Постанова № 73076430, 26.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. Справа № 914/1470/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі:

головуючого – судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Н.М. Кравчук

- ОСОБА_1

секретаря судового засідання: Грабовського В.В.

Розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ “БЕЗПЕКА-КОМПЛЕКТ”

на рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2017р.

у справі №

за позовом: Міністерства оборони України

до 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України

до 2: ТзОВ “БЕЗПЕКА-КОМПЛЕКТ”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національна академія сухопутних військ імені гетьмана ОСОБА_2

про: визнання недійсним договору №209-1 від 26.11.2016р.

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_3 – представник (довіреність №220/461/д від 20.12.2017р.)

від відповідача 1 - не з’явився.

від відповідача 2 – ОСОБА_4 – адвокат.

від третьої особи – ОСОБА_5 – представник (довіреність №5557 від 28.12.2017р.)

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2017, колегія суддів: Березяк Н.Є. – головуючий суддя, ОСОБА_6, ОСОБА_7, позовні вимоги було задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, військове містечко №209-1, укладений 26.11.2016 року між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТзОВ “Безпека-комплект”. Стягнуто з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України на користь Міністерства оборони України 800,00 грн. судового збору. Стягнуто з ТзОВ “Безпека-комплект” на користь Міністерства оборони України 800,00 грн. судового збору.

З даним рішенням не погодилося ТзОВ “БЕЗПЕКА-КОМПЛЕКТ” і оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального і процесуального права.

Міністерство оборони України подало відзив на апеляційну скаргу в якому просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана ОСОБА_2 також подала відзив на апеляційну скаргу в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2017р. у справі №914/1470/17 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 2016 року між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Безпека-комплект” (підрядник) укладено Договір про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1, який посвідчено, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №3554 (надалі – Договір).

Як вбачається із Договору, при його укладенні, від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв т.в.о. начальника ОСОБА_9

Відповідно до п. 12.7. цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов’язань.

За умовами цього Договору сторона 1 та сторона 2 зобов’язуються збудувати об’єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1, орієнтовною площею 8,9 га, яка відведена згідно Державного акта на право постійного користування землею, серії І-ЛВ №001518 від 26.05.1997, на підставі ухвали ЙУ сесії 2 скликання Львівської міської ради народних депутатів від 01.06.1995, для будівництва, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування цим Договором (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору для реалізації цього Договору сторона 1 передає, а сторона 2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов’язків, що передаються стороні 2 для виконання функцій замовника будівництва об’єкту визначена цим Договором.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що об’єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1 орієнтованою площею 8,9 га.

Сторона 1 зобов’язується на умовах, визначених цим Договором, забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену п.1.1.5 цього Договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього Договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об’єкт (п. 3.2. Договору).

Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього Договору не переходить до сторони 2. Сторона 2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі Договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього Договору (п.3.3. Договору).

Пунктами 4.2.3. та 4.2.4. Договору передбачено, що сторона 1 зобов’язана передати стороні 2 будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами цього Договору за актом передачі будівельного майданчика, який є невід’ємною частиною цього Договору. Сторона 1 зобов’язана протягом 3 календарних місяців з дати підписання цього Договору в порядку, встановленому положенням та чинним законодавством України, списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна.

Актом приймання-передачі будівельного майданчика до Договору від 26.11.2016 вказаний майданчик було передано стороні 2.

Міністерство оборони України звернулось до суду з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору у зв’язку з тим, що такий було укладено з порушенням вимог закону, тому просить визнати спірний договір недійсним.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Положеннями частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір за своєю правовою природою є змішаний, оскільки містить у собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, а відтак до спірних відносин підлягають до застосування положення глави 77 Цивільного кодексу України та Закону України “Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно з статтю 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект (ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”.

Як встановлено судом, при укладенні оскаржуваного Договору, від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв т.в.о. начальника ОСОБА_9

Довіреністю №220/386/д від 10.11.2016 Міністерство оборони України уповноважило тимчасово виконуючого обов’язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_9 на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за не бюджетні кошти за такими адресами: вул. Городоцька, 222, м. Львів; вул. Княгині Ольги, 1-5; м. Львів, вул. Личаківська, 105; м. Львів, вул. Стрийська, в/м. 209-1; м. Львів, вул. Зріні, 153; м. Мукачево, Закарпатська обл., вул. Гагаріна, 28; м. Ужгород, Закарпатська обл., вул. Прилуцька, в/м 210; м. Львів (Брюховичі), а також здійснення інших дій та правочинів, пов’язаних з їх виконанням(т.1,а.с.22).

Тобто, вказаною довіреністю не передбачено повноважень ОСОБА_9 на укладення договору про будівництво житлового комплексу, зокрема, за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1.

Щодо тверджень апелянта-відповідача 2 про те, що повноваження на підписання спірного Договору надані т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України відповідно до Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, суд зазначено наступне.

Наказом державного секретаря Міністерства оборони України №23 від 17.06.2003 “Про затвердження Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України” затверджено відповідне положення.

Пунктом 11 цього Положення, крім іншого передбачено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

Однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1.

Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 затвердженого Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони.

Згідно з пунктом 5, 8, 25 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, передбачено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову. Конкурсна комісія розміщує протягом семи днів з дати прийняття рішення про проведення конкурсу в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті організатора конкурсу інформацію про проведення конкурсу. За результатами засідання конкурсної комісії складається протокол про проведення конкурсу, в якому зазначаються:1) відомості про учасників конкурсу;2) результати голосування;3) обґрунтування щодо визначення переможця конкурсу.

Відповідачем 2 долучено до матеріалів справи лише копію оголошення про проведення конкурсу, однак не вбачається з поданої копії де така розміщена, відсутні докази розміщення такої інформації на офіційному веб-сайті організатора, не надано доказів проведення конкурсу та визначення переможця, що підтверджується протокол, відповідно до зазначених вище норм.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як встановлено судами обох інстанцій, у матеріалах справи наявна довіреність №220/386/д від 10.11.2016 яка не надавала ОСОБА_9 повноваження підписувати спірний Договір. Також, матеріалами справи підтверджено, що в порушення Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України підписант ОСОБА_9, як тимчасово виконуючий обов’язки начальник управління, без погодження з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України уклав оспорювань угоду на будівництво житлового комплексу за адресою :м. Львів, вул.. Стрийська, в/м 209-1.

Крім того, Порядком організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 встановлено відповідний порядок та умови проведення конкурсу з визначення переможця, як сторони укладення договору будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, що у даному випадку дотримано не було. Як вже зазначалося раніше, в матеріалах справи відсутні будь-які докази проведення такого конкурсу у відповідності до вимог зазначеного вище Порядку. Призначенню такого конкурсу передує погодження з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, чого також в даному випадку зроблено не було.

Описаними діями тимчасово виконуючого обов’язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_9 Міністерство оборони України фактично було усунено від встановленого нормативними актами порядку укладення угод на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, чим безпосередньо були порушені права та інтереси Міністерство оборони України, як центрального органу виконавчої влади. Також дана забудова повинна була здійснюватись на території Національної академії сухопутних військ імені гетьмана ОСОБА_2, на що даний учбовий заклад своєї згоди не надавав.

Отже, оспорюваний договір був укладений з порушенням норм ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Апеляційний суд відхиляє як необгрунтоване посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі №44227/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, в якому констатувалось порушення ст..1 Першого протоколу до Конвенції. За даним оспорюваним договором апелянт, як підрядник, взяв на себе обов’язок на свій ризик збудувати житлові будинки на землі Міністерства оборони України. Відповідно до п.п. 3.3 спірного договору право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-2 – апелянта. Тому апеляційний суд не вбачає в даному спорі втручання у право заявника(апелянта) на мирне володіння своїм майном.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2017р. по справі №914/1470/17 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 269,270,271,275,276,281,282 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2017 року у справі №914/1470/17 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ТзОВ “БЕЗПЕКА-КОМПЛЕКТ” залишити без задоволення.

Судові витрати за апеляційний розгляд покласти на апелянта.

Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.

ОСОБА_10 Мирутенко

Судді: Н.М. Кравчук

ОСОБА_1

“Повний текст постанови виготовлено 29.03.2018р.”