Постанова № 73077061, 27.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3791/17 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.,

судді - Смолій І.В., Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, треті особи - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2360 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_2 (М-001899), яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

- поновити позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України або на рівнозначній посаді Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2018 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство внутрішніх справ України звернулось із апеляційною скаргою, в якій воно просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з грудня 2000 року проходила службу в органах внутрішніх справ.

Відповідно до наказу МВС України від 24.09.2014 № 1928 о/с позивачу з 24.09.2014 по 25.07.2017 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Наказом МВС України від 06.11.2015 № 2360 о/с відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_2 (М-001899), старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 з посади через скорочення штатів.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернулась з даним позовом до суду першої інстанції за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що звільнення позивача під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років порушує права позивача, а тому наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2360 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_2 (М-001899) є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством, а звільнення позивача відбулося правомірно через скорочення штатів у зв'язку з ліквідацією органів внутрішніх справ, на підставі чого у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Відповідно до пункту 10 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 наведеного Положення встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Згідно статті 3 Закону № 580-VIII поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (пункт 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII).

Пунктом 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Як зазначалось вище, ОСОБА_2 було звільнено зі служби відповідно до пунктів 10 та 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII, а також на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення 114.

Згідно підпункту «г» пункту 64 Положення 114 особи середнього, старшого і вищого навчальницького закладу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Отже, оскільки ні вказаним Положенням, ні нормами діючого на час звільнення ОСОБА_2 закону України «Про міліцію» не було врегульовано процедури проведення звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно було застосовано до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Водночас, з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

Разом з тим, відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання останніми обов'язку запропонувати позивачеві іншу роботу, відсутності можливості подальшого використання на службі ОСОБА_2

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з частиною третьою статті 179 Кодексу законів про працю України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Частиною сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача під час перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років порушує вимоги статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав жінки і чоловіка шляхом забезпечення останнім спеціальних заходів щодо охорони праці і здоров'я, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, а тому наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2360 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_2 (М-001899), яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Посилання апелянта на повну ліквідацію державного органу виконавчої влади - міліції, колегія суддів вважає безпідставними та протиправними, оскільки відповідно до відомостей із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - всі органи міліції перебувають у стані припинення, за рішенням засновників з 06.11.2015 та не ліквідовані.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про поновлення ОСОБА_2 на роботі також підлягає задоволенню шляхом поновлення її на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 29.03.2018.