Рішення № 73067014, 27.03.2018, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1093/17

2-а/241/7/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

27.03.2018 року

Першотравневий районний суд Донецької області у складі головуючого судді Демочко Д.О., при секретарі Небиліченко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року його дружина ОСОБА_2 народила дитину - ОСОБА_3. Після народження дитини Управлінням праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради було призначено допомогу при народженні дитини у розмірі 10320,00 грн. одноразово та у розмірі 860 грн. щомісячно до 31.01.2016 року, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 26.01.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року у розмірі 130 грн. щомісячно. Однак виплата вищевказаної допомоги була припинена з листопада 2014 року у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області. У червня 2017 року він переїхав до с. Мелекине Мангушського району Донецької області, територія якого підконтрольна владі України, де 12.06.2017 року зареєструвався як внутрішньо переміщена особа. 15 червня 2017 року він звернувся до Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації з заявою про поновлення виплати державної допомоги при народженні дитини. Однак листом від 23.06.2017 року №2369/03 йому було відмовлено у призначенні вищевказаної допомоги на підставі Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року, оскільки виплата допомоги поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною, звернулася протягом 12 місяців після припинення йому виплати. Вважає, що він звернувся за виплатою державної допомоги у строк, але перестав отримувати таку допомогу не зі своєї вини, оскільки загальновідомим є факт, що з 2014 року на сході країни ведуться бойові дії, у зв'язку з чим всі державні органи припинили здійснення діяльності на непідконтрольній Україні території, до якої входить і м. Донецьк. Крім того, вважає, що ч.9 ст.11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» містить вичерпний перелік підстав, з яких виплата допомоги при народженні дитини може бути припинена, і проведення антитерористичної операції на території м. Донецька та Донецької області не може бути підставою для припинення йому такої виплати. Просив суд визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати управління нарахувати та виплатити йому допомогу при народженні дитини з листопада 2014 року по 31.01.2016 року у розмірі 860 грн. щомісячно, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.01.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року у розмірі 130 грн. щомісячно. Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, стягнути судовий збір та зобов'язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутністю, наполягали на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях, справу просив розглянути за його відсутністю.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року.

У зв'язку з тим, що від сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, представник відповідача надав заперечення проти позову, в яких висловив свою думку стосовно позовних вимог, суд розглянув справу в письмовому провадження, на підставі наявних по справі доказів згідно з ч. 3 ст.194 КАС України.

Суд, дослідивши наявні письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановлено цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у позивача в м. Донецьку народилась дочка ОСОБА_3 (а.с.11).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З 12.06.2017 року позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувають на обліку в Управлінні соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації як внутрішньо переміщені особи. Фактичною адресою місця їх проживання/перебування у довідці зазначено: АДРЕСА_2 (а.с.9-10).

15.06.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення державної допомоги при народженні дитини (а.с.12).

Управлінням соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації листом від 23.06.2017 року № 2369/03, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що звернення за поновленням допомоги надійшло пізніше, ніж через 12 календарних місяців після припинення виплати допомоги, згідно Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року, п. 13» (а.с.13).

Відповідно до вимог ст. 8 Контитуції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Відповідно до Указу Президента України від 14.11.2014 № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.11.2014 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.11.2014 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях».

За змістом п.п.2) п.3 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.11.2014 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», Кабінет Міністрів України у тижневий строк вживає заходи щодо припинення на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях діяльності державних підприємств, установ та організацій, їх філій (відділень), представництв; евакуації працівників (за їх згодою); вивезення в разі можливості майна та документації; переведення державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з окремих територій у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях на роботу в іншу місцевість.

Згідно з Переліком населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затвердженого розпорядженням КМУ від 07.11.2014 №1085-р., м. Донецьк включене до зазначеного переліку.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови призначення і виплати державної допомоги, зокрема при народженні дитини, визначено Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Згідно із п. 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Умови призначення вказаної допомоги та перелік документів, необхідний для її призначення, визначено статтею 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а також Порядком № 1751.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Перелік підстав для припинення раніше призначеної допомоги при народженні дитини визначено положеннями ч. 9 ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та абз. 18 Порядку № 1751, відповідно до яких виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Рішенням Конституційного суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016 визнано не відповідаючим Конституції України (неконституційним) абзац сьомий частини 9 статті 11 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року №2811-ХІІ з послідуючими змінами, згідно якому виплата допомоги при народженні дитини зупиняється «у випадку виникнення інших обставин». Та абзац сьомий частини 9 статті 11 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року №2811-ХІІ з послідуючими змінами, визнаний неконституційним втрачає силу з дня прийняття Конституційним судом України цього рішення.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

В силу вимог ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства» з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими законами України. Зокрема, допомога при народженні дитини є видом державної допомоги сім'ям з дітьми, закріпленим у ст. 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Отже, для громадян України єдиною обов'язковою умовою, яка надає право на отримання вказаної державної допомоги, є виховання та проживання у сім'ї неповнолітньої дитини.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та його донька є громадянами України, мають такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Згідно з п.13 Порядку №1751 виплата допомоги поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною, звернулася протягом 12 місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Таким чином, вищенаведеним Порядком встановлено річний строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини, а в даному випадку позивач фактично звертався до відповідача за продовженням виплати цієї допомоги, оскільки виплату допомоги вже було йому призначено в 2014 році в м. Донецьку.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Відповідач при відмові у призначенні спірної допомоги керувався п.13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751. Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

З системного аналізу наведених норм Закону вбачається, що чинним законодавством не передбачені обмеження в часі щодо поновлення виплати допомоги при народженні дитини, припиненої не з вини одержувача.

Отже, враховуючи зазначене, обмеження в часі для звернення за поновленням виплати призначеної та частково виплаченої суми допомоги при народженні дитини відсутні.

Таким чином, право позивача на отримання спірної допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України», якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність підстав для поновлення виплати допомоги у зв`язку з тим, що заявник звернувся до управління з заявою пізніше 12 календарних місяців після припинення виплати допомоги при народження дитини.

Тобто, фактично позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження виплати допомоги при народженні дитини, а відповідач, знаючи про це, безпідставно відмовив у призначенні вже призначеного раніше виду допомоги.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на поновлення та отримання допомоги при народженні дитини.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Також, п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, ОСОБА_1 доведено його право на отримання державної допомоги при народженні дитини та її поновлення.

З урахуванням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Заперечуючи проти позову, відповідач не довів правомірність відмови в поновленні виплати допомоги при народженні дитини.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір, суд стягує понесені позивачем судові витрати з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За таких обставин, суд приходить до переконання про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст. ст.1, 3, 8, 46, 51 Конституції України, ст.ст. 2, 9, 12, 73-77, 139, 194, 241-246, 255-256, 371, 382 КАС України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 року № 1751, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати противоправними дії Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації щодо відмови у поновленні виплати державної допомоги при народженні дитини з листопада 2014 року по 31.01.2016 року у розмірі 860 грн. щомісячно, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.01.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року у розмірі 130 грн. щомісячно.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з листопада 2014 року по 31.01.2016 року у розмірі 860 грн. щомісячно, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.01.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року у розмірі 130 грн. щомісячно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації, місцезнаходження якого: 87400, Донецька обл., Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Поштова, 65, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 02770038, на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації, як суб'єкта владних повноважень, подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду, відповідно до статті 382 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Першотравневий районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 30 березня 2018 року.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_4 Донецька область, адреса мешкання: АДРЕСА_5.

Управління соціального захисту населення Мангушської районної державної адміністрації, місцезнаходження якого: 87400, Донецька обл., Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Поштова, 65, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 02770038.

Суддя Д.О.Демочко