Постанова № 73063775, 30.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23185/17

Провадження № 22-ц/772/607/2018

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 рокуСправа № 127/23185/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: виконавчий комітет Вінницької міської ради,

відповідач: ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року, ухваленого у складі судді Федчишена С.А. о 14:28 год. у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_4 про визнання рішення протиправним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири та свідоцтва про право на спадщину частки квартири.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 442 від 22 лютого 2011 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1. Указана квартира складається з трьох кімнат, площею 28,7 м2, 21,3 м2 та 18,5 м2 кожна. Кімнату площею 28,7 м2 займав ОСОБА_5, а вона займає кімнату житловою площею 18,5 м2.

13 квітня 2013 року помер її брат ОСОБА_5

Після його смерті, спадщину, до якої входить зазначена вище частка квартири, прийняв його син ОСОБА_4

На переконання позивачки, при оформленні права власності на частку спірної квартири в порядку приватизації, не були дотримані вимоги Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 просить визнати протиправним рішення виконкому № 442 від 22 лютого 2011 року про оформлення права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї кімнати площею 28,7 м2, ОСОБА_5; визнати недійсним свідоцтво від 22 лютого 2011 року на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 на ім’я ОСОБА_5; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2014 року на ім’я ОСОБА_4, посвідчене державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстроване в Реєстрі № 1-1713 на 2/5 частки квартири № 8, яка знаходиться в місті Вінниці по вулиці Гоголя; стягнути з ОСОБА_4 на її користь судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки обставини, що свідчили б про порушення порядку реєстрації права власності на 2/5 частки квартири АДРЕСА_4 та порушення порядку оформлення спадщини щодо вказаної квартири, в ході розгляду справи судом не встановлені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи суд першої інстанції в порушення вимог ст. 89 ЦПК України не дав оцінку доказам по справі на підставі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього їх дослідження, що призвело до неповного з’ясування обставин справи та ухвалення незаконного рішення.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Відповідно до п. п. 8, 9 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року таким вимогам закону відповідає.

Судом встановлено, що позивач є квартиронаймачем частини квартири АДРЕСА_5, зокрема займає кімнату житловою площею 18,5 м2.

Також у цій квартирі був зареєстрований та проживав ОСОБА_5

У січні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до виконкому Вінницької міської ради з заявою про оформлення передачі в приватну власність жилого приміщення (а.с.39)

До заяви ОСОБА_5 додав довідку про склад сім’ї наймача, згідно якої в кімнаті, площею 28,7 м2, проживає він один.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 442 від 22 лютого 2011 року «Про приватизацію державного житлового фонду в м. Вінниці» оформлено право приватної (спільної) власності на квартири з безоплатною передачею у власність громадян: «1.30 АДРЕСА_6, що складається з 1 кімнати, загальною площею 28,7 м2, при нормі 31,0 м2, з відновною вартістю 5 грн 17 коп., з наданням житлових чеків на суму 0 грн 41 коп., згідно з розрахунком передати ОСОБА_5, який зареєстрований та проживає в цій квартирі з 1978 року» (а.с.4).

22 лютого 2011 року ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право власності на житло на 2/5 частки квартири АДРЕСА_4.

З інвентаризаційної справи № 104190 на об’єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: вулиця Гоголя, 20/8 у м. Вінниці слідує, що рішенням про державну реєстрації прав від 7 серпня 2011 року, виданого реєстратором Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_7, 2/5 частки квартири АДРЕСА_7 зареєстровано за ОСОБА_5 з присвоєнням реєстраційного номера 34327150.

13 квітня 2013 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-АМ № 256955.

З матеріалів спадкової справи № 436/13 до майна померлого 13 квітня 2013 року ОСОБА_5 слідує, що 4 квітня 2013 року ОСОБА_5 все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось заповідає синові - ОСОБА_4, який прийняв спадщину та 22 серпня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/5 частки квартири під номером 8, яка знаходиться в місті Вінниці по вулиці Гоголя в будинку під номером 20, належних померлому ОСОБА_5

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що під час приватизації частини квартири, не було враховано, що житло має пічне опалення, а доступ до димового каналу знаходиться у приватизованій частині квартири. 9 жовтня 2017 року представниками ПАТ «Вінницягаз» заборонено їй використовувати пічне опалення з підстав відсутності кишені чистки та доступу до димового каналу.

За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» під приватизацією розуміється відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належні до них господарських споруд і приміщень підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Приватизація включає у себе комплекс способів та дій, які вчиняються громадянами, результатом яких є набуття ними права власності на приміщення державного житлового фонду і виникнення якого оформляється органом приватизації шляхом прийняття відповідного рішення та видачі свідоцтва.

На час проведення процедури приватизації діяло Положення про порядок передачі квартир (будинків, жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 16 вересня 2009 року № 396.

Пунктом 18 зазначеного Положення передбачало вичерпний перелік необхідних документів для проведення процедури приватизації, а саме: оформлена заява на приватизацію встановленого зразка; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі; документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача на приватизацію квартири, жилих приміщень у гуртожитку.

Судом установлено, що ОСОБА_5 надав органу приватизації всі документи необхідні для приватизації спірної квартири, відповідно до норм діючого на той час законодавства.

Доводи позивача про те, що при здійсненні процедури приватизації, виконавчим комітетом Вінницької міської ради був використаний технічний паспорт із змінами від 7 серпня 2001 року, в якому відображаються помилкові відомості щодо матеріалу перекриття та системи опалення квартири, не заслуговують на увагу.

Відхиляючи такі доводи позивача, суд першої інстанції правильно керувався принципом верховенства права, за змістом якого суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Зазначені позивачем доводи не дають підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки не доводять порушення порядку приватизації житла.

Будь-яких доказів для визнання недійсним рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 22 лютого 2011 року про оформлення права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_5А, позивач суду не надала.

Крім цього, рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, що стосується приватизації квартири ОСОБА_5 за своєю правовою природою є правовим актом індивідуальної дії, тобто ненормативним правовим актом виданим на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права конкретної особи.

У рішенні Конституційного суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року по справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний суд розтлумачив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

ОСОБА_3 оскаржила рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов’язки тільки тих суб’єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб’єктів), яким його адресовано.

Право на захист — це самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Так, позивач обґрунтовує порушення свого права відсутністю доступу до димового каналу, однак питання доступу до житла для обслуговування інженерних мереж не є підставою для позбавлення особи права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, в редакції чинній на момент приватизації, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У разі порушення права користування житлом, в тому числі і доступу до інженерних мереж (димового каналу), такі правовідносини, за умови доведеності обставин, можуть бути врегульовані шляхом пред’явлення негаторного позову (усунення перешкод у користуванні).

Такі вимоги позивачем не заявлялись та не є предметом розгляду цієї справи, а тому доводи апеляційної скарги про перешкоди в доступі до димового каналу та порушення прав позивача на безпечний рівень життя, як підставу задоволення заявлених позовних вимог не заслуговують на увагу.

Щодо решти позовних вимог висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які вказують на порушення порядку оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5А на 2/5 частки квартири АДРЕСА_4 відповідає встановленим обставинам та матеріалам справи.

При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2018 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на позивача.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Згідно із оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький