Рішення № 73063103, 26.02.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/8348/17

Провадження № 2-а/185/86/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Палюх Т.Д., при секретарі Чернишовій К.Д. розглянувши в відкриьтому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Павлоградського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй пенсії за весь період часу, який починається з жовтня 2014 року по серпень 2017 року, включно, та зобов’язати виплатити пенсію за даний період часу.

Позов обґрунтовано тим, що позивач з 1991 року перебувала на обліку в пенсійних органах Петровського району м. Донецька та отримувала пенсію за віком. З жовтня 2014 року Петровське районне управління Пенсійного фонду України в м.Донецьку припинило виплачувати пенсію через окупацію міста. У 2017 році позивач виїхала з тимчасово окупованої території в м.Павлоград та 28 серпня 2017 року її було взято на облік внутрішньо переміщеної особи в Управлінні соціального захисту населення Павлоградської міської ради. В цей же день позивач звернулась до Павлоградського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області з заявою про поновлення на обліку в органах Пенсійного фонду України та про виплату пенсії. Однак, в жовтні 2017 року позивач отримала пенсію тільки за вересень 2017 року. 09 жовтня 2017 року позивач звернулась з заявою до Павлоградського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якій вимагала негайно нарахувати та виплатити їй пенсію за жовтень-грудень 2014 року, за 2015-2016 роки та за січень-серпень 2017 року. Листом від 23.10.2017 року № Б/307 позивачу було повідомлено, що за результатами розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради від 14.09.2017 року № 26 прийнято рішення про призначення (відновлення) позивачу виплати пенсії з 01 вересня 2017 року. Рішенням комісії не призначено виплату заборгованості за період з 01.02.2015 по 31.08.2017 роки. На думку позивача, дії відповідача порушують норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та її особисте конституційне право на отримання пенсії, у зв’язку з чим вона змушена звернутись до суду.

Ухвалою від 26 лютого 2018 року відповідача по справі замінено правонаступником - Головним управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Сторони подали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що відповідно до довідки № НОМЕР_1 від 28.08.2017 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з 28.08.2017 року.

28 серпня 2017 року позивач звернулась до Павлоградського ОУ ПФУ за поновленням виплати пенсії та з 01 вересня 2017 року поставлена ним на облік.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.09.2017 року №26 було прийнято рішення відновити виплату позивачу пенсії з 01 вересня 2017 року.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1У від 09.07.2003 року передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст.49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведено нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом.

Припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі знаходженням на тимчасово окупованій території України суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Відповідно до статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача.

Позивач отримала письмову відмову відповідача на своє звернення про виплату пенсії за спірний період у жовтні 2017 року і у тому ж місяці звернулась до суду, тому строк звернення до суду з адміністративним позовом не був нею пропущений.

Керуючись ст.ст. 72, 242, 246, 371 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо прийняття рішення про невиплату ОСОБА_1, пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 01 жовтня 2014 року по 01 серпня 2017 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ: 21910427, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1. місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП 12885812705, пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 жовтня 2014 року по 01 серпня 2017 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення.

Суддя Т. Д. Палюх