Рішення № 73063613, 20.03.2018, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7454/17

Категорія 38

2/295/127/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Гумен Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Скришевської О.Р.,

за участю учасників справи: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/7454/17 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку та господарських будівель по провулку 2-му Миру, 14 в м. Житомирі в порядку спадкування за заповітом за померлою ОСОБА_5.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що її тітка ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були одружені з 1964 року. За час спільного проживання як подружжя, вони збудували житловий будинок за адресою м. Житомир пров. 2-й Миру, 14. Право власності на зазначений будинок було зареєстровано на ОСОБА_6 на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок. 12.07.2007 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким розпорядилася щодо всього належного їй майна на користь позивача. 17.08.2007 року ОСОБА_5 померла. Про існування заповіту позивачу нічого не було відомо, оскільки під час прибирання будинку після похорон ОСОБА_6 нею було випадково знайдено заповіт ОСОБА_5 Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.01.2017 р. їй стало відомо про те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 08.05.2015 року був укладений спадковий договір. Згідно умов зазначеного договору до ОСОБА_7 перейшло право власності на ? частину житлового будинку по пров. 2-му Миру, 14. Таким чином, ОСОБА_6 розпорядився своєю частиною житлового будинку ще до своєї смерті. Для оформлення права власності в порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку вона звернулась до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_8, однак нотаріусом відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом в зв’язку з відсутністю заяви про прийняття спадщини у встановленій формі та у встановлений законом строк, а також у зв’язку із тим, що в неї відсутні документи про право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, а тому для вирішення питання визнання права власності на ? частину житлового будинку в порядку спадкування за померлою ОСОБА_5 вона змушена звернутися в суд.

Позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити, з підстав викладених у відповіді на відзив. (а.с. 140-141)

Відповідач ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у запереченнях на позов, запереченнях на відповідь на відзив, крім того вирішити питання щодо скасування заходів забезпечення позову. (а.с. 89-91, 146-150)

Представник Житомирської міської ради в судове засідання не з’явився, однак направив до суду заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника. (а.с. 103)

Заслухавши сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 18.04.1963 року зареєстрували шлюб, що підтверджується копією актового запису про шлюб №5 від 18.04.1963 року складеного виконавчим комітетом Троковицької сільської ради Черняхівського району Житомирської області. (а.с. 64, 65)

28.05.1981 року ОСОБА_6 виконавчим комітетом Богунської районної ради народних депутатів м. Житомира видано свідоцтво №5-1473 на право особистої власності на жилий будинок в цілому з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в м. Житомирі по провулку 2-му Мира, 14.(а.с. 74)

Як убачається з матеріалів справи, 17.08.2007 року померла ОСОБА_5. (а.с. 5)

За життя, 12.07.2007 року ОСОБА_5 було складено заповіт, відповідно до якого на випадок смерті остання зробила розпорядження щодо всього майна, яке на день смерті буде їй належить, вона заповіла ОСОБА_1 (а.с. 8)

Згідно спадкового договору від 08.05.2015 року ОСОБА_6 (відчужувач) передав у власність після його смерті належну йому на праві власності ? частину житлового будинку, який розташований за адресою: м. Житомир, провулок 2-му Мира, 14, за умови виконання розпоряджень, вказаних в п. 4 цього договору, а саме підтримувати житловий будинок, частина якого відчужується, в придатному для проживання стані та при необхідності здійснювати поточний ремонт житлового будинку. (а.с. 75-76, 158-159)

Згідно спадкового договору від 12.05.2015 року ОСОБА_6 (відчужувач) передав у власність після його смерті належну йому на праві власності ? частину житлового будинку, який розташований за адресою: м. Житомир, провулок 2-му Мира, 14, за умови виконання розпоряджень, вказаних в п. 4 цього договору, а саме підтримувати житловий будинок, частина якого відчужується, в придатному для проживання стані та при необхідності здійснювати поточний ремонт житлового будинку. (а.с. 77-78)

Як убачається з матеріалів справи, 20.01.2017 року помер ОСОБА_6. (а.с. 79)

Зі змісту довідки від 21.07.2017 року №180/01-24/01-14 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 встановлено, що 09.02.2017 року нотаріусом було відкрито спадкову справу №8/2017 до майна померлого 20.01.2017 року ОСОБА_6, спадкоємцем якого є ОСОБА_3. Станом на 21.07.2017 року крім спадкоємця ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, ніхто не звертався. (а.с. 85)

Позивач звертаючись з позовом до суду вказала, що з інформаційної довідки реєстру речових прав на нерухоме майно дізналася, що ОСОБА_6 розпорядився ? частиною спірного житлового будинку ще до своєї смерті уклавши 08.05.2015 року договір спадкування з ОСОБА_3 позбавивши її права на цю частину в порядку спадкування після смерті її тітки ОСОБА_5

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25.10.2017 року в порядку забезпечення доказів було витребувано у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 належним чином посвідчені копії документів, що стали підставою для укладення 08.05.2015 року спадкового договору між ОСОБА_6 та ОСОБА_3.

На виконання ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 25.10.2017 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 було надано документи, які стали підставою для складення спадкового договору від 08.05.2015 року, а саме серед іншого: заява ОСОБА_6 від 08.05.2015 року, за якою, останній повідомив, що житловий будинок, який розташований за адресою: м. Житомир, провулок 2-му Мира, 14, належить йому на праві особистої приватної власності; витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.05.2015 року, за яким власник 1/1 частки майна житлового будинку в м. Житомирі по провулку 2-му Мира, 14, є ОСОБА_6; довідки КП «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №14» від 05.05.2015 року №1323, за якою в будинку № 14 по провулку 2-му Мира, в м. Житомирі зареєстрований ОСОБА_3; інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 08.05.2015 року, за якою за вказаними параметрами запиту щодо ОСОБА_5 у спадковому реєстрі інформація відсутня. (а.с. 160, 162,164, 167)

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 із документами для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ? частину житлового будинку № 14 по провулку 2-му Мира, в м. Житомирі після смерті ОСОБА_5, на що нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 10.04.2017 року №646 у зв’язку з відсутністю заяви про прийняття спадщини у встановлений законом формі та встановлений законом строк, а також у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 не було подано правовстановлювальний документ на ? частину вказаного житлового будинку після смерті 17.08.2007 року заповідачки ОСОБА_5 (а.с. 6)

Також судом враховано ту обставину, що на день розгляду справи, спадкові договори укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 08.05.2015 року та 12.05.2015 року є чинними.

Згідно вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, статті 16 ЦК України позивач має право самостійно визначати ефективний для себе спосіб захисту свого порушеного права, якщо такий спосіб захисту передбачено законом.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦКУ для прийняття спадщини встановлюється строку шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

В судовому засіданні позивачка вказала, що про складений 12.07.2007 року її тіткою ОСОБА_5 заповіт, відповідно до якого на випадок смерті остання зробила розпорядження щодо всього майна, яке на день смерті буде їй належить, вона заповіла ОСОБА_1, їй було відомо, крім того вона була присутньою з покійною ОСОБА_5 в нотаріуса при його складені, при цьому після смерті ОСОБА_5 позивачка не зверталась до нотаріуса з відповідною заявою та не приймала спадщину у встановлений законом строк.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦКУ за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пленум Верховного Суду України в пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до Листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

З постанови нотаріуса від 10.04.2017 р. вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а не із заявою про прийняття спадщини. В резолютивній частині постанови нотаріуса від 10.04.2017 р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії зазначено, що позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом не лише через неподання нею правовстановлюючих документів, а у зв’язку з відсутністю заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини у встановленій законом формі та в установлений законом строк.

Отже як встановлено судом, ОСОБА_1 будучу обізнаною про існування заповіту, не подавала заяви до нотаріуса про прийняття спадщини у встановленій законом формі та в установлений законом строк, не прийняла спадщину у відповідності до припису ч. 1 ст. 1272 ЦК України та не зверталась до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, а тому на час розгляду справи вважається такою, яка не прийняла спадщину в установлений строк та в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦК України нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків їхньої відмови від спадщини.

У випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати, що місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця немає відмітки про місце реєстрації особи. (Лист ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13)

Разом з тим, не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 щодо спільного проживання разом із спадкодавицею ОСОБА_5, на час відкриття спадщини, оскільки позивачем не надано доказів факту проживання позивача з спадкодавцем, також позивач зареєстрована за іншою адресою.

Крім того, сторонами в судовому засіданні було підтверджено, що ОСОБА_5 проживала до своєї смерті зі своїм чоловіком ОСОБА_6, а тому в розумінні ст. 1268 ЦК України, ОСОБА_6 вважається таким, що прийняв спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 щодо належності померлій ОСОБА_5 половини спадкового будинку № 14 про провулку 2-му Миру, як подружжя на праві спільної сумісної власності, виходячи з наступного.

На момент відкриття спадщини, після смерті 17.08.2007 року ОСОБА_5 діяла ’’Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5.

Відповідно до п. 224 вказаної Інструкції нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Якщо у спільному майні подружжя право встановлювальний документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його письмову згоду на виділ на Ім'я померлого його частки в спільному майні.

Отже, для визначення частки померлого подружжя необхідна була письмова згода ОСОБА_6, оскільки правовстановлюючий документ на будинок був виданий на його ім’я.

Сторона відповідача вказує, що ОСОБА_6 не подавав таку заяву нотаріусу, оскільки він прийняв спадщину на частину своєї дружини ОСОБА_5, так як проживав з нею до дня її смерті і перебував у шлюбі. У зв’язку з наявністю правовстановлюючого документа на спадкове майно, виданого на ім’я ОСОБА_6, необхідності отримувати свідоцтво про право на спадщину після смерті його дружини ОСОБА_5 не було. Також не було необхідності отримувати свідоцтво про частку у спільному сумісному майні, оскільки інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 не існувало і вони не прийняли спадщину в установлені строки.

Отже, питання визначення частки подружжя після смерті одного з ним може вирішуватися виключно за письмовою згодою іншого подружжя. Якщо ж такої згоди немає та є інші спадкоємці, що претендують на спадщину, то такі спадкоємці мають право звернутися до суду з позовом про визначення частки у спільному сумісному майні подружжя для можливості визначення обсягу спадкового майна, яке таким спадкоємцям має належати.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 не зверталась до суду з вимогою про визначення частки померлої ОСОБА_5 у спільному сумісному майні подружжя за життя ОСОБА_6

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружися) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. (Постанова ВСУ від 01.07.2015 р. у справі № 6-612цс15).

Враховуючи, що визначення частки у спільному сумісному майні є спірним та підлягає встановленню з урахуванням участі кожного з подружжя у створенні, будівництві, придбанні такого майна, оскільки перебування осіб у шлюбі не відносить автоматично набуте ними майно до спільної сумісної власності, суд не вважає, що позивач обґрунтовано звернулася з позовними вимогами щодо визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування, яке на думку позивача, є частиною спільного сумісного майна подружжя.

Разом з тим, заслуговує на увагу пояснення сторони відповідача про те, що на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, її чоловік – ОСОБА_6 був непрацездатним вдівцем, а отже у відповідності до ч. 1 ст. 1241 ЦК України мав право на обов’язкову частку у спадковому майні у разі прийняття позивачкою спадщини, а тому визначена позивачем частина спірного майна, а саме ? частина, не є обґрунтованою.

А тому враховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, ст. ст. 16, 1233, 1241, 1268, 1269, 1270, 1272ЦК України, п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 18.07.2017 року у цивільній справі №295/7454/17 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, про накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Житомир, пров. 2-й Миру, 14.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Богунський районний суд м. Житомира.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: м. Житомир, площа Польова, 11, кв. 66.

Відповідач: Житомирська міська рада, місцезнаходження: м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: м. Житомир, провулок 2-й Миру, 14.

Повний текст рішення складено 30.03.2018 року.

Суддя Н.В. Гумен