Рішення № 73087864, 20.03.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/28806/17

Провадження № 2/761/2521/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Припутневич В.І.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

третьої особи: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

15 серпня 2017 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить: визнати за позивачем право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю після смерті ОСОБА_5.

Вимоги обгрунтовані тим, що 11.04.1994 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 приватизували в рівних частинах квартиру АДРЕСА_1.

В 1995 році позивач та треті особи отримали нове житло та перереєструвались в нове помешкання. В 1996 році ОСОБА_5 переїхала жити до Чернігівської області, де і померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 1996 року до дня смерті ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 не проживала і жодного разу не навідувалась. Весь тягар утримання житла ніс позивач, робив дрібний ремонт та сплачував усі комунальні послуги.

Позивач зазначає, що він добросовісно, відкрито, безперервно володів на протязі 21 року ? частиною спірної квартири, яка належала на праві власності його матері, а тому на підставі ст.344 ЦК України він вважає, що набув право власності. Крім того позивач зазначив, що він є єдиним спадкоємцем всього майна після смерті матері.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили задовольнити.

Відповідач представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Представник направив до суду заперечення на заявлені вимоги та зазначив, що позивачем не доведена умова щодо добросовісності володіння квартирою. Позивач є користувачем спірної квартири. А тому оскільки позивач є користувачем квартири, підстави для визнання за ним права власності на зазначене житлове приміщення за набувальною давністю відсутні.

В судовому засіданні третя особа - ОСОБА_3 підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити.

Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, звернулась до суду з клопотанням про слухання справи в її відсутність та просила задовольнити позовні вимоги.

А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив розгляд справи у відсутність сторін, які не з'явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивача, його представника, третю особу, врахувавши заперечення представника відповідача, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 344 ЦК України визначає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).

Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років).

Як встановлено в судовому засіданні, квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 11.04.1994 року належить на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частинах.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 07.09.1990 року до 27.01.1995 року, ОСОБА_5 була зареєстрована у вказаній квартирі з 13.08.1993 року по 06.12.1996 року.

З 28.02.1995 року ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 по 13.12.2011 року, а з 22.12.2011 року знову був зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1.

З витягу зі Спадкового реєстру вбачається, що спадкова справа після померлої ОСОБА_5 не заводилась.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що він не звертався із заявою про прийняття спадщини, оскільки не знав вимог діючого законодавства.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що позивач дійсно до 1995 року проживав у спірній квартирі, потім проживав на АДРЕСА_2 і в 2010-2012 році знов переїхав проживати в квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_5 з 1996 року не проживала в квартирі. Всі витрати по утриманню квартири ніс позивач, проводив ремонтні роботи.

Водночас, згідно роз'яснень, які містяться в п.п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року за №5, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке:

-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК України).

Враховуючи положення ст.ст. 335 та 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК).

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Також, відповідно до роз'яснень, викладених у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння. Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто, на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень, наданих в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до змісту положень ст. 344 ЦК України набуття права власності на майно за набувальною давністю є самостійною підставою набуття права власності. В зазначеному випадку право власності на нерухоме майно не переходить від спадкодавця до спадкоємця (ст. 1216 ЦК України), а набувається за рішенням суду (ч.4 ст. 344 ЦК України).

Отже, спори про набуття права власності за набувальною давністю не є спорами із спадкування, в тому числі й у випадках, коли особа заявляє про давність володіння (ч.2 ст. 344 ЦК України).

В свою чергу, положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу.

При цьому, враховуючи те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача, а також можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Оскільки позивач є спадкоємцем майна, яке залишилось після смерті його матері у 2006 році, правових підстав для визнання за ним права власності з підстав набуття права власності за набувальною давністю не має, оскільки такі вимоги можуть розглядатися з підстав набуття права власності в порядку спадкування за законом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 березня 2018 року

Суддя: Н.Г.Притула