щодо неналежного виконання виконавчого листа щодо конфіскації майна за вироком суду від 24.11.1997 року повідомлено, що після набрання вироком законної сили, його скеровано в Калуський міський суд для виконання. 24.04.1998 року даний виконавчий лист повернуто Івано-Франківському обласному суду без виконання у зв'язку з відсутністю майна (а.с.237-238 т.1)

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15.03.2016 року витребувано від прокуратури Івано-Франківської області копії процесуального звернення представника цієї прокуратури до суду з повідомленням про існування судових рішень по справі № 5-12/2004 та про наслідки їх виконання прокуратурою міста, які можуть міститись в наглядовому провадженні щодо вступу прокуратури області в справу за №2а-2а/2009.

На виконання ухвали Івано-Франківського міського суду від 15.03.2016 року прокуратурою Івано-Франківської області листом від 06.04.2016 року повідомлено про неможливість надання витребуваної інформації, оскільки матеріали справ за номерами № 2а-2а/2009 та № 5-12/2004 в приміщенні прокуратури області відсутні (а.с.33 т.2).

На вимогу Івано-Франківського міського суду щодо надання відомостей про наявність звернень прокуратури м. Івано-Франківська чи прокуратури Івано-Франківської області з повідомленням про існування судових рішень по справах № 5-12/2004 та № 2а-18/2008 та наслідки їх виконання прокуратурою м. Івано-Франківська Львівський апеляційний адміністратвиний суд листом від 05.04.2016 року проінформував про те, що зазначені звернення в матеріалах справи № 0907/2-а-3/2011 відсутні (а.с.36 т.2).

Листом від 25.03.2016 року на зверненя ОСОБА_1 про надання інформації щодо здійснення прокуратурою м. Івано-Франківська оперативно-розшукових заходів (негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за період з 01.01.2009 по даний час, Івано-Франківська місцева прокуратура повідомила про те, що відомості до ЄРДР відносно вказаних осіб не вносились, а тому підстави та повноваження щодо проведення стосовно вказаних осіб негласних слідчих (розшукових) дій відсутні (а.с.98 т. 2).

На запити ОСОБА_1 про надання інформації щодо здійснення прокуратурою м. Івано-Франківська оперативно-розшукових заходів (негласних слідчих дій) відносно ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Івано-Франківська місцева прокуратура та прокуратура Івано-Франківської області листами від 05.04.2016 року, 26.04.2016 року інформувала заявника про неможливість повідомити будь-яку інформацію про проведені оперативно-розшукові заходи (негласні слідчі дії) стосовно даних громадян за вказаний період (а.с.108-109,112 т.2).

На виконання ухвали Івано-Франікського міського суду від 30.05.2016 року прокуратура Івано-Франківської області надала інформацію про те, що у провадженні СВ прокуратури Івано-Франківської області на даний час немає кримінальних проваджень стосовно громадян ОСОБА_2, ОСОБА_6 або ОСОБА_7, в яких могли проводитись негласні слідчі (розшукові) дії і які досі потребували б прийняття рішення в порядку кримінального судочинства, у тому числі раніше розглянутих судами або зупинених. Закриті кримінальні провадження, у тому числі щодо вказаних вище осіб, у слідчому відділі не перебувають. За період з 01.01.2009 року по 01.01.2012 року негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальних справах не проводились, оскільки не були передбачені чиним на той час кримінально-процесуальним законодавством, тому у вказаний період такого провадження не було і не могло бути (а.с.145 т. 2).

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обгрунтування вимог позивач зазначає, що протиправну поведінку прокуратури щодо нього особисто та порушені особисті немайнові права, які безпосередньо і невід'ємно пов'язані з майновими правами, зокрема щодо інфляційного знецінення національної грошової одиниці та реальна купівельна спроможність гривні за час звернення з позовом; неможливість повного реального виправлення становища в зв'язку із значною умисною втратою часу - влаштованої прокуратурою тяганини, що визначає вимогу відшкодування спричиненої моральної шкоди єдиною можливою в даних правовідносинах.

Позивачем не подано належних та допустимих доказів, які б вказували на заподіяння моральної шкоди та не доведено як самого факту завдання йому моральної шкоди, так і протиправності відповідних дій відповідача, причинного зв'язку між зазначеними фактами та відповідними негативними наслідками, які настали.

Зазначені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях позивача доводи, на думку суду не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач пов"язує факт завдання йому моральної шкоди з неналежним виконанням судових рішень, та незгодою із змістом відповідей прокуратури, які не свідчать про беззаперечне завдання позивачу моральної шкоди та можуть бути перевірені і оскаржені у встановленому законом порядку.

За наведених вище обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.263-265,268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Татарінова О.А.

Повний текст рішення складено 30.03.2018 року.