Постанова № 73063857, 30.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4638/15-ц

Провадження № 22-ц/772/375/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 рокуСправа № 128/4638/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області,

третя особа: ОСОБА_4,

третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Юридично-земельний союз «Альянс»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року, ухваленого у складі судді Бондаренко О.І. у приміщенні Вінницького районного суду,

встановив:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до Агрономічної сільської ради Вінницької району Вінницької області, за участі третіх осіб - ОСОБА_4 та товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-земельний союз «Альянс» (далі – ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс»), у якому просить визнати недійсним та скасувати рішення 23 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2013 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням 23 ceciї 6 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2013 року йому було надано дозвіл на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд, що розташована на території Агрономічної сільської ради в межах населеного пункту, що по вул. Тімірязєва, 9/1. Дане рішення вважає необґрунтованим та незаконним, таким, що істотно порушує його охоронювані законом права та інтереси.

Так, указаним рішенням протиправно зменшена частка належної йому земельної ділянки розміром на 0,01 га. На підтвердження цього слугує висновок № 143 ТОВ «Юридично-земельного союзу «Альянс» від 7 жовтня 2013 року, а також акт Агрономічної сільської ради від 27 вересня 2013 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення 23 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2013 року прийнято відповідно до вимог статей 116, 118 ЗК України, відповідає вимогам закону, підстави для визнання його недійсним та скасування позивачем не доведені та відсутні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом в неповному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи; рішення суду першої інстанції істотно порушує його охоронювані законом права та інтереси.

Так, рішенням органу місцевого самоврядування протиправно зменшена частка належної йому земельної ділянки на 0,01 га, що підтверджено належними доказами.

ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог апеляційної скарги й зазначає, що Вінницький районний суд Вінницької області у цій справі ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, правильно дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог. Також зазначає, що рішення Агрономічної сільської ради від 30 липня 2013 року відповідає волевиявленню позивача, оскільки ОСОБА_3 особисто звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про виділення йому у власність земельної ділянки розміром 0,1 га, що спростовує доводи позовної заяви та апеляційної скарги.

Інші учасники судового процесу відзив на апеляційну скаргу не надали.

Позивач ОСОБА_3 повторно в судове засідання не з’явився без поважних причин. Повідомлені ним причини неявки визнано судом не поважними.

Інші учасники справи в судове засідання не з’явилися, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання суду.

Отже, неявка сторін або інших учасників справи, не перешкоджає розгляду справи, що відповідає приписам ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року зазначеним вимогам закону відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності разом з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, належить 27/50 частини будинковолодіння № 9 по вулиці Тімірязєва в селі Агрономічне Вінницького району Вінницької області. Інша частина будинковолодіння належить ОСОБА_4, разом з членами його родини - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

Рішенням 23 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2013 року, ОСОБА_3 надано дозвіл на: виготовлення технічної документації по передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0, 1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території Агрономічної сільської ради в межах населеного пункту по вул. Тімірязєва, 9/1; замовлення відповідній землевпорядній проектній організації розробку документації та виконання обов’язків землекористувача відповідно до вимог ст. 40 ЗК України (а.с.72).

З повідомлення ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» від 7 жовтня 2013 року № 143 слідує, що неможливо виготовити технічну документацію по встановлено меж вищевказаної земельної ділянки, оскільки межа суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 по його державному акту не співпадає з межею ділянки по фактичному користуванню. Подальше вирішення питання виготовлення технічної документації неможливе без скасування державного акта ОСОБА_4 (а.с.14 - 16).

Даний факт також зафіксовано в акті обстеження присадибної земельної ділянки ОСОБА_3 на вул. Тімірязєва, 9/1 від 27 вересня 2013 року (а.с.13).

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених норм права вказує на те, що за результатами розгляду заяви про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності орган місцевого самоврядування уповноважений прийняте одне з рішень, - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову.

Доводи позивача про те, що рішенням органу місцевого самоврядування від 30 липня 2013 року самовільно зменшено розмір його ділянки не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, ОСОБА_3 особисто звернувся до Агрономічної сільської ради з заявою про надання дозволу на приватизацію частини земельної ділянки домоволодіння № 9 по вулиці Тімірязєва в селі Агрономічне Вінницького району Вінницької області. У оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування зазначено орієнтовний розмір площі земельної ділянки.

У правовідносинах, що склались між сторонами слід врахувати, що першочергово у спірному домоволодінні було одна земельна ділянка, котру розділено між двома співвласниками.

Під час приватизації частини земельної ділянки ОСОБА_4 було виготовлено технічну документацію та у встановленому законом порядку визначено межі його частини земельної ділянки. Закріплення меж ділянки межовими знаками здійснювалось в присутності власників (користувачів) цієї та суміжних ділянок. Протокол встановлення та закріплення меж земельної ділянки від 4 вересня 2008 року підписаний особисто ОСОБА_3

Указані обставини встановлено рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року, яке набрало законної сили, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, при розгляді цієї справи доказуванню не підлягають.

Аналіз глави 17 Земельного кодексу України «Добросусідство» вказує на те, що власники земельних ділянок зобов’язані встановлювати межі між земельними ділянками з відома іншої сторони і з письмового дозволу місцевих органів самоврядування. Закріплення меж ділянки межовими знаками мусить відбуватися в присутності власників (користувачів) цієї та суміжних ділянок або уповноважених ними осіб. Повідомити про такі роботи власників суміжних ділянок фахівці-землевпорядники мають щонайменше за 5 робочих днів до початку робіт. Межові знаки повинні бути тільки ті, що визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно з протоколом погодження меж земельної ділянки від 4 вересня 2008 року, яку приватизував ОСОБА_4, всі суміжні співвласники погоджували даний протокол, у тому числі й позивач ОСОБА_3 При цьому будь-які спірні питання чи застереження були відсутні (т. 1 а.с.9).

Отже, на час надання дозволу на приватизацію ОСОБА_4 частини земельної ділянки, у ОСОБА_3 жодних заперечень щодо розміру та меж земельних ділянок не виникало, а відтак він розумів яка частина земельної ділянки залишиться йому в користування та може бути в подальшому приватизована.

Таким чином, межі спірної земельної ділянки між співвласниками домоволодіння № 9 по вулиці Тімірязєва в селі Агрономічне погоджені у встановленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем, що в свою чергу спростовує доводи ОСОБА_3 про безпідставне зменшення розміру його земельної ділянки.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Проте, саме по собі визнання судом рішення 23 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 липня 2013 року про надання дозволу ОСОБА_3Х на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність незаконним та скасування не поновить порушене право позивача за захистом якого він звернувся до суду в обраний ним же спосіб.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів серед іншого може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Рішення Агрономічної сільської ради від 30 липня 2013 року «Про надання дозволу громадянину ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» за своєю правовою природою є правовим актом індивідуальної дії, тобто ненормативний правовий акт виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що має дозвільних характер та не порушує права позивача на приватизацію земельної ділянки.

За змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_3 не зазначає яке його право порушено рішення Агрономічної сільської ради від 30 липня 2013 року, підлягає захисту в судовому порядку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову без дослідження належних та допустимих доказів зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на позивача.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ С.К. ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_12

/підпис/ ОСОБА_13

Згідно із оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький