Ухвала суду № 73082884, 27.03.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 595/1701/14-кГоловуючий у 1-й інстанції Іванчук В.М. Провадження № 11-кп/789/52/18 Доповідач - Лекан І.Є.Категорія - ч.1 ст.172 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Лекан І.Є.

Суддів - Тиха І. М., Ваврів І. З.,

з участю - секретаря Рожук О.О.

прокурора Хрипливого Є.В.

виправданого ОСОБА_1

захисників ОСОБА_2

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника

потерпілих ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та представника-адвоката ОСОБА_5 в інтересах потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3 на вирок Монастириського районного суду від 17 листопада 2017 року.

Даним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, на утриманні осіб немає, приватний підприємець, раніше не судимий, -

визнаний невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.1 ст.172 КК України та виправданий у зв’язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Судом відмовлено у задоволенні цивільного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії та стягнення майнової і моральної шкоди.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він, будучи приватним підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, виданого 05.08.1997 року Бучацькою районною державною адміністрацією Тернопільської області, та здійснюючи діяльність у магазині «Все для дому», що у с.Соколів по вул. Гостинець, 5 Бучацького району Тернопільської області, в порушення вимог ст.ст.43,45,46 Конституції України, п.6 ч.1 ст. 24 КЗпП України, наказу Мінпраці від 08.06.2001 року «Про затвердження форми трудового договору між працівниками та фізичною особою», Порядку реєстрації трудових договорів від 27.06.2001 року та ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», допустив потерпілого ОСОБА_3 до виконання роботи на посаді сторожа з вересня 2000 року та потерпілого ОСОБА_4 - на посаді сторожа з липня 2001 року по лютий 2014 року, не уклавши з ними трудових угод в письмовій формі, та в порушення вимог ст. 48 КЗпП України не оформив записи у трудових книжках вказаних працівників.

Приватний підприємець ОСОБА_1 проводив оплату заробітної плати потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на руки, не подаючи при цьому звітності в державні контролюючі органи та не перераховуючи внески за них на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України, державне соціальне страхування на випадок безробіття у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, чим ігнорував обов'язок забезпечувати нормальні умови праці, необхідні для виконання працівниками роботи, передбачені законодавством про працю та іншими нормативними актами, які регулюють трудові відносини.

Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст.172 КК України, як грубе порушення законодавства про працю.

З цим обвинуваченням органу досудового слідства суд першої інстанції не погодився і виправдав ОСОБА_1 у зв’язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України.

Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України в редакції Закону від 5 квітня 2001 року №2341-ІІІ та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн..

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що показання обвинуваченого ОСОБА_1 оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням без врахування усіх обставин справи та в такий спосіб ОСОБА_1 намагається уникнути кримінальної відповідальності.

Вважає, що приймаючи до уваги вказані покази обвинуваченого та покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які пов'язані із обвинуваченим трудовими відносинами, суд безпідставно надав їм перевагу над показами потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які підтверджують той факт, що потерпілі працювали сторожами у ОСОБА_1.

Прокурор вказує на те, що судом не взято до уваги покази самих потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо здійснення ними охорони ввірених їм територій підприємцем ОСОБА_1 та їхніх неодноразових звернень до ОСОБА_1 про офіційне працевлаштування.

Стверджує, що суд помилково прийшов до висновку про те, що свідки ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_13 надавали покази із чужих слів, тому вони не є доказами у кримінальному провадженні, оскільки у відповідності до вимог ст. 97 КПК України вищевказані свідки особисто сприймали факти, що мають значення для кримінального провадження із первинних джерел інформації, тобто особисто від потерпілих.

Посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах письмові докази, якими повністю доводиться вина ОСОБА_1.

В апеляційних скаргах в інтересах потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 представник-адвокат ОСОБА_5 просить вирок Монастириського районного суду від 17 листопада 2017 року скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам у справі, незаконність та необґрунтованість вироку суду.

Вказує, що ухвалюючи виправдувальний вирок, суд взяв до уваги лише покази свідків сторони захисту, при цьому, не зауваживши, що вказані свідки перебували або перебувають на даний час у трудових відносинах із обвинуваченим, а тому є залежними від нього особами.

Вважає, що наявні в матеріалах справи як письмові докази, так і покази свідків сторони обвинувачення підтверджують факт роботи потерпілих сторожами на об'єктах, що належать ОСОБА_1 та відповідно перебування із ним у трудових відносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах: прокурора, який підтримав подану апеляцію, просить її задовольнити, апеляційні скарги представника потерпілих підтримав в частині скасування вироку, представника потерпілих-адвоката ОСОБА_5, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3, які вказали, що підтримують подані апеляційні скарги, просять їх задовольнити, підтримали апеляційну скаргу прокурора, захисника ОСОБА_2, в судових дебатах та останньому слові виправданого ОСОБА_1, які просять вирок суду залишити без змін, вважають його законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих ОСОБА_5 слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог цього кодексу, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як встановлено перевіркою, суд при ухваленні вироку дотримався вимог цього закону та обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність в суді пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення.

Так, об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України полягає у порушенні норми трудового законодавства, що пов'язане з незаконним звільненням працівника з роботи або іншим грубим порушенням законодавства про працю.

Грубим порушенням законодавства про працю вважається систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Потерпілим від цього злочину закон визнає працівника, тобто особу, на яку поширюється законодавство України про працю і яка є відповідною стороною трудових правовідносин. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об'єднаннях, колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підприємствах з іноземними інвестиціями.

Суб'єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.

Таким чином, відповідальність за ч.1 ст. 172 КК України настає, у тому числі, і за грубе порушення громадянином - підприємцем, який використовує найману працю, законодавства про працю, за умови виникнення між ним та працівником трудових відносин.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, будучи приватним підприємцем, в порушення вимог ст.ст. 43,45,46 Конституції України, п.6 ч.1 ст. 24 КЗпП України, наказу Мінпраці від 08.06.2001 року «Про затвердження форми трудового договору між працівниками та фізичною особою», Порядку реєстрації трудових договорів від 27.06.2001 року та ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», допустив потерпілих ОСОБА_3 з вересня 2000 року та ОСОБА_4 - з липня 2001 року по лютий 2014 року до виконання роботи на посадах сторожів, не уклавши при цьому із ними трудових угод в письмовій формі та не оформивши записів у трудових книжках вказаних працівників.

Отже, за висновком органу слідства, має місце вчинення ОСОБА_1 грубого порушенням законодавства про працю.

Проте, в ході судового розгляду такий висновок свого підтвердження не знайшов, про що вірно вказав суд у вироку, виправдовуючи ОСОБА_1 за вказаною статтею закону.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дана вірна оцінка показанням свідків як сторони обвинувачення, так і сторони захисту.

Зокрема, свідки ОСОБА_18 ОСОБА_10 та ОСОБА_11О вказали, що неоноразово бачили потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на території закладів ОСОБА_1 зранку або вночі, а також бачили як потерпілі виконували в обвинуваченого на території різні роботи, зокрема: рубали дрова, розвантажували товар, косили траву, зимою очищали територію від снігу. Свідки вказали, що зі слів потерпілих їм відомо, що вони працювали на посадах сторожів з заробітною платою 400 грн., з яких ОСОБА_1 сплачував податки в Пенсійний фонд України.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з показів вищевказаних свідків не можна дійти висновку про час та періодичність перебування потерпілих на території закладів ОСОБА_1 та виконання ними обов'язків, притаманних для посади сторожа.

При цьому, з аналізу показів свідка ОСОБА_17, наданих ним в суді першої інстанції вбачається, що інформацію про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали у ОСОБА_1 сторожами він отримав безпосередньо від потерпілих при спілкуванні з ними.

Аналогічні покази в суді першої інстанції надали і свідки ОСОБА_13, та ОСОБА_14, які вказали, що їм достеменно не відомо чи потерпілі працювали сторожами у ОСОБА_1. Те, що ОСОБА_3 працює сторожем ОСОБА_14 дізнався зі слів його дружини, а ОСОБА_13 зі слів самого потерпілого ОСОБА_3.

З показів свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 вбачається, що вони лише інколи бачили потерпілих на території чи поблизу закладів ОСОБА_1 та чи працювали вони сторожами свідку ОСОБА_16 стало відомо зі слів дружини ОСОБА_3 та інших односельчан, а свідку ОСОБА_15 не було відомо.

Судом дана вірна оцінка і показам свідка ОСОБА_12, який у 2010 році виконував обов'язки дільничого в с.Соколів Бучацького району. Свідок вказав, що у поясненні, яке ОСОБА_4 подав в Бучацький РВ УМВС про вчинення щодо нього протиправних дій, він зазначив, що працює у ОСОБА_1 сторожем. Проте, чи працювали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сторожами у ОСОБА_1 свідок ствердив, що йому не відомо.

Таким чином, суд, проаналізувавши показання зазначених свідків, з врахуванням вимог ч.6 ст.97 КПК України, прийшов до вірного висновку, що вони не підтверджують вини обвинуваченого у вчиненні пред'явленого йому кримінального правопорушення, а підтверджують лише той факт, що потерпілі періодично виконували різні види робіт на території об'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_1, які не носять характеру стійких, систематичних трудових відносин.

Зазначені обставини підтвердили у своїх показах і свідки ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_20С, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що протягом останніх восьми років, працюючи у ОСОБА_1 водієм з 8 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв. щоденно, іноді бачив потерпілих на території підприємницької діяльності ОСОБА_1, які працювали несистематично, а виконували різну роботу, зокрема, рубали дрова, косили траву, замітали. Чи працювали вони сторожами, вказав, що йому не відомо, а за виконану роботу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримували певну грошову суму, іноді брали товари з магазину.

Свідок ОСОБА_19 вказала, що є частим відвідувачем магазину, при цьому потерпілих вона лише декілька разів бачила на території об'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_1, під час того, як вони замітали територію або рубали дрова. Свідок повідомила, що причиною конфлікту між потерпілими та обвинуваченим є суперечності, які склалися між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_11, яка неодноразово писала скарги на ОСОБА_1 та умисно підбурила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти ОСОБА_1.

З показів свідка ОСОБА_20 вбачається, що вона особисто знайома з ОСОБА_1. Кожного ранку їздить повз його приміщення по дорозі на роботу. Декілька разів зранку бачила там ОСОБА_3, який стояв біля магазину ОСОБА_1, проте чи працювали потерпілі у ОСОБА_1 сторожами їй невідомо.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що з 2008 року по 2012 рік працювала у продуктовому магазині ПП ОСОБА_1 з 08:00 год. ранку до 20:00 год. вечора та зранку відкривала магазин. Потерпілих вона бачила лише інколи на території магазину та ресторану, коли вони розвантажували товар, косили траву або рубали дрова. За виконання зазначеної роботи вона за розпорядженням ОСОБА_1 видавала їм різні товари з магазину. Ствердила, що їй не відомо, чи працювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на посаді сторожів у ОСОБА_1.

Аналогічні покази надала свідок ОСОБА_8, вказавши, що працює у ОСОБА_1 з 2003 року по даний час в магазині, знає, що потерпілі виконували у ОСОБА_1 різні види робіт, а саме, косили траву, розвантажували цемент чи рубали дрова, за що ОСОБА_1 дозволяв брати потерпілим або дружині ОСОБА_3 різні види товарів з магазину, про що вона повідомляла ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_21 вказав, що працював барменом у ОСОБА_1 в барі, який знаходиться у центрі с.Соколів Бучацького району Тернопільської області з 2009 року по 2010 рік з 11 год. 00 хв. ранку до 00 год. 00 хв. вечора, при цьому, ішовши після роботи додому та закриваючи бар та браму, яка веде до території, на якій розміщений бар, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в той час він не бачив. Ствердив, що раз на тиждень бачив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на території бару та магазину ОСОБА_1, які рубали дрова або косили траву. Про те, чи працювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у ОСОБА_1 сторожами йому не відомо, а браму, яка веде до території магазину «Все для дому» та бару «Едельвейс» зачиняли особи, які безпосередньо працювали у барі та магазині.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що зазначені свідки підтвердили лише той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 іноді виконували в ОСОБА_1 різні роботи, а саме, рубали дрова, косили траву, розвантажували товар, очищали територію від снігу, підмітали, проте охорону приміщень та території підприємницької діяльності ОСОБА_1, у денний чи нічний час, вони не здійснювали.

Суд першої інстанції ретельно перевірив показання потерпілих, які ствердили, що працювали у ОСОБА_1 сторожами, однак чи вели журнал чергування, чи мали визначене робоче місце не зазначили та не надали жодних належних та допустимих доказів виконання ними обов’язків сторожів. Проте вказали, що виконували різні підсобні види робіт, за що отримували грошові кошти чи товари з магазину ОСОБА_1, що підтверджують показання ОСОБА_1 про відсутність між ними трудових відносин та вказують на те, що мали місце цивільно-правові відносини.

Не заслуговують на увагу доводи прокурора про те, що суд безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах письмові докази, якими повністю доводиться вина ОСОБА_1.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом безпосередньо досліджені усі письмові докази, надані стороною обвинувачення, дана оцінка кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Колегія суддів вважає, що судом вірно критично оцінено повідомлення Бучацької районної Державної адміністрації Тернопільської області «Про розгляд звернення» №ф-33/59-120 від 08.07.2014 року, згідно якого сільський голова с.Соколів у своєму поясненні підтвердив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 працювали у ОСОБА_1 сторожами, оскільки у судовому засіданні сільський голова ОСОБА_18 пояснив, що йому не відомо чи працювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у ОСОБА_1 на посаді сторожів, лише бачив як вони на території його підприємницької діяльності виконували різні підсобні роботи.

Посилання потерпілих на відкриття 01.02.2018 року кримінального провадження стосовно свідка ОСОБА_18 за ч.1 ст.384 КК України є безпідставні, оскільки відсутній вирок, який набрав би законної сили щодо нього.

Обґрунтовано судом не взято до уваги і повідомлення Бучацької районної державної адміністрації №09-02/1232 від 26.06.2014 року, так як у повідомленні містяться відомості стосовно розгляду звернення жителів с.Соколів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, при цьому, жодних даних про те, що останні працювали у ОСОБА_1 сторожами у повідомленні не зазначено.

Щодо повідомлення Управління Пенсійного фонду України в Бучацькому районі №1068/03 від 28.01.2014 року, повідомлення Бучацької об'єднаної державної податкової інспекції №1532/19-03-17-025 від 31.03.2014 року та письмового пояснення ОСОБА_21 від 26.10.2010 року, витягу з акту перевірки додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №19-04-025/0405 від 06 червня 2014 року, то жоден з зазначених документів, як вірно зазначив суд, сам по собі, так і в сукупності з іншими доказами не підтверджують вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України.

Крім цього, з листа Територіальної Державної інспекції з питань праці у Тернопільській області №01-11/03/006/1124 від 13.06.2014 року та акту «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_1 щодо оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року» №151/17-2034000030 від 10.03.2015 року та показів свідка ОСОБА_22, фактів використання нелегальної праці найманих працівників, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_1 та використання праці найманих працівників, без укладення трудових договорів, не виявлено.

Також колегія суддів вважає, що суд вірно дослідив та дав належну оцінку наявній в матеріалах провадження копії Рахунку, на якому міститься напис:”Сторож Зарплата 260 решта борги”.

Так, допитана в суді свідок ОСОБА_23 пояснила, що ОСОБА_3 з 10 червня 2005 року по січень 2006 року офіційно працював у неї різноробочим та іноді сторожував її житловий будинок, в зв’язку з чим за виконану роботу вона йому виплачувала заробітну плату, тому нею і було написано вказаний Рахунок.

Належним чином оцінивши наведені вище докази суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність даних, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину, а саме те, що він діючи умисно, вчинив грубе порушення законодавства про працю, як це стверджують потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Будь-яких інших доказів, в тому числі клопотань про допит будь-яких інших свідків, дослідження додаткових письмових доказів чи речей, які б вказували на доведеність в діях ОСОБА_1 складу злочину передбаченого ч.1 ст. 172 КК України, ні прокурором, ні потерпілими суду не представлено, а доводи поданих ними апеляційних скарг є необґрунтованими.

Посилання в апеляційних скаргах як прокурора, так і представника потерпілих ОСОБА_5 на упереджене ставлення та неповну оцінку судом першої інстанції показів свідків сторони обвинувачення не заслуговує на увагу, оскільки у відповідності до вимог ч.6 ст. 22 КПК України суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків і за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує “право вважатися невинним доти, доки вину не буде доведено в законному порядку”.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постановлення вироку", при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного, обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Оскільки прокурором не доведено поза розумними сумнівами, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_1 є склад злочину, передбаченого ч.1 ст.172 КК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даної кримінальної справи у відповідності до положень ст.22 КПК України, зберігаючи неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши, надані докази, давши їм належну оцінку, прийшов до правильного висновку про виправдування ОСОБА_1, у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України, в якому він обвинувачується.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування чи направлення провадження на новий судовий розгляд немає, тому вирок суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих без задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3-адвоката ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Монастириського районного суду від 17 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_24