Рішення № 73088709, 28.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 р. Справа№805/1365/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23 лютого 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – УПФ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 30.03.2017 року отримував пенсію в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як тимчасово переміщена особа. 30.03.2017 року рішенням управління соціального захисту населення Слов’янської райдержадміністрації № 38 було скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи позивача від 08.07.2015р. № НОМЕР_1. З 01.04.2017 року на підставі вказаного рішення відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу до з’ясування обставин.

Позивач звернувся до УПСЗН Слов’янської райдержадміністрації для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи разом з тим, УПСЗН Слов'янської райдержадміністрації від 12.10.2017 року № 06-45/1004 прийняло рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за відсутності обставин, що спричинили внутрішнє переміщення зазначені у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Також, позивач зазначає, що у вересні 2017 року Виконавчим комітетом Долинської сільської ради Слов’янського району Донецької області зареєстровано його постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

З метою поновлення виплати пенсії позивач разом з рішенням про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та доказами щодо реєстрації місця проживання звернувся до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Проте відповідачем відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсійних.

Виходячи з наведеного, позивач звернувся до суду за захистом свої порушених прав та просить визнати протиправною бездіяльність УПФ щодо припинення з 1 квітня 2017 року виплати пенсії, зобов'язати поновити виплату пенсії з 01 квітня 2017 року, - довічно; зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії з урахуванням індексації у сумі - 307,33 грн; зобов’язати УПФ нарахувати та виплатити заборгованість ОСОБА_1 з дня припинення пенсійних виплат, а саме з 01 квітня 2017 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.02.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Ухвало суду від 28.02.2018 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом.

22 березня 2018 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що відповідно до ст.1, п.2 ст.4 Закону України від 20.10.2014р. №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» особа, яка прописалась на території, підконтрольній українській владі, після початку антитерористичної операції - 07.04.2014 року, вважається внутрішньо переміщеною особою. Крім того, представник відповідача зазначає, що на час звернення ОСОБА_1 із даним позовом постановою Кабінету Міністрів України чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам - такі виплати здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету7 Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. Крім того, станом на теперішній час позивач не звертався до Управління із заявою про поновлення пенсійних виплат, документу про відкриття розрахункового рахунку в АТ «Ощадбанк», як це передбачено чинним законодавством, не надавав. На думку представника відповідача, перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.

Як вбачається з рішення від 01.04.2017 року, відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії позивачу за особовим рахунком № 850946, на підставі рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 28.03.2017 року, № 38, відповідно до якого, довідка внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасована. Вказане рішення не підписано начальником управління.

12.10.2017 року позивач звернувся до УПФ із заявою про поновлення виплати пенсії у зв’язку із реєстрацією місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. До вказаної заяви додав рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №06-45/1004 від 12.10.2017р.

Однак, розпорядженням відповідача від 12.10.2017 року відмовлено у поновленні виплати пенсію ОСОБА_1, оскільки рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік ВПО №06-45/1004 від 12.10.2017 року не відповідає вимогам п.8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік ВПО, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року №509, а саме особа отримувала довідку ВПО яка була скасована за бажанням внутрішньо переміщеної особи. Виплата пенсії на підставі відмови особи від довідки не передбачена.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з 01.04.2017 року у зв'язку з відсутністю рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, яке відповідає вимогам п.8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року №509.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Разом з тим, п. 5 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає застосуванню у випадках передбачених Законом, тому посилання відповідача у рішенні від 01.04.2017 року на підзаконні нормативно-правові акти, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України є протиправним. Крім того, як вже зазначалось судом вказане рішення не підписано начальником Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Крім того, відповідно до абз. 2 п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абз .2 п. 4 Правил).

З жовтня 2017 року позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, про що свідчить відповідна відмітка у паспорті громадянина України (а.с. 15-16).

Суд зазначає, що вищезазначений запис про реєстрацію внесений уповноваженим органом у встановленому законом порядку. Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд не приймає посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII та постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року, №136 від 18.02.2016 року, №509 від 01.10.2014 року, №637 від 05.11.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою, зареєстрований у встановленому законом порядку на території, де органи державної влади здійснюють повноваження у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, виплата пенсії позивачу не повинна здійснюватися через рахунок публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Окрім того, у рішенні УПФ від 01.04.2017 року про припинення нарахування та виплати пенсії позивача, відсутні будь-які посилання на вищевказану обставину, як на підставу для зупинення нарахування та виплати пенсії позивачу.

Також суд зазначає, що до компетенції відповідача не входить оцінка відповідності рішення Управління праці та соціального захисту населення України Слов’янської районної державної адміністрації від 12.10.2017 року №06-45/1004 про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи нормам Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Доказів про скасування вказаного рішення відповідачем до суду не надано.

Окрім того, суд вважає необхідним зазначите наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що УПФ протиправно припинило виплату пенсії позивачу з 01.04.2017 року.

Між тим, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що відповідач допустив не бездіяльність, а навпаки, вчинив дії, а саме прийняв рішення яким припинив виплату пенсії позивачу.

Згідно положень ч.2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення УПФ за о/р № 850946 від 01.04.2017 року про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року.

Згідно положень ч.2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача з припинення виплати пенсії з 1 лютого 2017 року.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходу, пенсії, суд зазначає на наступне.

Право громадян на отримання компенсації втрати частини доходу врегульовано положеннями ст. 46 Закону № 1058-IV, Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Постанова № 159).

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

За приписами ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього Закону регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Статтями 3 та 4 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведені норми Закону № 2050-III кореспондуються із положеннями Постанови № 159.

З аналізу наведених норм чинного законодавства суд робить висновок, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості. Оскільки в суду відсутні відомості щодо дати погашення пенсійним органом заборгованості з виплати пенсії, позовні вимоги про компенсацію втрати частини доходів є передчасними, тому задоволенню не підлягають.

Стосовно зобов’язання ПФУ надати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 1 вказаної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст. 383 КАС України).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов’язком. Особа-позивач же, на користь якого ухвалено постанову суду, в свою чергу має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення відповідачу строку для надання звіту про виконання судового рішення.

Щодо позовних вимог про зобов’язання поновити виплату пенсії з 01.04.2017 року – довічно суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, згідно вищезазначених норм чинного законодавства, можливість судового захисту передбачена саме для особи, права, свободи та інтереси якої порушено з боку суб'єктів владних повноважень.

На думку суду позовні вимоги про зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії довічно є вимогами щодо захисту прав позивача на майбутнє. Суд не може здійснювати захист прав та законних інтересів позивача на майбутнє, оскільки немає можливості встановити чи будуть вони порушені в майбутньому.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року звільнено від сплати судового збору, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за о/р № 850946 від 01.04.2017 року про припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов’янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 37803258) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5) з 01 квітня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов’янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 37803258) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 528 (п’ятсот двадцять вісім) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Лазарєв В.В.