Рішення № 73080680, 27.03.2018, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/98/18

Провадження № 2/577/305/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

при секретарі Степановій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Конотоп справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4281 від 24.10.2017 року, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна”, стягнути з відповідача кошти в розмірі 18000 грн. 00 коп. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 24.10.2017 року він уклав з ТОВ “Єврокар Україна” договір фінансового лізингу № 4281, предметом якого є транспортний засіб ЗАЗ “Sens”, а згідно додатку № 2, предметом догового є транспортний засіб LADA 2110 вартістю 3077,01 доларів США. На день підписання цього договору він сплатив 18000,00 грн. ( квитанція № N19QC407553 від 24.10.2017 року). Приймаючи до уваги, що отриманий ним примірник Договору не містить додатків, які є невід'ємною частиною Договору, враховуючи строк дії Договору визначений в ст. 2 та вважаючи умови договору несправедливими і будучи юридично необізнаним, він 07.11.2017 року звернувся до ТОВ “Єврокар Україна” з заявою про розірвання даного договору та повернення сплачених коштів. Згідно Закону України «Про захист прав споживача», споживач має право розірвати договір протягом 14 днів з дня його укладення. Разом з тим, на час звернення його з вказаним позовом до суду за захистом порушених прав, даний договір не розірваний, кошти йому не повернуті. Отже, відповідач не виконав зобов'язання, направлені на розірвання договору. Згідно з умовами спірного Договору, а також п.п. 3, 17, 19, 22 ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів” Лізингодавець виступає виконавцем певних послуг, зазначених у статті 1 Договору, а він є їх споживачем. При цьому умови вказаного Договору порушують його права, як споживача і він змушений звернутися за захистом до суду. Так, згідно ст.1 Договору предметом цього Договору є транспортний засіб зазначений в даній статті та у Специфікації ( Додаток № 2 Договору), а саме: автотранспортний засіб – автомобіль ВАЗ 2110. В п.п. 1.2. Договору визначено, що вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в Додатку № 1, однак Додатку № 1 він не отримав, а в Додатку № 2 визначено вартість предмету лізингу LADA 2110 - 3097,01 доларів США, поряд із цим гривневий еквівалент не вказаний, а в договорі визначено – 6597,02 доларів США і гривневий еквівалент складає 176800 грн. Лізингодавець, тобто відповідач, взяв на себе зобов’язання надати йому послуги, спрямовані на придбання вказаного транспортного засобу. До укладення Договору він сплатив 18000,050 грн., як потім з'ясувалося, це був Комісійний платіж за організацію Договору Лізинга – першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Про призначення платежу Лізингодавець не повідомив його, чим ввів споживача в оману, оскільки сплачуючи Комісійний платіж, він був впевнений, що сплатив перший авансовий внесок за придбання автотранспортного засобу.

Визначення понять та описання Лізингодавцем, що міститься у преамбулі до Договору, змісту «Комісія за організацію Договору», «Комісія за передачу предмету лізингу» та «Комісія за супроводження Договору» підкрелює не лише несправедливість їх розміру, а й констатує ці поняття, не як послугу зі свого боку, а як витрати, які Лізингодавець покладає на споживача – Лізингоодержувача, як особи, яка споживає послугу – придбає транспортний засіб. Відповідно до умов п. 1.7, 4.1. Договору предмет лізингу (автомобіль) передається у користування Лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок Лізингодавця (ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна) наступних платежів: Комісії за організацію Договору в розмірі 10% вартості предмета лізингу згідно з Додатком 1. Авансового платежу в розмірі 23% від вартості предмету лізингу згідно з Додатком 1. Комісії за передачу предмету лізингу в розмірі 3 % від вартості предмету лізингу. У разі наяності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного Договору. Проте Додатки № 1 та № 3 йому не надані, що свідчиь про навмисне замовчування Лізингодавцем фактичної вартості укоаденого Договору, що суперечить положенням Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». В договорі повністю виключена відповідальність Лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу. Одночасно значно розширені права Лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Лізингодавець не несе відповідальності перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо заміни предмета лізингу, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. Також порушує його право, як споживача, і п. 12.1. ст. 12 Договору в якому зазначено, що в разі розірвання Договору за його бажанням, підлягає поверненню 80 % від сплаченого Авансового платежу, а 20 % відповідач отримує в якості штрафу за дострокове розірвання Договору. Комісія за організацію договору взагалі поверненню не підлягає. Таким чином з Договору вбачаються явно невигідні одній стороні – їй, як споживачу договірні умови, і навпаки умови Договору є вигідними для Лізингодавця, незалежно від факту виконання умов цього договору. Фактино, в момент підписання Договору він був поставлений в невигідне та таке, що порушує його права становище. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, вважає, що є всі ознаки для кваліфікації умов Договору № 4281 від 24.10.2017 року з відповідними Додатками несправедливими, а саме: умови Договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови Договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови Договору завдають шкоди йому, як споживачеві (ціна значно перевищує ціну, яку було запропоновано та узгоджено до підписання даного Договору ). В ст. 21 Закону України “Про захист прав споживачів” зазначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Як видно з вищенаведеного, Договір страждає суттєвими пороками невідповідності його змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені ТОВ «Єврокар Україна» і націлені проти її прав та інтересів, як споживача. Так як, будь-яка із зазначених умов, є істотною умовою Договору, відповідно вимог законодавства України, вважає, що відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність будь-якої із зазначених умов окремо, а разом всіх тим паче, має наслідком недійсності правочину (Договору) в цілому, з усіма правовими наслідками які закон з цим пов’язує. До того ж в договорі відсутнє посилання на наявність відповідної ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб і дана ліцензія не надана разом з Договором. Крім того, договір не посвідчений нотаріусом. Вищевикладені обставини змусили його звернутися з вказаним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити ( а.с. 37).

Представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку ( а.с. 35-36).

Ухвалою суду від 12.02.2018 року та від 02.03.2018 року відповідача зобов'язано надати належним чином завірені копії Додатку № 1 та Додатку № 3 до договору фінансового лізингу № 4281 від 24 жовтня 2017 року, а також ліцензії на здійснення господарської діяльності з надання фінансових послуг з фінансового лізингу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1.1 Договору № 4281 фінансового лізингу предметом фінансового лізингу по аному договору є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у Спеціфікації (Додаток № 2 Договору), а саме: транспортний засіб ЗАЗ Sens. А відповідно до п.2.2 вартість предмета лізингу на момент укладання даного Договору зазначається у даному договорі ( п.8.2 – 6597,01 доларів США, що еквівалентно 176800 грн.) та в Додатку № 1.

Згідно п.3.4.1 ст. 3 Договору Лізингоодержувач має право на умовах, викладених у даному договорі звернутися до Лізингодавця із заявою про надання йому іншої марки та/ або моделі та/або модифікації транспортного засобу ніж зазначений у даному договорі.

На підставі п.3.4.1 ст. 3 Договору № 4281 від 24.10.2017 року ОСОБА_1 просить надати йому транспортний засіб ВАЗ 2110., колір кварц, поточна ціна 83 000 грн. ( а.с. 16).

Згідно пункту 1.7 договору предмет лізингу передається у користування ОСОБА_1 протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст. 9 даного договору.

ОСОБА_1 на виконання умов договору фінансового лізингу сплатив товариству 18000,00 грн. ( квитанція № N19QC407553 від 24.10.2017 року) (а.с. 17).

Суд, вивчивши умови договору, встановив, що згідно п. 1.5. договору, лізингодавець відповідає разом з продавцем лише за зобов’язанням щодо продажу якісного предмета лізингу.

Разом з тим, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

В силу ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Частинами 1, 2, 3 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів“ передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно п. 5.7; 5.8 Договору, на чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов'язання Лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі. Лізингоодержувач свідомо обирає предмет лізингу, який визначається в п. 1.1. данного Договору. В результаті цього Лізингодавець не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність предмета лізингу для будь-якої мети та або його офіційні дозволи, а також за будь-яку пряму чи опосередковану шкоду, яка може виникнути в результаті використання предмета лізингу лізингоодержувачем.

Разом з тим, на підставі п. 7.1-7.3 договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

До істотних умов договору лізингу Закон України "Про фінансовий лізинг" відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2 ст. 16 цього Закону можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умовами спірного договору передбачені такі лізингові платежі: комісія за організацію Договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням Договору, в тому числі витрати, що пов'язані з пошуком Предмету Лізингу Лізингоодержувачем. Розмір Комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку № 1 до Договору, та становить 10 % (десять) відсотків від вартості Предмета Лізингу; Авансовий платіж – це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості Предмета Лізингу, розмір якого визначено у данному Договорі та Додатку № 1 до Договору та становить 23 % ( двадцять три) відсотки, який сплачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця, на умовах Договору, до моменту передачі Предмета Лізингу. На Авансовий платіж не нараховуються жодні відсотки; Комісія за передачу Предмета Лізингу – обов'язковий платіж, розмір якого становить 3 % (три) відсотки від вартості транспортного засобу вказаного у договорі, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов'язані з передачею Предмета Лізингу Лізингоодержувачу; Комісія за супроводження Договору – грошові кошти сплачені за послуги супроводження Договору, якій сплачуються Лізингоодержувачем у складі лізингового періодичного платежу. Розмір Комісії за супроводження Договору відображається у Додатку № 3 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток; Лізинговий періодичний платіж – щомісячний платіж, що склачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця у строки та в розмірі відповідно до данного Договору та до Графіку сплати лізингових періодичних платежів ( Додаток № 3) до Договору).

Як вбачається із договірних умов, лізингові платежі, передбачені договором значно виходять за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

Розділом 12 договору встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Так, пунктами 12.5-12.14 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Крім того, п. 12.1 договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7. та 4.1. (Комісія за організацю Договору, авансовий платіж, комісіїя за передачу предмета лізингу) та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованною кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку повернення підлягає 80 % від сплаченого Авансового платежу та або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому разі не повертається.

Згідно п. 12.2. Лізингодавець має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку з Лізингоодержувачем, який не сплатив Авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п. 9.3. данного Договору, про що повідомляє Лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку, Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу сплачений ним Авансовий платіж за вирахуванням 10 % від суми сплаченого Авансового платежу. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Так, оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та умови договору про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку розірвання договору, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносить шкоду споживачеві.

Передбачена у розділі 9 договору оплата вартості організації договору у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови – предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка та модель транспортного засобу не є такими ознаками.

Позивачу взагалі не було надано графіку сплати Авансового платежу (Додаток № 1).

За таких обставин, суд вважає доведеним включення відповідачем у договір несправедливих умов.

Крім того, згідно пункту 4 частини першої ст. 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”).

Відповідно до частини першої ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

На вимогу суду відповідачем не було надано ліцензії на провадження господарської дільності з надання фінансових послуг, а саме на надання послуг фінансового лізингу; про наявність вказаної ліцензії в спірному договорі не зазначено, що дає підстави вважати про відсутність такої взагалі.

Отже, на день укладення договору фінансового лізингу № 4281 від 24.10.2017 року з ОСОБА_1, у відповідача не було дозволу (ліцензії) на провадження господарської дільності з надання фінансових послуг, а саме на надання послуг фінансового лізингу.

Відповідно до частини другої ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі № 6-2766цс15.

В ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1 і 2 ч. 1ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 24.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “ЄВРОКАР УКРАЇНА”, нотаріально посвідчено не було.

Згідно ч. 5,6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

На думку суду, визнання недійсними вказаних положень договору окремо, призведе до необхідності зміни інших умов договору, суттєво змінить зміст договору, а тому договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищевказану норму, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним платіж в сумі 18000 грн. 00 коп.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України та, оскільки позивач при подачі позовної заяви був звільнений від сплати судового збору, слід стягнути з відповідача до державного бюджету Конотопського району 1409 грн. 60 коп. судового збору.

Керуючись Законом України “Про захист прав споживачів”, Законом України “Про фінансовий лізинг”, Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст. ст. 15, 16, 216, 220, 227, 509, 628, 799, 806, 808 ЦК України, ст. ст. 12, 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, виданий 10 квітня 1998 року Конотопським МВ УМВС України в Сумській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4281 від 24 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “ЄВРОКАР УКРАЇНА”( 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корп. 57 оф. 57/1, код ЄДРПОУ 40481805).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОКАР УКРАЇНА” на користь ОСОБА_1 18000 ( вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОКАР УКРАЇНА” на користь держави 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Сумської області шляхом подання апеляційної скарги до Конотопського міськрайонного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Буток Т. А.