Постанова № 73078219, 20.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Терещенко О.І.

20 березня 2018 р. Справа № 573/2079/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання – Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Білопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Білопільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити виплату пенсії, -

В с т а н о в и л а:

19 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 завернувся до суду з позовом, яким просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог /а.с. 51-52/ визнати протиправною бездіяльність Білопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі – Білопільське ОУПФУ, пенсійний орган, відповідач) щодо невиплати йому пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року та зобов’язати відповідача виплатити йому пенсію за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року (включно).

В обґрунтування позову зазначає, що до квітня 2017 року він фактично проживав за зареєстрованим місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1. В 2011 році йому було призначено пенсію за віком, яка виплачувалася до 31 липня 2014 року, тобто до початку активної фази антитерористичної операції та окупації м. Алчевськ. У період з 01 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року пенсія йому не виплачувалася взагалі. У зв’язку з відсутністю будь-яких доходів та, знаходячись в окупації, він не міг звернутися до відповідних державних органів за захистом свого порушеного права на отримання пенсії. Після переселення в село Ганнівка-Вирівська Білопільського району Сумської області 20 квітня 2017 року йому було присвоєно статус внутрішньо переміщеної особи та відновлено соціальні виплати з дня звернення. Однак, пенсія за період з 01 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року йому виплачена не була. 23 серпня 2017 року він звернувся до відповідача з відповідним листом про нарахування та виплату йому пенсії за минулий період, однак відповідач листом від 04 вересня 2017 року № 925/03-26 повідомив йому, що пенсія йому обчислена відповідно до норм законодавства, тобто фактично відмовив у її виплаті за період з 01 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року. Вказаний лист він отримав 20 вересня 2017 року. Посилаючись на викладені обставини, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати незаконною бездіяльність та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року (включно).

Постановою Білопільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2017 року (дата виготовлення повного тексту постанови судом не визначена) адміністративний позов ОСОБА_1, із застосуванням ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, - задоволений наступним чином: визнана протиправною бездіяльність Білопільського ОУПФУ щодо невиплати нарахованої пенсії ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року.

Пенсійний орган зобов’язаний виплатити ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суму пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року у сумі 90938 грн. 37 коп.

Судове рішення вмотивовано тим, що право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом і припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Таким чином, призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України. Судом установлено, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу органами Пенсійного фонду України не приймалося. В той же час встановлено, що позивачу за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року нарахована пенсія в розмірі 90938 грн. 37 коп. Також суд зазначив, що строк позовної давності до вказаних спірних правовідносин не може бути застосований оскільки пенсія позивачу вже нарахована, але не виплачена з вини органу Пенсійного фонду України. За відсутності факту прийняття відповідного рішення про припинення виплати пенсії органом Пенсійного фонду, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії за минулий період, а саме: з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року. З метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 та вказав суму пенсії, яка підлягає виплаті відповідачем позивачу за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року, а саме 90938 грн. 37 коп.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі Білопільське ОУПФУ, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Білопільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2017 року, та прийняти нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволені адміністративного позову.

Скаржник зазначає, що відповідач не є правонаступником Рубіжанського ОУПФУ і є окремою юридичною особою та не відповідає за зобов’язаннями інших територіальних управлінь Пенсійного фонду України з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій. Крім цього, Білопільське ОУПФУ діяв відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365

За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (абз. 1 ст. 46).

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (абз. 2 ст. 46).

Преамбулою Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За приписами ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5).

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (ч. 2 ст. 5).

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією його паспорта /а.с. 7-9/.

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до управління соціального захисту населення Білопільської районної державної адміністрації Сумської області про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи у зв’язку з фактичним переселенням з окупованої території до с. Ганнівка-Вирівська Білопільського району Сумської області. Цього ж дня ОСОБА_1 видано відповідну довідку № 0000184137 /а.с. 11, 33/.

Також 20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Білопільського ОУПФУ із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ Кремінського району Луганської області /а. с. 20/.

Як вбачається з атестату № 782 та розпорядження № 748 від 16 березня 2017 року, надісланих Рубіжанським ОУПФУ Луганської області на запит Білопільського ОУПФУ пенсія ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року нарахована в сумі 90938 грн. 37 коп., але не виплачена /а.с. 26/.

14 червня 2017 року комісією з питань призначення (відновлення) або відмови у призначенні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Білопільської районної державної адміністрації Сумської області прийнято рішення, що оформлено протоколом від 14 червня 2017 року № 18, про призначення виплати пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення, тобто з 20 квітня 2017 року відповідно до п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 /а. с. 23/.

Як убачається з відповіді заступника голови комісії з питань призначення (відновлення) або відмови у призначенні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Білопільської районної державної адміністрації Сумської області, вказане рішення про відновлення ОСОБА_1 соціальних виплат саме з дня його звернення, тобто з 20 квітня 2017 року, прийняте з тих підстав, що відсутні підтверджуючі документи, на підставі яких можливо було відновити виплату пенсії, а саме: не вказано причину відмови у виплаті пенсії у м. Кремінна Луганської області /а. с. 33/.

Відповідно до листа управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 01 грудня 2017 року № 5251 ОСОБА_1 перебував на обліку у вказаному управлінні як внутрішньо переміщена особа з 08 вересня 2016 року. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Кремінської районної державної адміністрації Луганської області 26 жовтня 2017 року прийнято рішення про відмову у призначенні соціальних виплат ОСОБА_1 у зв’язку з відсутністю даного громадянина за фактичним місцем проживання/перебування на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї відповідно до п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. 19 квітня 2017 року ОСОБА_1 знятий з обліку у вказаному управлінні соціального захисту населення у зв’язку з вибуттям в інший район /а. с. 45/.

З листа Білопільського ОУПФУ від 04 вересня 2017 року № 925/03-26, наданого на звернення ОСОБА_1 про виплату пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року, убачається, що виплата пенсії позивачу здійснюється згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14 червня 2017 року з моменту його звернення 20 квітня 2017 року. За період з 20 квітня 2017 року пенсія ОСОБА_1 виплачена. Станом на 23 серпня 2017 року виплату пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року не проведено, оскільки інші рішення комісії щодо виплати позивачу пенсії до управління не надходили /а. с. 12/.

Частиною 2 статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог позивача ОСОБА_1 та зобов’язання пенсійний орган виплатити позивачу суму пенсії у розмірі 90938 грн. 37 коп. за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року, оскільки сума належної пенсії йому нарахована, але не виплачена з вини органу Пенсійного фонду України, що підтверджується атестатом № 738, розпорядженням № 738 від 16 березня 2017 року, протоколом від 27 березня 2017 року /а. с. 24, 26, 48/.

Доводи апеляційної скарги Білопільського ОУПФУ стосовно того, що відповідач не є правонаступником Рубіжанського ОУПФУ і є окремою юридичною особою та не відповідає за зобов’язаннями інших територіальних управлінь Пенсійного фонду України з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в силу ч. 1 ст. 2 Закону № 1058-IV, - виплата пенсій в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється за рахунок коштів Пенсійного Фонду.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що нарахування пенсії одним із органів Пенсійного фонду не є підставою для її невиплати іншим органом, оскільки фінансування виплати пенсії здійснюється з єдиного джерела – коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 51 - 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06) від 07 листопада 2013 року, яке набуло статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява №48787/99) від 08 липня 2004 року Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Окрім зазначеного, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції стосовно того, що строк позовної давності до вказаних спірних правовідносин не може бути застосований, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано дані спірні правовідносини є Закон № 1058-IV.

Колегія суддів зазначає, що пенсія позивачу ОСОБА_1 вже нарахована, але не виплачена з вини органу Пенсійного фонду України, тому право позивача виплату нарахованої суми пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2017 року у розмірі 90938 грн. 37 коп. є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком в розумінні ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення < > суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).

Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.

Фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось згідно положень ч. 4 ст. 229 КАС України.

На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 292, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Білопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення, а постанову Білопільського районного суду Сумської області від 11 грудня 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Постанова у повному обсязі складена і підписана 30 березня 2018 року.