Рішення № 73080242, 21.03.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/13073/13-ц

Провадження № 2/521/1706/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«21» березня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді – Целуха А.П.,

при секретарі судового засідання - Корнієнко Л.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради, Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2, про приведення об'єкту в первинний стан, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року до Малиновського районного суду м. Одеси звернувся заступник прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області, Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2, про приведення об'єкту в первинний стан, посилаючись на те, щопрокуратурою Малиновського району м. Одеси в ході проведення перевірки за завданням прокуратури Одеської області з питань додержання вимог законодавства в сфері земельних відносин та основ містобудування встановлено, що Малиновським районним судом м. Одеси 30 травня 2008 року ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1до Бобрикової (нині Григорець) В.І. про визнання права власності. Зазначеним рішенням суду було визнано за ОСОБА_1право приватної власності як на окрему одиницю на одноповерхову з мансардою будівлю 13-А, розташовану по вул. Весняна в м. Одесі на земельній ділянці у фактичному користуванні площею 316 кв.м., яка складається з літ. «К»:2-1 - столова, площею 10,5 кв.м.; 2-2 - коридор, площею 3,1 кв.м.; 2-3 - кухня, площею 5,3 кв.м.; 2-4 - жила, площею 15 кв.м.; 2-5 - жила, площею 14,5 кв.м.; 2-6 - санвузол, площею 6,5 кв.м.; 2-7 - жила, площею 39,7 кв.м.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2011 року задоволено апеляційну скаргу прокуратури Малиновського району м. Одеси, скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.05.2008 року та постановлено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1Зазначене рішення набрало законної сили.

Враховуючи наведене, прокуратурою Малиновського району м. Одеси був направлений лист до КП «ОМБТІ та РОН» від 03 березня 2012 року №16-1261-12, щодо проведення у відповідність державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по вул. Весняна, 13-А в м. Одесі.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, заступник прокурора просив суд зобов'язати ОСОБА_1привести будівлю 13-А, розташовану по вул. Весняна в м. Одесі (квартири № 2 у будинку13) у первинний стан відповідно до технічної документації.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2012 року позов заступника прокурора задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2012 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2014року позов заступника прокурора задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016року зазначене заочне рішення було скасовано.

Представник прокуратури у судовому засіданні позовну заяву підтримала, просила суд її задовольнити.

Представник ОМР в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, проти його задоволення заперечував.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, у судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце судового засідання, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Заступника прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Одеської міської ради не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Цивільним Кодексом України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що прокуратурою Малиновського району м. Одеси в ході проведення перевірки за завданням прокуратури Одеської області з питань додержання вимог законодавства в сфері земельних відносин та основ містобудування встановлено, що Малиновським районним судом м. Одеси 30 травня 2008 року ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1до Бобрикової (нині Григорець) В.І. про визнання права власності. Зазначеним рішенням суду було визнано за ОСОБА_1право приватної власності як на окрему одиницю на одноповерхову з мансардою будівлю 13-А, розташовану по вул. Весняна в м. Одесі на земельній ділянці у фактичному користуванні площею 316 кв.м., яка складається з літ. «К»:2-1 - столова, площею 10,5 кв.м.; 2-2 - коридор, площею 3,1 кв.м.; 2-3 - кухня, площею 5,3 кв.м.; 2-4 - жила, площею 15 кв.м.; 2-5 - жила, площею 14,5 кв.м.; 2-6 - санвузол, площею 6,5 кв.м.; 2-7 - жила, площею 39,7 кв.м.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2011 року задоволено апеляційну скаргу прокуратури Малиновського району м. Одеси, скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.05.2008 року та постановлено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1Зазначене рішення набрало законної сили.

Враховуючи наведене, прокуратурою Малиновського району м. Одеси був направлений лист до КП «ОМБТІ та РОН» від 03 березня 2012 року №16-1261-12, щодо проведення у відповідність державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по вул. Весняна, 13-А в м. Одесі.

Досліджуючи матеріали справи, судом було встановлено, що ОСОБА_1 згідно договорів купівлі - продажу від 01 липня 1998 року та 22 березня 2000 року є власником відповідно 54/1000 частин та 95/1000 частин будинку 13 по вул. Весняна в м. Одесі.

Тобто, шляхом самочинно збудованих приміщень позивачем було збільшено площу спірних приміщень, при цьому дозволу на збільшення та самовільну реконструкцію будинку 13-А по вул. Весняна в м. Одесі не надавалось.

Відповідач ОСОБА_1 надала до суду копії акту дотримання вимог законодавства від 21 листопада 2012року щодо здійснення нею самочинного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Весняна, 13-А, протоколу про адміністративне правопорушення від 21 листопада 2012року, постанови по справі про адміністративне правопорушення від 22 листопада 2012року, квитанції про сплату штрафу від 23 листопада 2012року, Декларації про готовність об’єкту до експлуатації щодо житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Весняна, 13-А, яку зареєстровано 28 листопада 2012 року в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області.

Зміст вказаних документів підтверджує, що ОСОБА_1 було притягнуто посадовими особами Інспекції ДАБК в Одеській області до відповідальності за здійснення самочинного будівництва, та наявність Декларації про готовність об’єкту до експлуатації знімає питання щодо самочинного будівництва.

Встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 25 червня 2014року №5148-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0462га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в оренду земельної ділянки площею 0,0179 га, для експлуатації і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: м. Одеса, вул. Весняна, 13-А, вул. Багрицького, 40-б».

Також ОСОБА_1 надала копію свідоцтва від 28 серпня 2014року №26118722 про право власності на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Весняна, 13-А, копію витягу з державного реєстру речових прав від 28 серпня 2014року №26119623 щодо зазначеної земельної ділянки.

Судом встановлено, що розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №254№01-06 від 18 червня 2015року об’єкту нерухомого майна-житловому будинку з господарськими спорудами, що знаходяться у користуванні ОСОБА_1 присвоєно поштову адресу: м. Одеса, вул. Весняна,13-а.

Відповідно до копії інформаційної довідки №63888896 від 20 липня 2016 року, 20 липня 2016 року належний ОСОБА_1 житловий будинок № 13-А по вул. Весняній в м. Одесі зареєстрований у Державному реєстрі речових прав.

Згідно ст.376 ЦК України, на яку позивач посилається як на обґрунтування своїх позовних вимог, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як розяснено у п.п.2, 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України» (про правовий режим самочинного будівництва) (далі по тексту - Постанова), відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема: про зобовязання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову.

У пункті 5 Постанови розяснено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого обєкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень статті 38 Закону 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих обєктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути предявлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова обєкта є неможливою.

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова обєкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

В той же час статті 12 ЦПК України регламентує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За клопотанням позивача 20 грудня 2016 року було постановлено ухвалу суду про витребування доказів. Отримані на виконання ухвали суду документи не спростовують доводів відповідача.

Не може бути взято до уваги вимогу сторони позивача щодо проведення судом перевірки обставин посилання в документах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на неіснуюче рішення Виконкому Одеської міської ради № 827 від 26.06.1992 р., оскільки це, по-перше, не є предметом розгляду даної цивільної справи, та по-друге, незаперечним є той факт, що ОСОБА_1 вперше набула спірне майно у власність лише 1998 року (згідно договорів купівлі-продажу від 01 липня 1998 року та 22 березня 2000 року).

Статтею 331 ЦК України визначено загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону. Вказана норма не призначена для врегулювання правового режиму самочинного будівництва. Відповідно до положень цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди, інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в разі, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно з вимогами ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У відповідності до приписів ст.ст.12-13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно роз'яснень, які містяться у п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 при розгляді справ даної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1ст. 15 ЦК України, ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Згідно п. 12 вказаної Постанови зазначено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Ст. 12 Закону України «Про планування і забудову територій» визначено, що вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій відповідно до генеральних планів населених пунктів віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" визначено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а такою з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Діючим законодавством визначений певний порядок здійснення будівельних робіт з будівництва новоствореного нерухомого майна, реконструкції, перебудови, добудови, порядок отримання дозвільної документації, перевірку об'єктів встановленим нормам і правилам, отримання правовстановлюючого документу і державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Згідно з ч.ч. 1 - 6ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.

Стаття 34 вказаного Закону передбачає направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань архітектурно-будівельного контролю, а також реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до ч. 9 ст. 39 цього Закону, зареєстрована декларація про готовність об’єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для оформлення права власності на нього.

У пункті 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 зазначено, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186,381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.

В даному випадку, позивач не надав суду належних, допустимих, переконливих доказів у обґрунтування своїх вимог в розумінні ст.ст.76,81 ЦПК України.

Крім того, позивач при розгляді справи не надав суду докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Відтак, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження свої вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.203,215,216,319, п. 7 ст.376, ст.383 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 284, 288, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов заступника прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради, Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2, про приведення об'єкту в первинний стан– залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Малиновський районний суд м. Одеси.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ

Повний текст рішення складено 21 березня 2018року.