
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2018 року
м.Суми
Справа №591/1563/17
Провадження № 22-ц/788/445/18
Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,
за участю секретаря судового засідання Новікової А.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми в складі судді Кривцової Г.В. від 31 січня 2018 року, ухвалене в м. Суми, повне рішення складене 05 лютого 2018 року,
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У березні 2017 року ОСОБА_1 пред'явив даний позов до Міністерства оборони України, в обґрунтування якого посилався на те, що з 20 жовтня 1980 року по 08 лютого 1984 року він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. При виконанні службового обов'язку отримав струс головного мозку середнього ступеню тяжкості (ЧМТ, контузія головного мозку), осколкові поранення правого колінного суглоба, в теменно-потиличній області справа рубець розміром 2х0,2 см, що підтверджується актом судово-медичного обстеження № 411 та архівною довідкою № 6/3/1-42 від 11.03.2004.
За результатами огляду висновком медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена ІІІ група інвалідності.
У зв'язку з цим погіршились відносини з родиною, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання; постійно виникає головний біль, запаморочення; погіршились пам'ять і зір.
Значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків.
Оцінюючи завдану йому моральну шкоду, враховуючи тривалість і глибину своїх душевних страждань, чисельні негативні наслідки для нього, а також значне погіршення стану здоров'я, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 240000 грн у відшкодування моральної шкоди, яка була завдана внаслідок ушкодження здоров'я при проходженні військової служби.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1, Міністерство оборони України зазначило про те, що позов пред'явлений до неналежного відповідача з огляду на те, що позивач проходив військову службу не на території УРСР, а в Афганістані у військових частинах, які не відносилися до УРСР. Ураховуючи, що ОСОБА_1 інвалідність встановлена у зв'язку з травмою і пораненням, а не з причин захворювання, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відповідач не несе відповідальність за завдану шкоду на підставі ст. 1167 ЦК України, оскільки відсутня обов'язкова умова настання відповідальності - протиправність рішення, дій або бездіяльності особи.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між завданою йому моральною шкодою та протиправними діями відповідача.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Апеляційного суду Сумської області; у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при ухваленні рішення не застосував до спірних правовідносин ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 23, 1167 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а тому з урахуванням положення ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» відповідальність з відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди несе Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав.
У судове засідання учасники справи не з'явились; про дату, час і місце розгляду справи повідомлені, що підтверджується розписками про вручення поштового відправлення, довідкою про доставку ОСОБА_1 SMS-повідомлення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд першої інстанції встановив, що з 20 жовтня 1981 року по 08 лютого 1984 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу, у тому числі у діючій армії у складі військової частини пп 2066 приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан у період з 25.10.1981 по 08.02.1984 (ас.9, 18-21).
Згідно з довідкою, виданою 11 березня 2004 року Архівом військово-медичних документів Міністерства оборони Російської Федерації, при виконанні військового обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан позивач отримав 14 листопада 1982 року черепно-мозкову травму, струс головного мозку середнього ступеню тяжкості, осколкові поранення теменно-потиличної області, правого колінного суглобу (ас.15).
Висновком медико-соціальної експертної комісії від 13 травня 2004 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з травмою та пораненнями, отриманими при проходженні військової служби (ас. 22).
Відмовляючи у позові, суд керувався тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів вини і протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також щодо причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями відповідача.
Однак повністю погодитись з цим висновком не можна з наступних підстав.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (ч.1, п.п.1, 2 ч.2 ст. 23 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою яка завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Отже, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Законодавство, що було чинним на момент ушкодження позивачем здоров'я (14 листопада 1982 року), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.
На час проходження позивачем військової служби не діяли Закон України № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року, стаття 17 якого передбачає відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди, та ЦК України в редакції 2003 року.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 332/3368/16-ц, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України враховує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відтак довід апеляційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у 1982 році, на підставі ст. 17 Закону України № 2011-XII, яка правильно не була застосована судом першої інстанції при ухваленні рішення, є хибним.
Разом з тим, суд першої інстанції не урахував висновок, викладений в постанові Верховного Суду, і неправильно застосував до спірних правовідносин норми права (ст.ст. 23, 1167 ЦК України в редакції 2003 року), які на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди не були чинними, а тому дійшов помилкового висновку щодо недоведеності позивачем вини і протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями відповідача.
Щодо доводу скарги про відповідальність Міністерства оборони України на підставі статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», суд апеляційної інстанції зауважує, що дана норма не регулює спірні правовідносини.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК).
Зважаючи на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, судове рішення належить змінити, виключити з його мотивувальної частини застосування статей 23, 1167 ЦК України і висновок про недоведеність позивачем вини і протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями відповідача.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2018 року змінити, виключити з його мотивувальної частини застосування статей 23, 1167 ЦК України і висновок про недоведеність позивачем вини і протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями відповідача.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.М.Біляєва
Судді: О.Ю.Кононенко
В.І.Криворотенко
Судове рішення № 73057728, Апеляційний суд Сумської області було прийнято 28.03.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 591/1563/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: