Постанова № 73062574, 22.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/16349/17 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/306/18 Категорія: 53 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І.П.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Національної академії внутрішніх справ (далі- НАВС) про стягнення оплати за роботу у вихідні та святкові дні та середньомісячного заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на такі обставини.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від у справі №161/11173/17 скасовано наказ від 16.06.2017 року №98 о/с по особовому складу в частині її звільнення з посади методиста Волинського відділення ННІ №4.

22.09.2017 року позивач подала заяву про звільнення за власним бажанням з посади методиста Волинського відділення ННІ №4 та виплату грошової компенсації за 46 днів роботи у вихідні та святкові дні.

У відповідь на заяву про звільнення 20.10.2017 року отримала витяг з наказу №155 о/с від 06.10.2017 року по особовому складу про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 25.09.2017 року, у виплаті компенсації відмовлено.

19.06.2017 року позивач подала ще одну заяву на адресу НАВС про вирішення питання оплати праці у вихідні та святкові дні за період з 20.06.2014 року по 20.06.2017 року, посилаючись на розклади занять на навчально–екзаменаційні сесії слухачів та студентів Волинського відділення ННІ №4 за період з 20.06.2014 року по 20.06.2017 року, просила надати для ознайомлення табель робочого часу за період з 20.06.2014 року по 20.06.2017 рік. Проте відповідач відмовив у наданні витребуваних документів.

Просила суд стягнути з НАВС компенсацію за 46 днів роботи у вихідні та святкові дні в подвійному розмірі середньоденного заробітку, середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи, недодержання норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом №155 о/с від 06.10.2017 року по особовому складу ОСОБА_2 звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) (а.с. 19).

Листом від 10.10.2017 року вих. № 46/4495 Національна академія внутрішніх справ повідомила про відсутність правових підстав для компенсації за роботу у святкові та вихідні дні у подвійному розмірі відповідно до вимог ст. 72 КЗпП України (а.с. 20)

Стаття 71 КЗпП України містить заборону на залучення до роботи у вихідні дні та передбачає можливість залучення працівника до роботи у такі дні у виняткових випадках. Відповідно до положень частини 3 статті 71 Кодексу законів про працю залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Встановлено, що наказ чи розпорядження про залучення позивача ОСОБА_2 до роботи у святкові та вихідні не видавався, докази про роботу позивача у вихідні дні відсутні, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання представника позивача на функціональні обов’язки методиста, згідно з якими методист організовує навально-методичний, виховний і навчально-організаційний процес та його доводи про те, що ОСОБА_2 працювала у робочі та вихідні дні у період з червня 2014 по червень 2017 року спростовуються табелями обліку робочого часу за цей період, у яких відмічено, що позивач працювала з п’ятиденним робочим тижнем з понеділка по п’ятницю. Субота та неділя, святкові дні відмічені як вихідні (а.с. 49-87).

Розклад занять на навчально-екзаменаційну сесію не містить інформації про роботу ОСОБА_2, яка працювала на посаді методиста, у святкові та вихідні дні та визначає графік роботи викладачів та графік навчання слухачів академії.

Відповідно до ч.5 ст. 95 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Долучивши до позовної заяви ксерокопії документів під назвою Журнал обліку роботи працівників у вихідні та святкові дні (а.с.23- 30) та Інструкцію з обліку роботи працівників Київського національного університету внутрішніх справ (а.с.21) позивач зазначила, що оригінали цих документів знаходяться у відповідача.

Як у суді першої інстанції, так і в даному судовому засіданні представник відповідача поставив під сумнів ці докази та повідомив суду, що такі документи в Національній академії внутрішніх справ відсутні.

Відповідно до частини 6 статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться.

Суд витребовував оригінали цих документів, однак, як стверджує відповідач, такі документи не існують.

Зважаючи на зазначені вище положення цивільно-процесуального кодексу апеляційний суд не бере до уваги ксерокопій Журналу обліку роботи працівників у вихідні та святкові дні (а.с. 23-30) та Інструкції з обліку роботи працівників Київського національного університету внутрішніх справ (а.с. 21).

Відсутність у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції посилання на те, що ці докази не взяті судом до уваги, не впливає на правильність прийнятого судом рішення.

Особа, яка подала апеляційну скаргу безпідставно указує про відсутність мотивувальної частини в оскарженому рішенні Луцького міськрайонного суду, оскільки такі доводи спростовуються змістом рішення, яке відповідає положенням статті 265 ЦПК України. Стисле викладення обставин та мотивів у рішенні суду не дає підстав для висновку про відсутність мотивування взагалі.

Крім цього, в апеляційній скарзі позивач не навела, яких саме доказів, на її думку, не дослідив суд та щодо яких саме доказів не наведені мотиви їх відхилення.

Щодо посилань ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини, слід зазначити таке.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з наведеним, відповідно до статті 375 ЦК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: