Рішення № 73065565, 28.03.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/5836/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м.Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

у складі:

головуючої судді Бєлостоцької О.В.,

за участю секретаря Теліціної О.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського міського центру зайнятості про визнання дій протиправними, зобов*язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому зазначив, що уклав з приватним підприємцем ОСОБА_3 трудовий договір на строк з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року, відповідно до якого займав посаду юриста. У ПП Хлопоко працював за сумісництвом, оскільки в той час працював на посаді юриста у ПП ОСОБА_4 Оскільки у ПП ОСОБА_3 працював за сумісництвом, запис в трудову книжку зроблено не було, при цьому роботодавець запевнила його в тому, що передавала відповідні відомості до бази персоніфікації. Після отримання статусу безробітної особи, що мало місце 18 липня 2017 року, допомогу по безробіттю йому призначили враховуючи тільки стаж та заробітну плату за посадою у ПП ОСОБА_4 Стаж роботи з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року та заробітна плата за вказаний період роботи у ПП Хлопко до розрахунку допомоги по безробіттю врахована не була. Виявилось, що в базі персоніфікації відсутні відомості про його трудовий стаж у ПП Хлопко, оскільки остання у відповідних звітах до податкової служби невірно вказувала ідентифікаційний номер у зв*язку з чим дані про нього не відобразились. Після внесення ПП ОСОБА_3 відповідних відомостей до бази персоніфікації, він звернувся до Костянтинівського міського центру зайнятості про перерахунок допомоги по безробіттю, в чому йому було відмовлено з посиланням на те, що ПП ОСОБА_3 не сплачувала єдиний соціальний внесок на нараховану та виплачену йому заробітну плату, а кількість календарних днів перебування у трудових відносинах у базі персоніфікації не зазначено. Саме роботодавець є особою, яка зобов*язана сплачувати страхові внески, працівник не наділений повноваженнями контролювати здійснення таких платежів. Згідно даних податкової служби та єдиної бази персоніфікації на всі його виплати в період часу з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року приватним підприємцем ОСОБА_3 нарахований єдиний соціальний внесок. Несплата роботодавцем внесків не може бути підставою для позбавлення його права на отримання матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до реального стажу роботи та заробітної плати.

Позивач просить:

- визнати дії відповідача щодо неврахування його трудового стажу в період часу з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року у ПП ОСОБА_3 та неврахування заробітної плати за вказаний період часу у ПП ОСОБА_3 для обчислення допомоги по безробіттю незаконними;

- зобов*язати відповідача зробити перерахунок допомоги по безробіттю з урахуванням його трудового стажу в період з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року у ПП ОСОБА_3 для обчислення допомоги по безробіттю з 18 липня 2017 року з виплатою недоотриманих сум з 18 липня 2017 року;

- зобов*язати відповідача сплачувати та рахувати йому допомогу по безробіттю як особі, яка була звільнена у зв*язку із закінченням строку трудового договору – п.2 ст.36 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що наказом Костянтинівського міського центру зайнятості від 25 липня 2017 року № НТ170725 позивачу було призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч.1,3,4 ст.22 та ч.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». При реєстраці ОСОБА_1 не надав жодної інформації про працевлаштування у ПП ОСОБА_3 в період часу з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року. Про цей факт відповідачу по справі стало відомо після отримання інформації з ДРЗДСС, за даними якого стало відомо про те, що позивач був працевлаштований у ПП ОСОБА_3 в період часу з липня 2016 року по липень 2017 року та отримував заробітну плату від 36250 гривень до 42100 гривень, при цьому єдиний соціальний внесок роботодавцем сплачений не був. Оскільки в період часу з липня 2016 року по липень 2017 року роботодавцем ОСОБА_3 не сплачено єдиний соціальний внесок, позивачу цей період не був зарахований до страхового стажу. В судове засідання 28 березня 2018 року позивач та представник відповідача не з*явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1, який є інвалідом 2 групи (а.с.5) перебуває на обліку в Костянтинівському міському центрі зайнятості, що визнається сторонами.

06 липня 2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір строком з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року, відповідно до п.п.2, 3 якого позивач зобов*язався виконувати роботу юриста, а роботодавець зобов*язувалась сплачувати на його користь заробітну плату в розмірі 25000 гривень на місяць. Час виконання робіт встановлено 30 годин на тиждень, у вільний від основної роботи (ПП ОСОБА_4М.) час. (а.с.30).

Трудовий договір від 06 липня 2016 року розірваний сторонами 05 липня 2017 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Згідно акту № 2 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від 10 січня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працював у ФОП ОСОБА_3 в період часу з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року та звільнився на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.27-28).

З акту розслідування № 2 від 10 січня 2018 року також вбачається, і це не заперечувалось сторонами по справі в судовому засіданні, що 04 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнився від ФОП ОСОБА_4 за статтею 38 КЗпП України з поважної причини (а.с.27-28).

З листа ОСОБА_3 від 27 листопада 2017 року вбачається, що звіти про нарахування та сплату єдиного соціального внеску на найманих працівників, в тому числі на ОСОБА_1 вона здавала в єдиному екземплярі до Костянтинівської об*єднаної державної податкової інспекції. Єдиний соціальний внесок за найманих працівників нею не сплачений (а.с.31).

Відповідно до витягів із наказів про прийняті рішення по ОСОБА_1: згідно наказу від 18 липня 2017 року № НТ170718 ОСОБА_1 з 18 липня 2017 року надано статус безробітного; відповідно до наказу від 25 липня 2017 року № НТ170725 з 25 липня 2017 року розпочато виплату допомоги по безробіттю; 10 січня 2018 року згідно наказу № НТ180110 припинено реєстрацію безробітного (а.с.25-26).

У виписці про індивідуальні відомості про застраховану особу станом на 10 січня 2018 року за формою ОК-5 містяться дані про те, що в період часу з липня 2016 року по липень 2017 року ОСОБА_3 нараховувала заробітну плату ОСОБА_1, при цьому страхові внески роботодавцем не сплачені (а.с.32).

Факт того, що ФОП ОСОБА_3 в період часу з липня 2016 року по липень 2017 року нараховувалась заробітна плата ОСОБА_1, але не сплачувався єдиний соціальний внесок, підтверджується витягом з Державного реєстру загальнообов*язкового державного соціального страхування (а.с.39-49) та індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-7 (а.с.50-51).

Листом від 23 листопада 2017 року № 03/4636 Костянтинівський міський центр зайнятості відмовив ОСОБА_1 у перерахунку допомоги по безробіттю (а.с.4).

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця слачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно ч.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості

безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.

Пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 передбачено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку (для розрахунку допомоги по безробіттю - реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної).

Відповідно до п.1) ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фіз ичних осіб - підприємців).

Пунктом 1) ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено обов*язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 6 ст.20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Таким чином, законодавством визначено обов'язок саме роботодавця сплачувати єдиний соціальний внесок.

При цьому, неперерахування роботодавцем сум єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по безробіттю та неврахуванні певних періодів роботи до страхового стажу.

Пунктом 1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності , затвердженого Наказом міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року № 613 передбачено, що допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою. Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а також довідок про грошове забезпечення, виданих особі військовими комісаріатами, де така особа перебувала на обліку, військовими частинами, органами, де особа проходила службу.

Пунктом 8. Вказаного Порядку передбачено, що допомога по безробіттю за календарний місяць не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на відповідний рік, і не може бути меншою від мінімального розміру, який встановлюється правлінням Фонду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем неправомірно не враховано при призначенні ОСОБА_1 допомоги по безробіттю страховий стаж в період часу з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року у ФОП ОСОБА_3 та не враховано його заробітну плату за цей період відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності , затвердженого Наказом міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року № 613.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню – слід визнати неправомірними дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року у ФОП ОСОБА_3 та заробітної плати за цей період для обчислення допомоги по безробіттю; слід зобов*язати відповідача зробити ОСОБА_1 перерахунок допомоги по безробіттю з урахуванням страхового стажу в період роботи з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року у ФОП ОСОБА_3 з 25 липня 2017 року з виплатою недоотриманих сум, оскільки саме з цієї дати, а не з 18 липня 2017 року позивачу було розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Позовні вимоги про зобов*язання відповідача сплачувати та рахувати позивачу допомогу по безробіттю як особі, яка була звільнена у зв*язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України) задоволенню не підлягають, оскільки як вбачається із викладу змісту позовних вимог, ця вимога спрямована на майбутнє, вимогу про перерахунок допомоги саме з цієї підстави не заявлено, а з витягу із наказу від 10 січня 2018 року № НТ180110 (а.с.25-26) та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного з 10 січня 2018 року припинено.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» в редакції, що діяла на момент звернення позивача із позовом, відповідач по справі був звільнений від сплати судового збору.

Пленумом ВАСУ від 23 січня 2015 року № 2 встановлено, що у разі звільнення відповідача від сплати судового збору, то й відповідно судовий збір з нього не стягується. Тобто в разі задоволення адміністративного позову повністю судовий збір з відповідача, звільненого від сплати судового збору, не стягується.

Приймаючи до уваги наведене відповідно до ст.139 КАС України судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі ст.ст.21-23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст.ст. 4, 6,20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року № 613, керуючись ст.ст.3,5,6,9,243,244,245,246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) до Костянтинівського міського центру зайнятості (місцезнаходження 85110, Донецька область, м.Костянтинівка, пл.Перемоги, 8, ідентифікаційний код 23119554) про визнання дій протиправними, зобов*язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Костянтинівського міського центру зайнятості щодо неврахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду його роботи у ФОП ОСОБА_3 з з 06 липня2016 року по 05 липня 2017 року та заробітної плати за цей період для обчислення допомоги по безробіттю.

Зобов*язати Костянтинівський міський центр зайнятості здійснити перерахунок допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу в період роботи з 06 липня 2016 року по 05 липня 2017 року у ФОП ОСОБА_3 з 25 липня 2017 року з виплатою недоотриманих сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення по справі виготовлений 30 березня 2018 року.

Суддя