Рішення № 73069773, 21.03.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1455/17

Провадження по справі 2/305/104/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2018 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Орос С.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_3, Рахівської державної нотаріальної контори, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Рахівської державної нотаріальної контори, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 листопада 2015 року нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області ОСОБА_6 було посвідчено договір дарування земельної ділянки площею 0,1389 га, що розташована у смт.Ясіня, вул.Боркан, Рахівського району, Закарпатської області, кадастровий номер земельної ділянки 2123656200:09:001:0774, за яким дарувальник ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 як обдарована прийняла у дар вказану земельну ділянку. 19 січня 2016 року нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори посвідчено договір дарування житлового будинку №612, що розташований по вул.Боркан в смт.Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області, згідно з яким ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_1 подарувала, а обдарована прийняла у дар житловий будинок №612, що розташований у смт.Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області, що належав на праві власності позивачці ОСОБА_1 Договір дарування житлового будинку та земельної ділянки позивачка ОСОБА_1 вважає недійсним враховуючи таке. Як до укладення, так і під час укладення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки відповідачка ОСОБА_3 ввела в оману позивачку ОСОБА_1, пообіцявши їй здійснювати постійний догляд за нею довічно та надавати їй всіляку матеріальну допомогу за її життя. Обіцянки відповідачки ОСОБА_3 були спрямовані на догляд за будинком позивачки, надання їй при необхідності медичною допомоги шляхом покупки ліків та витрат на інше медичне обслуговування, а також забезпечення продуктами харчування, твердим паливом на зимовий період та обробку присадибної земельної ділянки, але жодного із взятих на себе зобов'язань відповідачка не виконувала, не приділяє позивачці ніякої уваги, не надає жодної матеріальної допомоги, не відвідує її, як особу похилого віку, у зв'язку з чим за позивачкою здійснює догляд на надає їй допомогу ОСОБА_8, що підтверджується довідкою Ясінянської селищної ради. З пояснень ОСОБА_1 стало відомо, що відповідачка ОСОБА_3 обманула її, знаючи про те, що вона являється малограмотною особою похилого віку, в зв'язку з чим запевняла її про те, що вони укладуть в нотаріальній конторі договір довічного утримання, а державний нотаріус не роз'яснила позивачці які конкретно договори між нею та обдарованою ОСОБА_3 було укладено. У зв'язку з наведеним просить визнати недійсними договір дарування житлового будинку №612, укладеного в Рахівській державній нотаріальній конторі Закарпатської області 19.01.2016 року, що належав на праві приватної власності ОСОБА_1, мешканці смт.Ясіня, вул.Боркан, Рахівського району, Закарпатської області, згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та договір дарування земельної ділянки площею 0,1380 га, укладений 10.11.2015 року в Рахівській державній нотаріальній конторі Закарпатської області, що належала на праві приватної власності ОСОБА_1, мешканці смт.Ясіня, вул.Боркан, 612, Рахівського району, Закарпатської області на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.10.2015 року. Також, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, наведені в позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають позов безпідставним. Пояснили, що ОСОБА_3 являється племінницею ОСОБА_1. У позивачки своїх дітей немає, чоловік її помер, наразі вона проживає одна. ОСОБА_1 сама була ініціаторкою укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, що являються предметом позову. Нотаріус під час посвідчення договорів роз'яснювала сторонам суть та наслідки укладення договору дарування, позивачка повністю сприйняла їх та без жодного примусу підписала договір дарування земельної ділянки, а її невістка - ОСОБА_4, договір дарування житлового будинку. Позивачкою не доведено мотивів, наведених у позовній заяві, тому просять відмовити в задоволенні позову.

Відповідач, державний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що сторонам договорів, що є предметом даного позову, було роз'яснено суть договору дарування та наслідки його укладання, тому позов вважає безпідставним і просить відмовити у його задоволенні.

Третя особа ОСОБА_4 в ході розгляду справи пояснила, що вона являється невісткою ОСОБА_1. Позивачка уповноважувала її підписати договір дарування житлового будинку, який належить позивачці, в користь ОСОБА_3. Дійсно, всі умови договору нотаріусом було роз’яснено під час укладання договору дарування житлового будинку. І ОСОБА_1, і вона розуміли суть укладеного договору.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Отже, за змістом вказаних процесуальних норм, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Статтею 81 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ході розгляду справи було встановлено, що 10 листопада 2015 року між сторонами, ОСОБА_1 як "Дарувальником" та ОСОБА_3 як "Обдарованою", було укладено договір дарування, за яким остання прийняла у дар земельну ділянку розміром 0,1389 га, що становить 1389 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки - 2123656200:09:001:0774, що розташована по вул.Боркан в смт. Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області. Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 2-1433.

Крім того, між сторонами, ОСОБА_1, як "Дарувальником", від імені якої діяла на підставі довіреності ОСОБА_4, та ОСОБА_3, як "Обдарованою", 19.01.2016 року, було укладено договір дарування, за яким остання прийняла у дар житловий будинок №612, розташований по вулиці Боркан у смт.Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області. Цей договір був посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1-57.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. ОСОБА_6 приватної власності є непорушним.

Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на вільне володіння майном. Стаття 1 Протоколу № 1 дає змогу зробити висновок про те, що: власник володіє всією повнотою влади стосовно власного майна, може робити будь-які дії, які не заборонені законом і не порушують прав третіх осіб; право власності є абсолютним.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 19 та 20 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі, неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Поряд з цим, згідно з роз'ясненями, які містяться в п.27 постанови Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст.ст. 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому ст.ст. 185, 187, 189 ЦПК України.

Позивач та її представник в судовому засіданні ствердили, що ОСОБА_1 помилялася в правовій природі договору дарування, вона вважала, що укладає договір довічного утримання і племінниця буде її доглядати. Також, наголошували на тому, що відповідачка ввела в оману позивачку щодо того, що вона буде її доглядати та надавати допомогу, натомість обіцянок не виконує, не здійснює будь-яких зазначених дій.

У постановах Верховного Суду України від 8 квітня, 13 травня, 10 червня 2015 року, 30 березня, 13 квітня 2016 року, 12 жовтня 2016 року містяться праві висновки відповідно до яких не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Однак, стороною позивача не доведено, а судом не здобуто належних доказів про те, що відповідач ОСОБА_3 ввела в оману позивача, натомість в судовому засіданні встановлено, що договір дарування і житлового будинку, і земельної ділянки, що є предметом даного позову, відповідає положенням ст.203 ЦК України, він укладений згідно з нормами чинного законодавства, дієздатними особами, на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_1, Г.В., в належній процесуальній формі, сторони під час укладення договору усвідомлювали правову природу такого договору та настання юридичних наслідків, договір не суперечить правам та інтересам інших осіб, договір дарування земельної ділянки був підписаний позивачкою, а договір дарування житлового будинку підписаний уповноваженою особою позивача без застережень. Також, позивачка не довела наявності обставин, які б вказували на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що б вплинуло на її волевиявлення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Суд вважає, що покликання позивача на ст. 727 ЦК України не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки розірвання договору лежить за межами позовних вимог позивача, в судовому засіданні предметом позовних вимог є визнання договорів дарування недійсними, а не їх розірвання, а тому відсутні правові підстави для дослідження питання розірвання договору.

Щодо визначення позивачем складу учасників розгляду справи, то тут суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 26 ЦПК України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві (ст. 26 ЦПК України).

Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК України).

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні однієї з сторін з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір.

Виходячи з вищенаведеного Рахівська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у справі, адже задоволення позову зачіпало б права та обов'язки не нотаріуса, який посвідчував договори дарування, що оскаржує ОСОБА_1, а ОСОБА_3, яка на підставі цих договорів набула права власності на нерухоме майно. Скасування цих договорів неминуче б потягло за собою позбавлення такого права його набувача. Заперечуючи проти законності договорів дарування, позивач порушує спір про право цивільне, тому навіть за умови доведення того факту, що нотаріус припустився порушення порядку вчинення такої нотаріальної дії, відповідачем за позовом може бути виключно набувач права власності, а не нотаріальна контора чи нотаріус. Посилання ж на порушення закону нотаріусом під час посвідчення договорів, що є предметом позову, як на обґрунтування позову тільки утворює підстави для залучення нотаріуса до участі у такій справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, виходячи із системного аналізу зазначених правових норм, слід зробити висновок, що при вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову у їх вчиненні), нотаріуси в розумінні ст. ст. 30, 34, 35 ЦПК України не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення.

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ч.1 ст.12, ч.1 ст.20 ЦК України, ч.1 ст.1 та ч.3 ст.13 ЦПК України); рішення судом про задоволення позову може бути прийняте лише за умови пред'явлення вимог до належного відповідача та їх обґрунтованості й доведеності саме щодо такого відповідача у відповідному процесі (ст.ст.76-83, 89 ЦПК України).

Позивач, діючи вільно, на свій розсуд, просила визнати недійсними договорів дарування та житлового будинку вчинених нею на користь ОСОБА_3, пред'явивши позов, у тому числі до Рахівської державної нотаріальної контори, яка не може бути належним відповідачем за даним позовом, оскільки не є особою, прав і обов'язків якої стосується спір.

Судові витрати по справі, у відповідності до ст.141 ЦПК України слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 273, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_3, Рахівської державної нотаріальної контори, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е. Ємчук