Постанова № 73063779, 29.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2079/18

Провадження № 22-ц/772/641/2018

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 рокуСправа № 127/2079/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів Берегового О.Ю., Марчук В.С.,

за участі секретаря судового засідання Торбасюк О.І., скаржника ОСОБА_3, її представника адвоката ОСОБА_4, представника позивачки ОСОБА_5 ад-воката ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_5 до ОСОБА_7

про визнання правочинів недійсними,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року про забезпечення позову, по-становлену у м. Вінниці у складі судді Дернової В.В.,

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2018 року ОСОБА_5 звернулася у Вінницький міський суд Він-ницької області з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору дарування та договору міни недійсними. Позов мотивований тим, що 29 травня 2016 року по-мер син позивачки ОСОБА_8 ОСОБА_6 речей та документів, належних померлому, нею було знайдено свідоцтво про право приватної власності від 09 серпня 2012 року №1924, видане виконкомом Вінницької міської ради, на 4/10 частки жит-лового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого у м. Вінниці по вул. Корольова, № 22а. У даному свідоцтві також зазначено, що во-но видане взамін договору дарування від 25 грудня 2006 року № 6500 та дого-вору міни від 29 лютого 2008 року № 1116. Про наявність даних договорів по-зивачці відомо не було, вона вважала, що спірне нерухоме майно перейшло у власність ОСОБА_8 та відповідачки ОСОБА_7 на підставі договору довічного утримання, що укладався у грудні 2006 року. З метою укладання, на думку по-зивачки саме договору довічного утримання, вона надала на ім’я ОСОБА_7 до-віреність на право укладення від її імені договорів та вчинення інших дій, однак самого тексту довіреності не читала, адже вважала, що нею передбачені усі пра-ва та обов’язки, про які була домовленість. Однак 25 грудня 2006 року ОСОБА_7, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, та ОСОБА_8 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований за реєстровим № 5494. На підставі даного до-говору ОСОБА_8 прийняв дарунок 1/3 частину будинку по вул. Корольова, № 22а у м. Вінниці. У користування обдаровуваного перейшли в будинку «А» на першому поверсі: коридори 1-1, 1-6, туалет 1-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8; в підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, ХІІІ, XIV, XV. Ця частина будинку належала ОСОБА_5 на підставі договору дарування частини будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10 12 листопада 2002 року за реєстром № 2554, зареєстрованим в КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної ін-вентаризації 12 листопада 2002 року під № 21314 у реєстровій книзі № 140. Та-ким чином відповідачкою був укладений договір, якого ОСОБА_5 не бажала, її воля була спрямована на укладення саме договору довічного утримання. Тоб-то укладений договір дарування не відповідав внутрішній волі позивачки. Пере-слідуючи мету заволодіння майном, ОСОБА_7 умовила ОСОБА_8 укласти до-говір міни. 29 лютого 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований за реєстровим № 1116. За вказаним договором у власність відповідачки перейшло 11/100 частин будівель житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою, а саме: у підвалі П/А - гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, XV, XIV; у тамбурі «а1» - там-бур XVI, а у власність ОСОБА_8 перейшла 1/20 частка будівель цього ж будин-ку, а саме: сарай Б, навіс «б», сарай В, сарай Д. На думку позивачки, метою не укладення договору довічного утримання є заволодіння шляхом обману части-ною належного ОСОБА_5 нерухомого майна. Тому договір міни є удаваним правочином, оскільки, уклавши договір міни, сторони приховали договір купів-лі-продажу частини будинку, який насправді був вчинений ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується розпискою ОСОБА_8 від 29 серпня 2008 року про по-зику коштів у сумі 20 тисяч доларів США. За таких обставин ОСОБА_5 проси-ла суд визнати недійсними договір дарування від 25 грудня 2006 року та дого-вір міни від 29 лютого 2008 року з моменту їх укладення.

09 лютого 2018 року представником позивачки адвокатом ОСОБА_6 суду подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 4/10 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул. Корольова, № 22а в м. Вінниці, до яких входять наступні приміщення: у житловому будинку літ. «А»: коридори 1-1, 1-6, туалети 1-2, 2-2, ванна 1-3, кух-ня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8; у підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, ХІІІ, ХІV, ХV, а також про накладення арешту на 1/20 частку господарських будівель та споруд по вул. Корольова, № 22а в м. Вінниці, а са-ме: сарай «Б», навіс «б», сарай «В», сарай «Д», що є предметом оспорюваних правочинів. Дана заява обґрунтована, зокрема, можливістю у відповідачки від-чужити вказану частину будинку, оскільки нею висловлювались такі наміри, що може значно утруднити або унеможливити виконання рішення суду. При цьому заявник просив не застосовувати зустрічне забезпечення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року заява представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 про забезпечення по-зовузадоволена. Накладено арешт на 4/10 часток житлового будинку з госпо-дарськими будівлями та спорудами по вулиці Корольова, № 22а в м. Вінниці, до яких входять наступні приміщення: у житловому будинку літ. «А»: коридори 1-1, 1-6, туалети 1-2, 2-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8; у підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, ХІІІ, ХІV, ХV, а та-кож накладено арешт на 1/20 частку господарських будівель та споруд по вул. Корольова, буд. № 22а в м. Вінниці, а саме: сарай «Б», навіс «б», сарай «В», са-рай «Д», зареєстровані за ОСОБА_8, смерть якого наступила 29 травня 2016 ро-ку, та ОСОБА_7

Не погоджуючись з постановленою судом першої інстанції ухвалою, вважа-ючи, що нею порушені її права як спадкоємиці ОСОБА_8, ОСОБА_3 оскаржує її в апеляційному порядку, просить дану ухвалу скасувати, направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Скаржниця зазначає, що після смерті її бать-ка ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належні йому 4/10 частки будинку № 22а по вул. Корольова у м. Вінниці. Як спадкоємиця першої черги вона подала но-таріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Таку ж заяву подала і ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої ОСОБА_7 зверталася до суду з позо-вом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом. Однак рі-шенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. Під час звернення до нота-ріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, скаржниці було запропоновано надати довідку КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентари-зації» про зареєстроване право власності ОСОБА_8 Згідно такої довідки від 19 січня 2018 року № 313 за матеріалами інвентаризаційної справи № 22389 на житловий будинок № 22а по вул. Корольова в м. Вінниці станом на 29 грудня 2012 року за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого ви-конкомом Вінницької міської ради 09 серпня 2012 року згідно рішення від 09 серпня 2012 року № 1924, зареєстровано 4/10 частки житлового будинку з при-будовами, господарськими будівлями та спорудами, що складається з: в житло-вому будинку літер «А» - коридору 1-1, 1-6, 2-1, 2-5, туалету 1-2, 2-2, ванної 1-3, 2-3, кухні 1-4, 2-4, кімнат 1-5, 1-7, 1-8, 2-6, 2-7, 2-8, частини сходової клітини І площею 3,5 кв.м., частини сходової клітини XVІІ площею 3,6 кв.м., частини сходової клітини XVІІІ площею 3,6 кв. м, котельні VІІІ, загальною площею 171,0 кв.м., у тому числі житловою площею 107,8 кв.м., 1/3 тераси літер «а», 1/3 убиральні літер «Г», гаражу літер «Ж», сараю літер «Б», сараю літер «В», сараю літер «Д», навісу літер «б. Однак суд першої інстанції не перевірив дані обста-вини, не встановив, чи дійсно ці приміщення входять до частки розміром 4/10 та постановив ухвалу, яка порушує право ОСОБА_3 на отримання спадщини пі-сля смерті батька.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здій-снюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослі-дивши матеріали справи, проаналізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення, яким є також судова ухвала, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм мате-ріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сто-рони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову відпо-відає зазначеним вимогам з огляду на наступне.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення по-зову. Забезпечення позову допускається як до його пред’явлення, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно усклад-нити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або по-новлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У пункті четвертому Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесу-ального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( суддя ) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволен-ня позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів контрольного провадження убачається, що між сторонами справи має місце спір щодо укладених договорів дарування та міни, предметом яких є визначене нерухоме майно. Враховуючи предмет спору, суд першої ін-станції постановив оскаржувану ухвалу, де, посилаючись на норми статей 149-150, 153 ЦПК України, зазначив про можливість істотного ускладнення чи уне-можливлення виконання рішення суду та поновлення порушених прав пози-вача, за захистом яких вона звернулася, зокрема і шляхом відчуження відпові-дачкою спірного нерухомого майна.

Такий висновок суду першої інстанції у даний час спростувати неможливо. Вжиття обраного виду забезпечення позову за тих наявних фактичних обста-вин, які мають місце у справі, є доцільним і необхідним. При цьому слід зважа-ти, що накладення арешту на спірне нерухоме майно хоч і впливає на реаліза-цію прав скаржниці як спадкоємиці, але в той же час сприяє подальшому захис-ту її інтересів як правонаступниці щодо схоронності, збереження цілісності цього майна. За викладених скаржницею мотивів апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції усього обсягу належного ОСОБА_8 май-на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна визнати незаконною, необґрунтованою та безпідставною, оскільки дані обставини не є предметом цього спору.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що застосований судом вид забезпечення позову відповідає обсягу позовних вимог, він гарантує реаль-ну можливість захисту прав і інтересів усіх учасників справи у спорі, що має місце, наразі, у даний час провадження у справі.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність та об-ґрунтованість постановленої оскаржуваної ухвали, колегія суддів не знаходить законних підстав для задоволення скарги, тому відповідно до норм статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказану ухва-лу суду без змін.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судо-вої палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 березня 2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_12 ОСОБА_2

Судді: Підпис О.Ю. Береговий

ОСОБА_13 Марчук

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду Т.О. Денишенко