Ухвала суду № 73083758, 28.03.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 766/21451/17

Номер провадження № 11-сс/791/150/18 Головуючий в 1 інстанції: Радченко Г.А.

Категорія: продовження строку тримання під вартою Доповідач: Литвиненко І.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого : Литвиненко І.І.

Суддів: Заіченка В.Л.,

ОСОБА_1

При секретарі: Божко В.Ю.

З участю прокурора: Яриш С.Ю.

Захисника – адвоката: ОСОБА_2

Підозрюваного: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Херсонської області матеріали провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015010000000098 за апеляційною скаргою захисника – адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 01 березня 2018 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді від 01.03.2018 року продовжено строк тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_3 в межах строку досудового розслідуваннядо 27 квітня 2018 року, включно.

В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_4 просить ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 01 березня 2018 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого СВ ГУ СБУ в АР в Крим, відмовити.

Вважає, що розгляд клопотання слідчого проведений без ретельного вивчення та аналізу наданих стороною захисту доказів відсутності підстав для тримання підозрюваного ОСОБА_3 під вартою. Крім того, клопотання було подане не прокурором, а слідчим ГУ СБУ в АР Крим, що безумовно свідчить про неповноту судового розгляду та його формальність. Сторона захисту, вважає що рішення слідчого судді щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3, не грунтується на матеріалах клопотання, істотно порушує норми кримінального процесуального закону та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, щодо права особи на свободу на особисту недоторканість.

На його думку, слідчий суддя проігнорував вимоги закону щодо повідомлення сторони захисту у розгляді клопотання. Таким чином, порушено загальні засади кримінального провадження, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, п.п. 1,2,3,13,15 ч.1 ст.7 КПК України.

Слідчий суддя, всупереч вимогам п.7 ч.2 ст.193 КПК України безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не обгрунтувавши причини відмови клопотання у оскаржуваній ухвалі.

Зазначає, що ч.5 ст.176 КПК України унеможливлює застосування більш м’яких запобіжних заходів, окрім як тримання під вартою, щодо злочинів передбачених ст.ст. 109-114-1, 258-258-2, 260, 261 КК України, і це прямо зазначає слідчий у своєму клопотанні про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Проте, таке обмеження законодавця щодо неможливості розглядати альтернативні запобіжні заходи не відповідає гарантіям ст. 5 ЄСПЛ.

Вважає, що слідчим суддею не враховані соціальні зв’язки та стан здоров’я підозрюваного.

Крім того, в порушення вимог ст.ст. 194, 199 КПК України, слідчий суддя в ухвалі про продовження запобіжного заходу від 01.03.2018 року не надав належної оцінки ризикам, які зазначені у клопотанні слідчого.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника - адвоката, підозрюваного, прокурора, в судових дебатах сторони залишились на своїх позиціях, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Зі змісту ч.1 ст.183 КПК України слідує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч.4,5 ст.199 КПК України, слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обгрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, слідчий суддя повинен з’ясувати всі обставини, з якими пов’язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.

Аналіз вищезазначеної норми закону вказує на те, що при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя повинен керуватися загальними засадами застосування запобіжного заходу.

Як вбачається з матеріалів провадження слідчим СВ ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим ( з дислокацією в м. Херсон), здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015010000000098 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

05 січня 2018 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 підозрюється в тому, що він являючись громадянином України, фактично проживаючи на території АР Крим, у період з 01.01.2012 по 28.02.2014 років, займав посаду директора Кримського республіканського закладу «Клінічного територіального медичного об’єднання «Університетська клініка», що на території Автономної Республіки Крим та достеменно знаючи про факт окупації півострова Крим збройними силами Російської Федерації, знаючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, згідно ст. 2 Конституції України конституційний лад включає встановлені Конституцією України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини і у відповідності до ч. 2 ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, відповідно до ч. 1 ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумі, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і у відповідності до ст. 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, а також, що згідно ст. 6 Конституції України Державна влада в Україні, здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, ОСОБА_3 умисно, з метою надання допомоги іноземній державі (РФ), щодо створення окупаційною владою незаконного апарату державного управління на території Автономної Республіки Крим, добровільно погодився на пропозицію Російської Федерації самопроголошених незаконно утворених органів влади Республіки Крим перейти в незаконно створений орган окупаційної влади на тимчасово окупованій території України - АР Крим з підпорядкуванням РФ та обійняти посаду так званого «міністра охорони здоров’я Республіки Крим», на якій перебував відповідно до наказу, так званого «МЗС АРК № 55л» з 12.03.2014 року по 09.06.2014 року.

На вищевказаній посаді, громадянин України ОСОБА_3 діяв на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України та надавав сприяння іноземній державі РФ, в підривній діяльності проти України, іноземній організації та їх представникам, в особі незаконно утворених органів влади Республіки Крим в період з 28.02.2014 року по 10.06.2014 року на тимчасово окупованій території Україні, шляхом проведення політики окупаційного режиму в сфері охорони здоров’я, з метою сприяння легалізації тимчасової окупації півострова Крим, порушення встановленого законодавством України конституційного порядку на території України.

В подальшому, громадянин України ОСОБА_3, переслідуючи власні інтереси залишив територію АР Крим та прибув на підконтрольну Україні територію, де працевлаштувався, приховуючи при цьому факт сприяння у підривній діяльності на шкоду України в ході здійснення повноважень так званого «міністра охорони здоров’я Республіки Крим», оскільки усвідомлював характер протиправності своїх діянь на території АР Крим.

Стосовно твердження сторони захисту про те, клопотання було подане не прокурором, а слідчим ГУ СБУ в АР Крим, що безумовно свідчить про неповноту судового розгляду та його формальність, то на думку колегії суддів такі посилання є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Доводи захисту про те, що рішення слідчого судді щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3, не грунтується на матеріалах клопотання, істотно порушує норми кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню та спротовуються матеріалами провадження.

Як убачається з матеріалів провадження, наявні докази про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів, за яке законом передбачено покарання на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років позбавлення волі, і підозра у вчиненні зазначеного злочину підтверджується наведеними в клопотанні слідчого доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження та зібрані під час досудового розслідування, зокрема протоколами допиту свідків ОСОБА_5, протоколами огляду Інтернет – видань щодо діяльності ОСОБА_3 на посаді т.зв. «міністра охорони здоров’я Республіки Крим»; протоколом обшуку від 05.01.2018 року.

Колегія суддів, оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вагомість наявних доказів про вчинення інкримінованого підозрюваному ОСОБА_3 злочину, вбачає, що обгрунтованість підозри в контексті її розуміння ЄСПЛ присутня.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5§ 1 (с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів 2,4,7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року №475/97/ВР, (далі – Конвенція). За визначенням ЄСПЛ обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» факти, які викликають підозру, не обов’язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред’явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу, сприяти якому має і тримання особи під вартою.

Доводи захисника про те, що слідчий суддя не виконав вимоги закону щодо повідомлення сторони захисту у розгляді клопотання, на думку колегії суддів не є підставими для скасування ухвали слідчого судді про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_3, оскільки відповідно до журналу судового засідання від 01.03.2018 року під час розгляду клопотання про продовження тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_3 в суді першої інстанції були присутні захисник ОСОБА_4 та підозрюваний ОСОБА_3 (а.п.82-85).

Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що слідчий суддя, всупереч вимогам п.7 ч.2 ст.193 КПК України безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, колегія суддів не приймає, оскільки закон надає слідчому судді, суду право за клопотанням сторін або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка та дослідити будь-які матеріали, аби вони мали значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до пунктів 3,4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м’яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв’язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти Україн», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, грунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обгрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.

Як убачається з матеріалів провадження, слідчий суддя мотивував підстави подальшого продовження тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 176 КПК України запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України, тому доводи в апеляційній скарзі захисника про те, що таке обмеження законодавця щодо неможливості розглядати альтернативні запобіжні заходи не відповідає гарантіям ст. 5 ЄКПЛ, на думку колегії суддів є необгрунтованими.

Доводи сторони захисту про наявність у підозрюваного міцних соціальних зв’язків, його стан здоров’я – не можуть бути у даному випадку підставами для обрання більш м’якого виду запобіжного заходу, оскільки існують інші фактичні відомості, які вказують на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Як убачається з матеріалів провадження підозрюваний ОСОБА_3 є громадянином ОСОБА_7, що підтверджується вилученими в ході обшуку за місцем проживання останнього паспортом, має на території ТОТ Крим нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з позицією слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшились на момент розгляду клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою, тому підозрюваний ОСОБА_3 буде мати можливість ухилитися від органів досудового слідства та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Викладені ризики свідчать про те, що застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки.

З урахуванням наведеного, а також того, що у кримінальному провадженні необхідно виконати ряд слідчих і процесуальних дій, а саме: отримати висновки лінгвістичної, судово- портретної та почеркознавчої експертиз; допитати осіб (в силу ст.222 КПК України перелік свідків не підлягає розголошенню), яким відомо обставини протиправної діяльності ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території України - АР Крим; отримати відповіді від слідчих підрозділів регіональних органів Служби безпеки України на запити слідчого відділу ГУ СБУ в АР Крим щодо допиту свідків.

Отже, підстав для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання захисником в апеляційній скарзі, колегія суддів не убачає, тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст. 404,405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника – адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 01 березня 2018 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційній інстанції не підлягає.

Головуючий (підпис) І.І. Литвиненко

Судді: (підпис) ОСОБА_8 (підпис) ОСОБА_1

Згідно з оригіналом

Копія ухвали оформлена 30 березня 2018 року

Ухвала набрала законної сили 28 березня 2018 року

Суддя Апеляційного суду

Херсонської області ОСОБА_9