Рішення № 73070658, 13.03.2018, Василівський районний суд Запорізької області

Спраав № 311/841/17

Провадження № 2/311/226/2018

13.03.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року місто Василівка

Василівський районний суд Запорізької області в складі:

Головуючого – судді Сидоренко Ю.В.

при секретарі Осінцевій Л.А.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача прокурора Арустамян Д.Ю.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії ГУМВС України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання,

В С Т А Н О В И В :

27.03.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Василівського районного суду Запорізької області з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював, за останньою редакцією від 05.12.2017 року (а.с.132-136), до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії ГУМВС України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_3 зазначає, що 20 грудня 2012 року прокурором Запорізької прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, йому було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.2 ст.185 КК України. Під час досудового слідства він був неодноразово допитаний в якості підозрюваного, ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2012 року йому, ОСОБА_3, було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2013 року його було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.15 - ч.2 ст.185 КК України та призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі, із застосуванням ст.75,76 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року обвинувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23.12.2013 року за його апеляцією було змінено, а провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України відносно нього закрито, у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, обраний відносно нього, Апеляційним суддом Запорізької області було скасовано. В касаційному порядку кримінальна справа не переглядалась.

Як зазначено ОСОБА_3 у пред”явленому позові, внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, він зазнав моральних страждань у зв'язку з явно несправедливим і упередженим проведенням досудового слідства, з явною і очевидною фальсифікацією матеріалів кримінальної справи, також він зазнав сильних душевних хвилювань у зв'язку із застосуванням тиску з боку слідчого, направленого на визнання ним вини та в подальшому спрощеного судового розгляду справи. Він втратив віру у спроможність прокуратури здійснювати контроль та нагляд за додержанням органом досудового слідства вимог кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінальної справи. Він втратив становище в суспільстві, були порушені його нормальні життєві зв'язки. Також вказує у позові, що в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності значно погіршився стан його психічного здоров'я. Перебуваючи у пригніченому стані, викликаному незаконними діями щодо нього, він зазнавав сильних душевних страждань і у зв'язку з цим постійно перебував в хворобливому фізичному емоційному стані, був пригнічений, сумний, дратівливий. Після оголошення судом вироку та визнання його винним з призначенням двох років позбавлення волі, він зазнав психічний шок. Не виявляв собі, що опиниться під вартою за те, що не скоював. Віра в суд була надірвана. Також внаслідок застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання він був позбавлений можливості вільно пересуватися і виїздити з місця проживання, реалізовувати звичні привички та бажання. Він не міг поїхати оздоровитися до санаторію, влітку не міг повезти свою дружину та малолітнього сина на море, а на зимові канікули - до Карпат. Протягом тривалого часу він не міг відвідувати друзів та родичів, адже був вимушений постійно з'являлися за викликами слідчого та суду. Крім того, він був вимушений звертатися за правовою допомогою до адвокатів, ще вимагало від нього не лише значних матеріальних витрат, а й додаткових зусиль (поїздок, надання пояснень, збирання додаткових доказів, тощо). В результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності значно погіршився стан його психічного здоров'я. Перебуваючи у пригніченому стані, викликаному незаконними діями щодо нього, як вказує позивач, він зазнавав сильних душевних страждань, у зв'язку з цим постійно перебував в хворобливому фізичному та емоційному стані був пригнічений, сумний, дратівливий.

Під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що законних підстав для обмеження його, ОСОБА_3, конституційних прав, зокрема обрання запобіжного заходу у вигляд: особистого зобов'язання та його тривале застосування, слідчий не мав. Повне виправдання свідчить про незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності та незаконність обмеження в конституційному праві щодо свободи пересування. Зазначене вказує на порушення його прав та охороняємих законом свобод, а саме: незаконним порушенням щодо нього кримінальної справи, незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, незаконним обранням йому запобіжного заходу. У зв'язку з чим, розмір завданої йому моральної шкоди позивач ОСОБА_3 оцінює у 100000 грн., компенсація витрат на правову допомогу адвоката становить 15000,00 грн., які він сплатив захиснику адвокату ОСОБА_4, тому він вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з даним уточненим позовом, в якому просить: стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 гривень та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 15000,00 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з’явився, проте надано суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність, за участю його представника адвоката ОСОБА_1 (а.с.73), також раніше в судовому засіданні від 04.08.2017 року позивачем ОСОБА_3 особисто були надані пояснення по суті заявлених ним позовних вимог за пред”явленим раніше позовом, в яких він заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити за підставами, викладеними у позові.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_1 заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягає на їх задоволенні за підставами, викладеними в уточненій позовній заяві в редакції від 05.12.2017 року та просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_3: моральну шкоду в розмірі 100 000,00 гривень та витрати на правову допомогу адвоката ОСОБА_4 у кримінальному провадженні в розмірі 15000,00 грн.

Представник відповідача – прокуратури Запорізької області в особі ОСОБА_5 заявлені позивачем ОСОБА_3 позовні вимоги визнає частково, не заперечує щодо відшкодування з Державного бюджету моральної шкоди на корить ОСОБА_3 в загальному розмірі 24412,60 грн., в іншій частині позовних вимог просить відмовити, посилаючись на уточнені письмові заперечення проти позову, викладені в редакції від 06.11.2017 року (а.с.127-130), та в яких посилається на те, що ОСОБА_3, згідно матеріалів кримінального провадження, перебував під кримінальним переслідуванням з часу повідомлення останньому про підозру, а саме з 20.12.2012 року по 27.03.2014 року (закриття провадження апеляційним судом Запорізької області) - 14 повних місяців, 39 днів (12 днів у 2012 році, 27 днів у 2014 році). Згідно із п. п. 1, 3, 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 року, який набрав чинності з 01.01.2017 року, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_3, який гарантовано державою, становить 24412,6 грн. Разом з цим, позивач ОСОБА_3 просить стягнути за рахунок Держави на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн., що у 4 рази більше ніж мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Розмір завданої моральної шкоди ОСОБА_3 обґрунтовує власними припущеннями, загальними тим, що внаслідок перебування під кримінальним переслідуванням постраждала його репутація, погіршився стан здоров'я, останній був позбавлений можливості вільного пересування та інші, що завдало йому моральних страждань. Проте, ці обставини позивачем не підтверджено, конкретні обставини не наведено, докази на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди саме в розмірі 100000 грн. суду не надано, а тому вважають, що відсутні належні обґрунтування заявленого позивачем розміру заподіяної моральної шкоди. Крім того, позивачем про витрачені кошти на оплату послуг адвоката у кримінальному провадженні у заявленому розмірі не підтверджено належним документом (а.с.127-130).

В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України ОСОБА_2 проти позову ОСОБА_3 заперечує у повному обсязі, посилаючись на письмові заперечення на позовну заяву, викладені в редакції від 21.06.2017 року (а.с.77-79), та в яких, посилаючись на безпідставність заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, зазначає, що Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215 та згідно з даним Положенням, Казначейство забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Та як випливає зі змісту позову, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало з ним у правовідносини і жодної шкоди позивачеві не завдало, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів. Також позивач у пред”явленому позові не обґрунтував, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач ОСОБА_3 оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, проте вказані вимоги позивачем не виконані. Казначейство вважає, що позивачем не враховано норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Розмір морального відшкодування позивачем необгрунтовано завищено.

Також посилаються на те, що відповідно до пункту 3 статті 13 Закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розміри мінімальної заробітної плати на 2017 рік було встановлено Законом України “Про Державний бюджет на 2017 рік” у місячному розмірі: з 1 січня - 3200,00 гривень. Разом із тим, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 гривень. Тому вважають, що оскільки право позивача на відшкодування шкоди є наслідком незаконності у діях органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, про що зазначається у частині 1 статті 2 Закону, тому й відшкодування шкоди повинно відбуватися в розмірах і порядку, передбачених цим Законом. Також вважають не підтвердженими належними доказами витрати ОСОБА_3 на правову допомогу адвоката, тому в задоволенні позову просять відмовити у повному обсязі (а.с. 41-44, 77-79).

Представник відповідача - Національної поліції України в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом належним чином та у встановленому законом порядку, про що свідчать поштові повідомлення про отримання уповноваженою особою судових повісток (а.с. 36, 67, 82, 118, 140, 152), проте суду надано письмові заперечення проти позову, в яких зазначено про неналежність відповідача, визначеного в особі Національної поліції України, посилаючись на відсутність правовідносин з позивачем та Національною поліцією України та яка жодним чином не могла впливати на права чи обов'язки позивача, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 просять відмовити (а.с.89-90).

Представник відповідача - Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином та у встановленому законом порядку, про що свідчать поштові рекомендовані повідомлення про отримання уповноваженою особою судових повісток (а.с.66, 81, 103, 119, 141, 151), проте про причини неявки суду не повідомлено, відгуку, заперечень на позов на надано.

Вислухавши в судовому засіданні під час судового розгляду даної цивільної справи пояснення позивача ОСОБА_3, представника позивача – адвоката ОСОБА_1, який діє в інтересах позивача ОСОБА_3, пояснення представника відповідача прокурора Арустамян Д.Ю., представника співвідповідача Державної казначейської служби України ОСОБА_2, дослідивши матеріали даної цивільної справи № 311/841/17, матеріалами кримінального провадження №1-кп/311/151/2013 по обвинуваченню ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 за ч.3 ст.15 – ч.2 ст.185 КК України, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами даної цивільної справи, та матеріали кримінального провадження №1-кп/311/151/2013 (у п’яти томах), суд вважає, що заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13,43,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; , учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1,2 ст.12 ЦК України кожна особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

В судовому засіданні встановлено та як вбачається з матеріалів кримінального провадження №1-кп/311/151/2013, 06 грудня 2012 року до ЄРДР було внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та слідчим відділом ЛВ на станції Мелітополь Управління МВС України на Придніпровській залізниці 06.12.2012 року було розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12012080390000011, що підтверджується Витягом з ЄРДР від 06.12.2012 року, обвинувальним актом, складеним старшим прокурором з наглядом за додержанням законів у транспортній сфері ОСОБА_8 від 20.05.2013 року, ухвалами слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, копії яких є в матеріалах кримінального провадження №1-кп/311/151/2013.

25.12.2012 року ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області підозрюваному ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладенням на ОСОБА_3, обов’язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, строком на два місяці, зокрема: - прибувати по першому виклику до службової особи на визначений нею час; - не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований і проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; - докласти зусиль до пошуку роботи. Контроль за виконанням запобіжного заходу покладено на слідчого СВ ЛВ на ст.Мелітополь ОСОБА_9 (т.4 а.с.14-15 кримінального провадження).

23.12.2013 року вироком Василівського районного суду Запорізької області ОСОБА_3 визнано винним за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.1 ст.185 КК України та ОСОБА_3 призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі. На підставі ст.ст.75,76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік шість місяців. Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до набрання вироком суду законної сили продовжено у вигляді особистого зобов’язання, та копія вироку суду міститься в матеріалах цивільної справи (а.с. 3-10).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року обвинувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23.12.2013 року, щодо ОСОБА_3 було скасовано, а провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України закрито, у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення,. Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді особистого зобов’язання скасовано (а.с. 13-21).

В касаційному порядку дане кримінальне провадження не переглядалося.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи .стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи вищевикладене, зазначеними судовими рішеннями, які є обов’язковими для суду в ході даного судового розгляду, провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України закрито, у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.2 ст.185 КК України.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування. Підстави виникнення права на відшкодування шкоди фізичній особі пов’язуються з незаконними діями посадових осіб незалежно від їх вини. Такими підставами є незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, обмеження прав і свобод громадян допускається лише у разі наявності законних підстав.

Під час розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.2 ст.185 КК України, було встановлено, що законних підстав для обмеження його конституційних прав, не було. Закриття провадження відносно нього свідчить про незаконність притягнення до кримінальної відповідальності та незаконність обмеження в конституційних правах.

Аналізуючи положення Конституції України в частині відповідальності держави перед людиною, суд приходить до висновку, що законодавством передбачено два види відповідальності – це позитивна відповідальність, яка відбита у тих конституційних приписах, в яких зафіксовано, що держава гарантує права і свободи людини, забезпечує їх, створює умови для здійснення прав людей, дбає про їх здійснення, і негативна відповідальність держави, яка полягає в її зобов’язаннях відшкодувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), завдані порушенням прав і свобод людини внаслідок дій (бездіяльності) державних органів, службових чи посадових осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3, конституційні права та свободи якого були порушенні внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, обрання міри запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, проведення інших процесуальних слідчих дій, що обмежували його права, у зв”язку з чим позивач ОСОБА_3 вправі порушувати питання про відшкодування завданої йому шкоди.

Відповідно до ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених Законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з ч.2 ст.1 зазначеного Закону, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду.

Пунктом 1 ч.1 ст.2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що завдана позивачу ОСОБА_6 шкода повинна бути відшкодована Державою.

У наведених в ст.1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовуються суми, сплачені ним у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги, моральна шкода та судові витрати (п.3, 4, 5 ст. 3 зазначеного Закону).

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.4 зазначеного Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених, у тому числі, п.4,5 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали позивачеві моральної втрати, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ст.13 вказаного вище Закону).

Згідно п.п.3,4 Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", що затверджений наказом Міністерства юстиції України, генеральної прокуратури України, міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/3/41, передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Відповідно до ч.3 п.10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року, до сум, сплачених на надання юридичної допомоги, відносяться суми, сплачені адвокату за участь у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені в рахунок оплати витрат адвоката у зв’язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Судом встановлено, що в суді першої та апеляційної інстанції захист прав та інтересів підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_3 здійснював захисник - адвокат ОСОБА_4, повноваження якого підтверджуються належними документами, які містяться в матеріалах кримінального провадження №1-кп/311151/2013 (т.1 а.с.44-45, т.5 а.с.84-91), а саме: оригіналом Договору про надання правової допомоги (у кримінальному провадженні) від 25 квітня 2013 року, Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2871, виданим на підставі рішення Київської міської КДА від 26.04.2007 року № 9-6-9, посвідченням адвоката на ім’я ОСОБА_4, витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.134).

Відповідно до п.4 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», редакція якого діяла на час досудового та судового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_3 (2013-2014 роки), розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, під час ознайомлення з матеріалами справи.

Довідкою від 14.02.2018 року, наданою Василівським районним судом Запорізької області за підписом судді Степаненко Ю.А. (а.с.166), підтверджено факт здійснення захисту адвокатом ОСОБА_4 інтересів обвинуваченого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 1-кп/311151/2013 по обвинуваченню ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, обвинувачених за ч.3 ст.15- ч.2 ст.185 КК України в судових засіданнях, які відбувались: 25.06.2013 року - 7 хвилин, 28.08.2013 року - 3 години 30 хвилин, 16.09.2013 року - 2 години 30 хвилин, 23.09.2013 року - 2 години 30 хвилин, 08.10.2013 року - 1 година, 07.11.2013 року - 1 година 30 хвилин, 15.11.2013 року - 30 хвилин, 22.11.2013 року - 1 година 30 хвилин, 09.12.2013 року - 1 година, 12.12.2013 року - 1 година 30 хвилин, 23.12.2013 року - 3 години (а.с.166), що також підтверджується журналами судових засідань, які містяться в матеріалах кримінального провадження №1-кп/311/151/2013. Крім того, 27.03.2014 року захисник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_1 брав участь в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції - 1 година 30 хвилин, що підтверджується журналом судового засідання від 27.03.2014 року, який є в матеріалах кримінального провадження (т.5 а.с.105-108).

Дані обставини підтверджено у повному обсязі матеріалами кримінального провадження №1-кп/311151/2013 у п’яти томах, які були безпосередньо досліджені судом в судовому засіданні, за участю представників сторін, під час судового розгляду даної цивільної справи, та відповідачами не оспорюються.

Також, як зазначено у позові ОСОБА_3 в редакції від 09.10.2017 року (а.с.111-112), протягом судового розгляду кримінального провадження № 1-кп/311/151/2013 в суді першої та апеляційної інстанції захисником - адвокатом ОСОБА_4 було відпрацьовано в цілому 19 годин 30 хвилин. Дані обставини щодо представництва інтересів підозрюваного ОСОБА_3 захисником адвокатом ОСОБА_4 під час досудового розслідування підтверджуються матеріалами кримінального провадження №1-кп/311/151/2013, які ретельно були досліджені судом в судовому засіданні, за участю представників сторін, під час судового розгляду даної цивільної справи, та відповідачами не оспорюються.

Згідно ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 року за № 5515-VI мінімальна заробітна плата у 2013 році у місячному розмірі з 1 січня становила - 1147 гривні.

Згідно ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 року за № 719-VII, мінімальна заробітна плата у 2014 році у місячному розмірі з 1 січня становила - 1218 гривень.

Таким чином, на оплату послуг адвоката ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №1-кп/311151/2013 позивач ОСОБА_3 витратив, згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» - 9042 грн.75 коп., виходячи з наступного розрахунку:

- 1 година праці адвоката у 2013 році становить – 458,80 грн. (1147,00 грн. * 40/100); 30 хвилин праці становить - 229,40 грн.(1147,00 грн. * 40/100/2) ; 1 хвилина праці становить (1147,00 грн. * 40/100/60) -7,65 грн

Та, відповідно, прийняття участі захисника адвоката ОСОБА_4 в ході судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції становить загальну тривалість 18 годин 07 хвилин, що підтверджується журналами судових засідань та довідкою, виданою 14.02.2018 року Василівським районним судом Запорізької області (а.с.166).

Тому, відповідно праця захисника ОСОБА_4 в судових засіданнях у 2013 році (18 годин 07 хвилин становить – 8312,55 грн. (18 год. * 458,80 грн. + 7 хвил. * 7,65 грн.).

- 1 година праці адвоката у 2014 році становить – 487,20 грн. (1218,00 грн. * 40/100) та 30 хвилин праці відповідно становить - 243,60 грн. (1218,00 грн. * 40/100/2).

Та, відповідно, прийняття участі захисника адвоката ОСОБА_4 в ході судового розгляду кримінального провадження 27.03.2014 року Апеляційним судом Запорізької області становить тривалістю 01 година 30 хвилин, що підтверджується журналом судового засідання від 27.03.2014 року, який є в матеріалах кримінального провадження (т.5 а.с.105-108).

Тому, всього у 2014 році праця адвоката ОСОБА_4 в апеляційній інстанції тривалістю 1 година 30 хвилин становить – 730,20 грн. ((1 год. * 487,20 грн.) + 243,60 грн. = 730,20 грн.).

Отже, загальна сума компенсації витрат на правову допомогу адвоката становить 9042,75 грн. (8312,55 грн. + 730,20 грн.), яку суд вважає необхідним стягнути на користь ОСОБА_3 та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України на його користь витрат на правову допомогу адвоката в загальному розмірі 9042,75 грн. за вищенаведеним розрахунком.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року зі змінами, моральна шкода - це шкода немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяна фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.5 Постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п.9 Постанови зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Як зазначив позивач ОСОБА_3 у позовних вимогах, в результаті незаконних дій органів досудового розслідування, незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та тривалого строку його дії (25.12.2012 року по 27.03.2014 року), позивач зазнав моральних страждань та сильних душевних хвилювань, він втратив віру у спроможність прокуратури здійснювати контроль та нагляд за додержанням органом досудового слідства вимог кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінальної справи. Внаслідок звинувачення у вчиненні злочинів постраждала його репутація почесного правослухняного громадянина: він втратив становище в суспільстві, були порушені його нормальні життєві зв'язки. Це суттєвим чином вплинуло на авторитет та ділову репутацію позивача серед оточуючих, створювало негативну психологічну установку відносно нього, як людини аморальної, непорядної, сприяло упередженому ставленню до нього з боку колег. В результаті незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності значно погіршився стан його психічного здоров'я: перебуваючи у пригніченому стані, викликаному незаконними діями щодо нього, він зазнавав сильних душевних страждань і у зв'язку з цим постійно перебував в хворобливому фізичному та емоційному стані був пригнічений, сумний, дратівливий. Внаслідок застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання він був позбавлений можливості вільно пересуватися і виїздити з місця проживання, реалізовувати звичні привички та бажання: не міг поїхати оздоровитися до санаторію, влітку не міг повезти свою дружину та малолітнього сина на море, а на зимові канікули - до Карпат. Протягом тривалого часу він не міг відвідувати друзів та родичі, оскільки був вимушений постійно з'являлися за викликами слідчого та суду, був змушений звертатися за правовою допомогою до адвокатів, що вимагало від нього не лише значних витрат, а й додаткових зусиль (поїздок, надання пояснень, збирання додаткових доказів, тощо) для підтвердження та доведеності своєї невинуватості.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував під кримінальним переслідуванням з 20.12.2012 року (повідомлення про підозру) по 27.03.2014 року (набуття вироком суду законної сили), що в цілому становить тривалість - 15 місяців 9 днів.

При цьому, за весь час кримінального переслідування позивач ОСОБА_3 зазнав моральних страждань, його немайнові права були порушені: складанням відносно нього процесуальних документів, проведенням певних слідчих дій за його участю, викликами до правоохоронних органів, до суду, певними обмеженнями, пов’язаними із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, розгляд кримінальної справи судом першої та апеляційної інстанції, що в цілому призвело до душевних страждань позивача, порушення його нормальних життєвих та соціальних зв’язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обмежувало у вільному пересуванні у зв’язку з обраним ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, змінився спосіб життя позивача, оскільки він неодноразово був змушений з'являтися до органів досудового слідства для проведення слідчих дій та за викликами до суду під час розгляду кримінальної справи в суді, необхідністю звернення за правовою допомогою адвоката для здійснення захисту своїх законних прав та охоронюваних Законом інтересів в ході досудового розслідування та в суді для підтвердження та доведеності своєї невинуватості.

При цьому, факт заподіяння позивачеві моральної шкоди підтверджується, окрім його пояснень,матеріалами цивільної справи № 311/842/17 та кримінальної справи № 1 кп/311 /151/2013.

Проте, перебуваючи під кримінальним переслідуванням по кримінальному провадженню № 12012080390000011, ОСОБА_3, без законних на те підстав потерпав обмеження у зв”язку з незаконним порушенням відносно нього кримінального провадження за ч.3 ст.15 - ч.2 ст.185 КК України, незаконність якого була встановлена ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року, якою обвинувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23.12.2013 року щодо ОСОБА_3 було скасовано, а провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України закрито, у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення,, а також запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді особистого зобов’язання було скасовано

При цьому, за весь цей час позивач зазнав моральних страждань, які призвели до його душевних страждань, порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього до теперішнього часу додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому сам по собі такий факт є травмуючим для будь-якої людини, яка зазнала незаконних дій: повідомлення про підозру, заходів обмеження у зв”язку із застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов”язання, шестимісячного досудового розслідування та судових розглядів тривалістю майже рік.

Незаконне порушення кримінального провадження відносно ОСОБА_3 призвело до необхідності прикладання ним додаткових зусиль для організації свого життя та відстоювання свого чесного імені, оскільки інкримінованого кримінального правопорушення він не скоював, що було очевидним для суду першої інстанції та з чим він не погодився ,подав апеляцію на обвинувальний вирок суду від 23.12.201 року відносно нього, а також не погоджувались органи прокуратури, якими було подано апеляційну скаргу на виправдовувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_6 .

Судом встановлено, що моральну шкоду позивачу заподіяно незаконними діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування та прокуратури. Між їх незаконними діями (бездіяльністю) та моральними стражданнями позивач, існує причинний зв’язок.

Заперечення відповідачів цього факту, суд вважає безпідставними, та обґрунтовується їх намаганням та способом уникнути відповідальності.

Статтею 56 Конституції України та ст.1174 ЦК України закріплено принцип відповідальності держави або місцевого самоврядування за шкоду, завдану юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, яка відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Умовою застосуванням судом цивільно-правової відповідальності за вказаною правовою нормою, яка поширюється на не договірні зобов’язання, що виникають із правопорушень (деліктні) правовідносини, є встановлення факту неправомірності рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи зазначених органів.

Суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, враховує вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру моральної шкоди.

Розмір моральної шкоди в мінімальних межах, визначених Законом, з розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, станом на час розгляду справи, з врахуванням встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розміру мінімальної заробітної плати, який становить - 3723,00 грн., та мінімальній розмір моральної шкоди у загальній сумі складає - 56925,90 грн. з наступного розрахунку: 3723,00 грн. х 15 місяців = 55845,00 грн.; 3723,00 грн. : 31 день * 9 днів = 1080,90 грн.; 55845,00 грн. + 1080,90 грн. = 56925,90 грн.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об’єктивності, розумності та справедливості, приймаючи до уваги душевні страждання позивача ОСОБА_3, порушення його нормальних життєвих зв’язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи тривалість перебування позивача під слідством та судом (понад рік), що призвело до невизначеності в майбутньому житті, порушення нормальних життєвих зв’язків та, виходячи із засад розумності, виваженості, та справедливості, вважає необхідним стягнути на користь позивача моральну шкоду у її мінімальному розмірі, в сумі 56925,90 грн., виходячи з вищенаведеного розрахунку.

Стягнення на користь позивача ОСОБА_3 саме мінімального розміру моральної шкоди, у даному випадку, на думку суду, буде достатнім і справедливим.

Належні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди саме в сумі 100000,00 гривень позивачем суду не надано та в судовому засіданні не доведено.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно – розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч.3 ст.13 цього Закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже ,межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент ухвалення рішення судом.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VII I встановлено мінімальна зарплата у місячному розмірі з 1 січня - 3723 грн.

У зв’язку з вищенаведеним суд відхиляє доводи представників відповідача в частині, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом №17774 –VIII від 06.12.2016 року не застосовується як розрахункова величина, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривен, оскільки вказане положення застосовується виключно при нарахуванні посадових окладів та доплат, тоді як порядок відшкодування моральної шкоди у даному випадку регулюються нормами спеціального Закону по відношенню до Закону №17774 –VIII.

Тому, доводи відповідачів, викладені у запереченнях відпоівдачів, щодо необхідності застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII при здійснення розрахунків розміру відшкодування моральної шкоди та визначення як розрахункової величини мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600 грн., суд вважає неприйнятними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становить саме 3723,00 грн., тому суд приходить до висновку про необхідність здійснення відповідного розрахунку та стягнення на користь позивача ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди, виходячи саме з вимог ст.ст.4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», який є спеціальним Законом за даними спірними правовідносинами.

Такі висновки також викладені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 06 грудня 2017 року по справі № 520/1919/15-ц.

Стягуючи на користь позивача моральну шкоду, суд враховує доводи представника відповідача щодо обраного позивачем способу захисту, в частині стягнення з рахунку Державного Казначейства, тому, керуючись ч.1 ст.5 ЦК України, суд приходить до висновку, що стягнення грошових коштів на користь позивача слід здійснювати з Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Щодо порядку відшкодування шкоди, то згідно з ч.1 ст.4, ч.2 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» суд визначає розмір моральної шкоди, яка відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету. Тобто, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на ці цілі.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 170, 176 ЦК України, держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а тому, в деліктних правовідносинах зобов'язання держави виконує Державна казначейська служба України, на яку покладена функція по здійсненню управління наявними коштами Державного бюджету України.

Відповідно до положень ст.25 Бюджетного кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст.48 БК України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Згідно з частиною 2 статті 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Державу Україна в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.4 ст.141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» судові витрати у вигляді сплати судового збору за даною категорією справи, суд вважає необхідним віднести за рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженим Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, ст.ст.23, 170, 176, 1176 ЦК України, ст.48 БК України, ст.ст. 9, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) до Державної казначейської служби України (місце знаходження: 01601 м.Київ, вул.Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ - 37567646), Прокуратури Запорізької області (місце знаходження: 69057, м.Запоріжжя вул.Матросова, буд.29«А», код ЄДРПОУ - 02909973), Національної поліції України (місце знаходження: 01601, м. Київ, вул.Богомольця буд.10, код ЄДРПОУ - 40108578), Ліквідаційної комісії ГУМВС України (місце знаходження: 01601, м.Київ, вул.Богомольця буд.10, ЄДРПОУ 40108578), про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання – 56925 (п’ятдесят шість тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) гривень 90 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу адвоката в розмірі – 9042 (дев’ять тисяч сорок дві) гривні 75 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору - віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_11