Рішення № 73070560, 30.03.2018, Костопільський районний суд Рівненської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2621/17

30 березня 2018 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Левчук В.В.

секретар судового засідання Зберун К.Ф.

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

представника третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Костопільського районного суду Рівненської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №564/2621/17 за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (на реєстраційному обліку в УДМС України в Рівненській області не значиться), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області (м.Костопіль Рівненської області, вул.Незалежності 7), про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Костопільського районного суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання батьківських обов'язків, проживає окремо, матеріальної допомоги сину не надає та не спілкується з ним. Повністю самоусунувся від виховання сина та виконання своїх батьківських обов'язків. Аліменти, присуджені до сплати рішенням суду, не сплачує. Протягом семи років син не бачив батька та не спілкувався з ним. Дитина проживає з позивачем та повністю знаходиться на її утриманні.

Позивач в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує щодо винесення заочного рішення.

Відповідач повторно в судове засідання не з'явився. Про дату, час а місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційній веб-сторінці суду. Причини неявки суду не відомі.

Третя особа не забезпечила явку представника у судове засідання, подала до суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області. Позов підтримують.

Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи викладене, дійшов висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній даних, доказів та постановити заочне рішення.

Суд, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановив наступне.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Костопільським районним відділом реєстрації актів громадянського стану, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3, батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про що зроблено відповідний актовий запис за №310 /а.с.9/.

Згідно виписки із судової справи №2-416/10, рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 20.04.2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було вирішено розірвати /а.с.7/.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Костопільського районного управління юстиції Рівненської області, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, про що 17.06.2010 року зроблено актовий запис за №76 /а.с.8/.

Згідно довідки №355 виданої 29.11.2017 року Костопільською загальноосвітньою школою-комплексом І-ІІІ ступенів №6 Костопільської районної ради Рівненської області, ОСОБА_3 навчається у 8-Б класі з 01.09.2010 року та по даний час. За період навчання учня в школі, батько жодного разу навчальний заклад та батьківські збори не відвідував, навчанням чина не цікавився /а.с.11/.

Згідно довідки №7 виданої 29.11.2017 року, ОСОБА_3 вступив у карате клуб "Воїн-Костопіль" 28.09.2015 року. За період його перебування у клубі, батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ні разу не відвідав змагання та відкриті семінарські заняття за участю сина. Фінансового забезпечення під час занять у клубі ОСОБА_3 він нього теж не отримував /а.с.12/.

Згідно висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 №614/01-31/18 від 27.02.2018 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 01.08.2003 року, від якого мають дитину - ОСОБА_3. Спільне життя не склалося, тому шлюб було розірвано рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 20.04.2010 року по справі №2-416/10. Батько дитини з квітня 2010 року ухиляється від виконання своїх обов'язків, не цікавиться життям та навчанням сина, його здоров'ям, духовним, моральним та фізичним розвитком, аліменти не сплачує, матеріальної допомоги не надає. Вихованням та утриманням ОСОБА_3 займається виключно його мама, ОСОБА_1. Сім'я проживає у власному будинку, у дитини є власна кімната та усе необхідне для його фізичного та духовного розвитку. Із пояснень бабусі, ОСОБА_6 та друга сім'ї, ОСОБА_7, відомо, що батько дитини, ОСОБА_2, не проживав разом із сином протягом семи років, не приїжджав до нього, не відвідував та не вітав з днем народження. На даний час ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, але фактично там не проживає, оскільки ще у 2014 році виїхав за межі України. Із бесіди з ОСОБА_3 встановлено, що він останній раз бачив тата понад 7-8 років тому, батько до нього не телефонує, не приїздить, не вітає зі святами та днем народження, не цікавиться його здоров'ям, шкільним життям, навчанням та захопленнями, успіхами та досягненнями. ОСОБА_3 не заперечує щодо позбавлення його батька батьківських прав. Враховуючи викладене, орган опіки та піклування не заперечує щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 /а.с. 34, 35/.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 Сімейного кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі "Хант проти України" втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є "необхідним у демократичному суспільстві" для забезпечення цих цілей.

Враховуючи обставини справи, судом встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_3 вже понад сім років. На підставі викладеного, суд дійшов переконливого висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3, що повністю відповідає інтересам та бажанню дитини.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.1 ст.169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст.169 Сімейного кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 164-166 Сімейного кодексу України, ст.ст. 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області, про позбавлення батьківських прав - задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2) батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане Костопільським районним відділом реєстрації актів громадянського стану).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяВ. В. Левчук