Рішення № 73064114, 20.03.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/1148/17

Провадження № 2/219/58/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

судді Павленко О.М.,

при секретарі Брагіній М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення необгрунтовано утриманих коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, згідно якої просить стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь суму в розмірі 10 345 гр. 86 коп. як необґрунтовано утримані кошти, вказуючи, що 11 травня 2016 року було ухвалене рішення Артемівського міськрайонного суду про відмову у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог зв’язку з тим, що правочин між нею та банком не мав місце взагалі. Суть спору у зазначеному рішенні полягала в тому, що банк без заявки від клієнта збільшив так званий кредитний ліміт, а 7.03.2015 року було не санкціоноване списання коштів, за цим фактом порушено кримінальне провадження. Як тільки вона дізналася про це, одразу зателефонувала на гарячу лінію, за номером «3700» та сповістила про це, на що представник банку запевнив що все гаразд, кошти не списанні. Згодом представники банку почали телефонувати та вимагати повернення коштів і одночасно списувати кошти с зарплатної карти. Перемови ні до чого не призвели. А тому вона вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав. Після вступу зазначеного рішення в силу, в липні 2016 року вона направила лист до ПАТ КБ «Приват Банк» разом із копією рішення суду та з проханням повернути кошти, які необґрунтовано банк стягував з червня 2015 року. На сьогоднішній день від банку жодної відповіді не отримано. За загальним правилом, без згоди фізичної особи, стягнення (списання) коштів, що знаходяться на їх рахунках в банках, не допускається, за винятком, випадків встановлених законом, а саме на підставі виконавчих документів, передбачених законами України; на підставі рішень податкових органів; на підставі визнаних претензій. Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків. У разі надходження до банку рішення суду про стягнення коштів, воно підлягає негайному виконанню, за винятком введення мораторію при тимчасовій адміністрації банку чи фінансової установи. Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і можуть виконуватись частково в межах наявного залишку, а в невиконаній сумі повертаються разом, з усіма супровідними документами. Відповідальність, за необґрунтоване, примусове, списання коштів, та недостовірність даних у розрахункових документах, а також обов’язок відшкодування збитків, завданих внаслідок безпідставного примусового списання, покладається на стягувача коштів. Позивач вважає, що банком було обмежено безпідставно доступ клієнта до її коштів, банк не мав права з іншого рахунку клієнта знімати кошти, зняттям коштів з заробітної плати банк обмежив доступ клієнта до власних коштів, а тому повинен повернути необґрунтовано утримані кошти заробітної плати, які були стягнуті в період з 31.03.2015 року по 15.03.2016 року в сумі 10 345 грн. 86 коп.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги, викладені у позовній заяві, підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, пояснив, що ніякого договору між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» не укладалось, рішення суду щодо стягнення з позивача заборгованості не існує, законних підстав для стягнення коштів з карткового рахунку позивача також не має. Вони з позивачем дійсно зверталися в 2015 році до Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою про те, що 7.03.2015 року невстановлена особа шляхом обману дізналася реквізити банківської картки «Приватбанк», яка належить ОСОБА_1, після чого за допомогою вказаних реквізитів заволоділа грошовими коштами в сумі 11 000 грн., вказані відомості були внесені до ЄРДР, правова кваліфікація ст. 190 ч.1 КК України, наразі за вказаним кримінальним провадженням рішення не прийнято. Вважає, що дії представників банку суперечать діючому законодавству, банк не мав права списувати кошти з карткового рахунку позивача, який був відкритий для отримання заробітної плати, а тому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 необґрунтовано утриманні кошти в розмірі 10 345 грн. 86 грн. за період з 31.03.2015 року по 15.03.2016 року.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Крім того від нього надійшла заява, згідно якої він просив розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до укладеного кредитного договору від 8.11.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну карту. Кредитний договір від 8.11.2007 року складається з анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, правил користування платіжною картою і тарифів. На момент підписання договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов. Надаючи грошові кошти позивачу, банк задовольнив його вимогу і надав майно (грошові кошти) у тимчасове користування, при цьому передбачив порядок та умови здійснення розрахунків за користування грошовими коштами. На час укладання договору обидві сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Згідно п. 4.6 Умов і правил надання банківських послуг, клієнт доручає банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими Умовами при настанні строків платежів (договірне списання). Пунктам 5.6 Умов і правил надання банківських послуг, клієнт доручає Банку списувати з будь-якого рахунку держателя, відкритого в банку, зокрема з картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу, якщо мінімальний обов'язковий платіж вказаний в заяві клієнта і в пам’ятці клієнта, а також списання помилково перерахованих сум, за якими держатель не є належним одержувачем. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. Заява про надання кредиту підписана позивачкою особисто, в ній зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами, та всі ці документи складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Можливість договірного списання банком передбачена також пунктом 6.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року, а саме, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. Так, станом на 08.05.2015 року, 15.05.2015 року, 15.09.2015 року, 17.10.2015 року, 21.10.2015 року, 18.11.2015 року, 20.12.2015 року, 23.12.2015 року, 22.01.2016 року, 23.02.2016 року, 24.02.2016 року, 03.03.2016 року, 15.03.2016 року (зазначені дати списання), за позивачем обліковувалася прострочена заборгованість за вказаним кредитним договором, в подальшому заборгованість позивача також наявна.

Крім того, представник відповідача в своїх запереченнях зазначив, що вказані у розрахунку позивача «списані» кошти з картрахунку 41**99, насправді є не списанням, а нарахуванням процентів і штрафів за кредитним договором від 08.11.2007р., що підтверджується випискою банку по картрахунку (наприклад 31.03.2015 року нарахована сума процентів у розмірі 236,57 грн., 30.04.2015 року нарахована сума процентів у розмірі 617,79 грн., а також штраф за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 50 грн. і т.д.). На підставі вимог п. 26.1 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи га перекази коштів в Україні», з урахуванням укладеного між сторонами кредитного договору і передбаченого цим Договором права банку на списання коштів з картки позивача для погашення заборгованості перед банком, відповідач вважає, що немає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення списаної суми заборгованості. Окремо зазначає, що у відносинах, що склалися між сторонами, позивач не є потерпілою стороною, оскільки порушення зобов'язання сталося саме з його боку. До того ж, при отриманні платіжної банківської картки для виплат (картрахунок 41**99) позивач ознайомилася та погодилася з «Умовами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, що підтвердила своїм підписом в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 17.01.2011р. Виходячи з вищенаведеного, відповідач абсолютно законно, керуючись вищенаведеними нормами законодавства та положеннями укладеного договору, здійснив договірне списання в межах існуючої, не визнаної ніяким судовим рішенням нарахованою незаконно, суми заборгованості. Усі списані з карткового рахунку кошти були перераховані на погашення заборгованості за кредитним договором від 8.11.2007 року, що підтверджується випискою по рахункам кредитного договору.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом достовірно встановлено, що дійсно в 2016 році позивач ОСОБА_2, діючий в інтересах ОСОБА_1, звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в якому зазначив, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» не укладався договір б/н від березня 2014 року про отримання кредиту у розмірі 10 519 грн., заяву на отримання кредиту ОСОБА_1 не писала, грошей на невідому картку не отримувала, при зверненні до суду з вказаних позовом ОСОБА_2 вважав, що відсутність у спірному договорі від 7.03.2015 року істотних умов, визначених цивільним законодавством означає, що договір є неукладеним у зв’язку з чим, просив суд кредитний договір б/н від 7.03.2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» визнати недійсним.

11.05.2016 року Артемівським міськрайонний судом Донецької області було ухвалене рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору б/н від 7.03.2015 року були залишені без задоволення. При розгляді вказаної справи судом було встановлено, що не був наведений той факт, що ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений окремий договір б/н від 7.03.2015 року з ОСОБА_1. Крім того, в своєму рішенні суд зазначив, що пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, так як необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовив в задоволенні позову про визнання правочину недійсним (а.с.12-13).

Крім того, в своїй позовній заяві позивач зазначає, що з її карткового рахунку відбулося незаконне зняття коштів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач та її представник дійсно зверталися в 2015 році до Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою про те, що 7.03.2015 року невстановлена особа шляхом обману дізналася реквізити банківської картки «Приватбанк», яка належить ОСОБА_1, після чого за допомогою вказаних реквізитів заволоділа грошовими коштами в сумі 11 000 грн., вказані відомості були внесені до ЄРДР, правова кваліфікація ст. 190 ч.1 КК України (а.с.10).

Так, на запит суду начальником Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області 30.10.2017 року було повідомлено, що згідно обліків Бахмутського ВП ГУ НП в Донецькій області повідомлення щодо незаконного зняття грошових коштів з картки ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 внесено до ЄРДР за № 12016050150002571 від 22.08.2016 року за ч. 1 ст. 190 КК України. За вказаним кримінальним провадженням рішення не прийнято, розслідування проводить СВ Бахмутського ВП (а.с.103).

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що 8.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 як клієнтом, укладено договір шляхом заповнення позичальником анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої відповідач отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну карту (а.с.40).

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач підписала анкету – заяву, отримала кредитну карту, ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що свідчить про погодження з його умовами, на момент розгляду справи є дійсним, підписаний відповідачем з метою реального настання прав та обов’язків.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що дійсно позивач має кредитну картку, видану їй відповідачем, вона отримувала її та користувалася кредитними коштами.

На момент підписання договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов. При отриманні платіжної банківської картки для виплат (картрахунок 41**99) позивач ознайомилася та погодилася з «Умовами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, що підтвердила своїм підписом в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 17.01.2011 року (а.с.41-42).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов в договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

На час укладання договору обидві сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

На виконання запиту суду відповідачем була надана довідка, з якої вбачається, що клієнту видано карту для виплат № 4149497828903999 і кредитну карту "Універсальна 55 днів пільгового періоду" №5457082976366877, якими ОСОБА_4 постійно користувалась (а.с.153), виписка з карткового рахунку договору від 8.11.2007 року за період з 1.03.2015 року по 15.03.2016 року (а.с.119-130, 145-150), з яких вбачається, що станом на 08.05.2015 року, 15.05.2015 року, 15.09.2015 року, 17.10.2015 року, 21.10.2015 року, 18.11.2015 року, 20.12.2015 року, 23.12.2015 року, 22.01.2016 рок., 22.01.2016 року, 3.02.2016 року, 24.02.2016 року, 3.03.2016 року, 15.03.2016 року (зазначені дата списання), по кредитній карті "Універсальна 55 днів пільгового періоду" № 5457082976366877 обліковувалася прострочена заборгованість.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Згідно п. 1.38 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», договірне списання - списання банком з рахунків клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому у договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Відповідно п. 4.6 розділу «Обов'язки банку» Умов та Правил надання банківських послуг Клієнт доручає банку здійснювати списання коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, що підлягають сплаті банку за цим Договором, у разі настання термінів платежів. а також списання коштів з Картрахунку у разі настання термінів платежів по інших Договорах клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), у межах Платіжного ліміту Картрахунку. Банк здійснює списання коштів у грошовій одиниці України/іноземній валюті з будь-якого рахунку клієнта у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в іноземній валюті, національній валюті України за договором, і покупку/продаж іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України (а.с.34).

Пунктом 5.6 розділу «Правила користування платіжною картою» Умов і правил надання банківських послуг, клієнт доручає Банку списувати з будь-якого рахунку Держателя, відкритого в Банку, зокрема з Картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення Боргових зобов'язань, у тому числі Мінімального обов'язкового платежу, якщо Мінімальний обов'язковий платіж вказаний в Заяві Клієнта і в пам’ятці клієнта, а також списання помилково перерахованих сум, за якими Держатель не є належним одержувачем. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку (а.с.38).

Заява про надання кредиту підписана ОСОБА_1 особисто, в ній зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифами, та всі ці документи складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг.

Можливість договірного списання банком передбачена також пунктом 6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року, згідно якої якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Відповідно до п. 26.1 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Другою частиною ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Відповідно до ст.1071 Цивільного кодексу України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Згідно ч. 1 ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» мав розпорядження на списання грошових коштів з усіх рахунків клієнта – ОСОБА_1 при наявності на них необхідних коштів в межах сум, які підлягають сплаті банку (договірне списання), то дії банку щодо списання коштів (тіла кредиту та нарахованих відсотків) з її картрахунку на погашення боргу є законними.

Тобто списання коштів з інших рахунків ОСОБА_1 для погашення простроченої заборгованості по кредиту відбувалось на підставі п. 4.6 та п. 5.6 Умов та Правил надання банківських послуг, з якими позивач погодилась, підписавши 17.01.2011 року заяву разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, в зв’язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

Між тим, щодо законності та обґрунтованості списання з позивача пені та штрафів суд зауважує наступне.

Згідно ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р., Бахмутський район (раніше Артемівський) м. Часів Яр Донецької області відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, наданого відповідачем, ОСОБА_1 за період з 1.03.2015 року по 31.05.2015 року була нарахована сума комісії та пені 30.04.2015 року в розмірі 50 грн. (а.с.145). В своїх запереченнях відповідач зазначає, що вказані у розрахунку позивача «списані» коштів з картрахунку 41**99, насправді є не списанням, а нарахуванням процентів і штрафів за кредитним договором від 08.11.2007р., що підтверджується випискою банку по картрахунку (наприклад 31.03.2015 року нарахована сума процентів у розмірі 236,57 грн., 30.04.2015 року нарахована сума процентів у розмірі 617,79грн., а також штраф за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 50 грн. і т.д.).

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, наданого відповідачем, ОСОБА_1 за період з 1.06.2015 року по 15.03.2016 року була нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу в розмірі 450 грн., а всього ОСОБА_1 була нарахована сума штрафу та пені в розмірі 500 грн., яка згідно розрахунку відповідно до виписок з була списана з карткового рахунку ОСОБА_1

Враховуючи те, що відповідач є громадянкою України, яка зареєстрована та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» пеню та штрафні санкції за укладеним нею кредитним договором нараховувати заборонено, суд вважає, що списання грошових коштів у виді пені та штрафних санкцій з рахунків клієнта – ОСОБА_1 на користь банку є необґрунтованим.

Таким чином, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 та стягує на її користь з відповідача суму необґрунтовано утриманих коштів, а саме - стягнення заборгованості за пенею та комісією та стягнення штрафів загальною сумою в розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду позовної заяви судовий збір не сплачувався, а тому суд не стягує з відповідача судові витрати, оскільки позивачем вони фактично не понесені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 60, 88 ЦПК України, ст. ст. 526, 527,530,610, 611, 629, 638,1048, 1071 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення необгрунтовано утриманих коштів з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в розмірі 10 345 грн. 86 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 необгрунтовано утримані кошти в розмірі 500 (п'ятсот) грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а представником відповідача - в той же строк, але з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 29.03.2018 року.

Суддя -

ОСОБА_5