Ухвала суду № 73061495, 30.03.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1992/16-ц

Провадження № 4-с/161/31/18

У Х В А Л А

30 березня 2018 року місто ОСОБА_1

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

за участі секретаря Царюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк заяву судді Ковтуненка В.В. про самовідвід,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває цивільна справа за скаргою ПП «Еліанс» на дії начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_2 та заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3

У даній справі заявлено самовідвід головуючим у справі суддею Ковтуненко В.В. та подано письмову заяву. В обґрунтування заяви посилається на те, що ухвалою суду від 15 березня 2016 року відмовлено скаржнику в поновленні процесуального строку для подачі скарги, скаргу ПП «Еліанс» на дії начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_2 та заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3 було залишено без розгляду.

29 червня 2016 року представник ПП «Еліанс», ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує на те, що процесуальний строк пропущений з поважних причин, оскільки 05 січня 2015 року ОСОБА_1 вже звернулася до суду з зазначеною скаргою, але як фізична особа.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2016 року скасовано, справу направлено до того ж суду для продовження її розгляду. Підставою для скасування вказаної ухвали був висновок апеляційного суду Волинської області, що скаргу ПП «Еліанс» подало 16 лютого 2016 року, після набрання законної сили 20 січня 2016 року ухвали суду від 23 жовтня 2015 року за результатами розгляду аналогічної попередньо поданої скарги ОСОБА_1 як фізичної особи. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо встановлення дати, коли підприємство, керівник повинні були дізнатися про набрання законної сили ухвали суду від 23 жовтня 2015 року.

Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції являються вкрай суперечливими, оскільки із змісту ухвали апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року прямо вбачається, що:

-Саме у ухвалі суду від 20 січня 2016 року було зроблено висновок про те, що з скаргою вправі звернутись сторона виконавчого провадження, якою є підприємство, а не фізична особа ОСОБА_1;

-У матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо встановлення дати, коли підприємство, керівник повинні були дізнатися про набрання законної сили ухвали суду від 23 жовтня 2015 року.

Зазначені висновки прямо суперечать один одному, оскільки при проголошенні ухвали суду від 20 січня 2016 року був присутній представник скаржника ОСОБА_4, який беззаперечно повинен був дізнатись і про набрання ухвалою суду від 20 січня 2016 року законної сили, і про те, що з скаргою вправі звернутись сторона виконавчого провадження, якою є підприємство, а не фізична особа ОСОБА_1, оскільки про це було в ній зазначено. А за таких обставин, процесуальний строк для подачі скарги на дії начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_2 та заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3 був скаржником беззаперечно пропущений.

Крім того, апеляційний суд Волинської області, при скасуванні ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2016 року взагалі не прийняв до уваги тане надав оцінку судовій практиці Європейського суду з прав людини, на яку посилався суд першої інстанції при постановленні вказаної ухвали.

Внаслідок зазначених обставин та суперечностей, які не відповідають положенням чинного законодавства та фактичним обставинам справи, та які виникли в ході вивчення даної справи при надходженні її до судді, а також з метою об’єктивного вирішення справи, заявляє самовідвід.

Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява про самовідвід судді Ковтуненка В.В. підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Відповідно до ч. 9 ст. 40 ЦПК України питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Судом при розгляді заяви встановлено, ухвалою суду від 15 березня 2016 року відмовлено скаржнику в поновленні процесуального строку для подачі скарги, скаргу ПП «Еліанс» на дії начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_2 та заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3 було залишено без розгляду (а.с. 74-75).

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2016 року скасовано, справу направлено до того ж суду для продовження її розгляду. Підставою для скасування вказаної ухвали був висновок апеляційного суду Волинської області, що скаргу ПП «Еліанс» подало 16 лютого 2016 року, після набрання законної сили 20 січня 2016 року ухвали суду від 23 жовтня 2015 року за результатами розгляду аналогічної попередньо поданої скарги ОСОБА_1 як фізичної особи. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо встановлення дати, коли підприємство, керівник повинні були дізнатися про набрання законної сили ухвали суду від 23 жовтня 2015 року (а.с. 145-146).

Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції являються вкрай суперечливими, оскільки із змісту ухвали апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року прямо вбачається, що:

-Саме у ухвалі суду від 20 січня 2016 року було зроблено висновок про те, що з скаргою вправі звернутись сторона виконавчого провадження, якою є підприємство, а не фізична особа ОСОБА_1;

-У матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо встановлення дати, коли підприємство, керівник повинні були дізнатися про набрання законної сили ухвали суду від 23 жовтня 2015 року.

Зазначені висновки прямо суперечать один одному, оскільки при проголошенні ухвали суду від 20 січня 2016 року був присутній представник скаржника ОСОБА_4, який беззаперечно повинен був дізнатись і про набрання ухвалою суду від 20 січня 2016 року законної сили, і про те, що з скаргою вправі звернутись сторона виконавчого провадження, якою є підприємство, а не фізична особа ОСОБА_1, оскільки про це було в ній зазначено. А за таких обставин, процесуальний строк для подачі скарги на дії начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_2 та заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3 був скаржником беззаперечно пропущений.

Крім того, апеляційний суд Волинської області, при скасуванні ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2016 року взагалі не прийняв до уваги тане надав оцінку судовій практиці Європейського суду з прав людини, на яку посилався суд першої інстанції при постановленні вказаної ухвали.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що для забезпечення умов, за яких у будь-кого із сторін не виникало будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом. З метою усунення будь-яких сумнівів щодо неупередженості судді Ковтуненка В.В. при розгляді даної справи та об’єктивного вирішення справи по суті. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення заяви судді Ковтуненка В.В. про самовідвід.

Керуючись ст.ст. 36-40 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Заяву судді Ковтуненка В.В. про самовідвід – задовольнити повністю.

Відвести суддю Ковтуненка В.В. від розгляду цивільної справі за скаргою ПП «Еліанс» на дії начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_2 та заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Ковтуненко