Рішення № 73061070, 30.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 р. Справа№805/1603/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. 50років Жовтня, 26) про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання відновити нарахування та виплату призначеної пенсії з 01.05.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення від 21.01.2009 року №165057/0527. Позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області. З 01.05.2015 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу, оскільки, як зазначено у відповіді №12275/03 від 15.12.2017 року, відповідачем був проведений черговий інформаційний обмін з органами соціального захисту населення, місце фактичного проживання позивачане було підтверджено. При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії.

Позивач вважає дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Позивач просив суд визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 1 травня 2015 року; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 призначену їй пенсію з 1 травня 2015 року відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що згідно особистої заяви позивача від 13.10.2014 року розпорядженням №5464 від 15.01.015 року її взято на облік в Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області з 01.07.2014 року як внутрішньо переміщену особу.

01.05.2015 року пенсію позивачу припинено до з`ясування фактичного місця проживання.

Відповідно до довідки від 07.09.2016 року №1419096479 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради фактичне місце проживання позивача м. Бахмут.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач стверджує, що для поновлення виплати пенсії в першу чергу позивач повинен бути зареєстрованим, як тимчасово переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та фактично проживати за адресою, що зазначена у довідці в межах міста Торецька (Дзержинська) Донецької області. На даний час підстав для поновлення виплати пенсії не має.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно заяви ОСОБА_1 від 13.10.2014 року розпорядженням 5464 від 15.01.2015 року її взято на облік в Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області з 01.07.2014 року як внутрішньо переміщену особу.

Відповідно до довідки від 24.12.2014 року №141010375 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Департаменту соціального захисту населення Дзержинської міської ради фактичне місце проживання позивача: м. Дзержинськ, вул. Ніколаївська, 16.

01.05.2015 року виплата пенсії позивачу припинено до з`ясування фактичного місця проживання.

Відповідно до довідки від 07.09.2016 року №1419096479 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради фактичне місце проживання позивача: м. Бахмут, вул. Декабристів, 25/4.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

В силу положень частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Але, згідно з частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, починаючи з 01 травня 2015 року, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії, з 01 травня 2015 року, тобто за минулий час. А такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Наведена норма закону передбачає, що поновлення виплати пенсії або відмова в цьому відбувається шляхом прийняття органом Пенсійного фонду відповідного рішення із зазначенням в ньому законодавчо встановлених підстав.

Доказів прийняття такого рішення в порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на те, що поновлення виплати пенсій здійснюються у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є такими, що не ґрунтуються на законі.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Про це також йдеться у статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», де зазначається, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Абзацом першим частини першої статті 1 цього ж Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.ч. 1,2 ст. 4 зазначеного Закону), однак цій Закон не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як зміна реєстрації внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст.24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституції України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України» право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14 та в силу статті 244-2 КАС України є обов`язковою для всіх судів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, якою затверджений Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам за місцем фактичного проживання /перебування, на підставі якої відповідач фактично припинив виплату пенсії позивачу, не є законом, а тому цей підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У 2015-2018 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

Наведене вище, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», свідчить про те, що, не відновивши виплату пенсії позивачу та не прийнявши з цього приводу відповідного рішення, відповідач в порушення вимог частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» допустив бездіяльність.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 06 березня 2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору – 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 1762грн.00коп.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 06.03.2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. 50років Жовтня, 26)) 704,80 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2)до Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. 50років Жовтня, 26) про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій – задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2015 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 призначеної пенсії з 01.05.2015 року відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. 50років Жовтня, 26) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч.ч. 4, 5, 6 ст. 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.