Рішення № 73056864, 16.03.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5992/17

Провадження № 2/522/1991/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Антикорупційний контроль України», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Громадської організації «Антикорупційний контроль України» та згідно уточненої позовної заяви просив:

-інформацію, поширену в мережі Інтернет на сторінці antikor.od.ua в статті під назвою «Военкому Арциза сожгли две машины» визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1.

-зобов’язати ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, у такий самий спосіб, як вона була поширена.

-зобов’язати ОСОБА_2 видалити інформацію, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 в мережі Інтернет на сторінці antikor.od.ua.

-стягнути з ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

-стягнути з ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2240,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в березні 2017 року дізнався, що ГО «Антикорупційний контроль України» в інтернеті, на сторінці antikor.od.ua, розмістив статтю «Военкому Арциза сожгли две машины», у якій міститься інформація, яка принижує честь та гідність, ділову репутацію та містить неправдиву інформацію про вчинення ним кримінальних правопорушень. Сайт ТОВ «Антикорупційний контроль України» належить ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та який є представником ГО «Антикорупційний контроль України».

Позивач зазначив, що нічим не обґрунтоване звинувачення в хабарництві спричинило значний негативний вплив на бездоганній діловій репутації підполковника Збройних сил України.

ОСОБА_1 вважає, що відповідачами ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_2 в статті Военкому Арциза сожгли две машины» та серед мешканців м. Арциз, його сослуживцями, було поширено завідомо недостовірні та неправдиві відомості у вигляді фактичних даних, щодо вчинення ним злочинних діянь, які порушують особисті немайнові права, зокрема, право на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації та чим завдано позивачу моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, у зв’язку із чим позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3, позов не визнав та просив суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 13 ЦПК України розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що в мережі інтернет на сайті http//antikor.od.ua/ розміщено статтю «Военкому Арциза сожгли две машины», у якій зазначене наступне: «ОСОБА_4 вот уже почти 10 лет промышляет в военкомате Арциза. Скромный вояка, у которого по официальным данным есть только квартира, площадью 56 кв/м, гарадж, площадью 30 кв/м и две машины, Ауди 1982 года и ОСОБА_5 2011 года, живет на скромную зарплату 152841 гривен в год. Это не помешало ему прикупить своей дочери, Маргарите, квартиру в Одессе, которую обычному военкому пришлось бы даже в кредит оплачивать лет 30. Однако его неуёмная жажда наживы на призывниках приносит ему хороший доход в 500$ с человека. А людей призывного возраста в Арцизе и Тарутино, как известно, много. Подобная жадность уже довела до крайности его односельчан и ОСОБА_4, для начала, уже сожгли служебную Ниву и ОСОБА_5 прямо в гараже. В немаленьком гараже, кстати, стоял и холодильник Снайге и мопед Ямаха и прочая бытовая техника. Об этом поджоге он незамедлительно сообщил полиции 25 октября 2016 года. Остается только догадываться, что последует далее, от благодарных жителей региона и как военком ОСОБА_4 будет из этой ситуации выкручиваться. Ведь услуги оккультистов стоят дорого, а пользы не приносят. Про что уже давно судачат односельчане ОСОБА_6. Мы будем пристально следить за развитием событий в Арцизе и зададим вопросы люстрирующим и антикоррупционным органам страны относительно данного персонажа времен орды Януковича».

У своїй позовній заяві позивач вказує про порушення його ділової репутації внаслідок поширення відповідачем інформації, яку він вважає недостовірною.

Згідно п. 4 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Разом з тим, ні позовна заява, ні надані позивачем докази, ні пояснення представника позивача в судовому засіданні не свідчать про те, що мав місце факт порушення ділової репутації позивача, з боку відповідача. Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що ділова репутація позивача була порушена та існує причинно-наслідковий зв'язок між нібито поширенням недостовірної інформації та порушеним правом позивачів.

Системний аналіз положень ст.ст. 4, 5 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України дає підстави для висновку, що позов може бути поданий особою виключно для захисту порушеного права і обраний позивачем спосіб захисту повинен відновлювати таке порушене право.

При цьому, слід зазначити, що позовна заява не містить жодного конкретного факту про те, яким чином відповідач порушив права позивача, за захистом яких позивач звернувся із даним позовом до суду.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.п. 17 ч. 1

Положеннями ст. 277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину третю, яка покладала обов'язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою.

Поруч з наведеним, відповідно до ч.ч. 1, 2 Закону України «Про інформацію», передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, як встановлено, позивач проходить службу у військовій частині Арцизського РВК Одеської області на посаді військового комісара у званні підполковника ЗСУ та позиціонує себе як публічну особу, а висловлені відповідачем та розміщена в Інтернет-ресурсі спірна стаття стосувалася саме діяльності позивача пов’язаної з його службою.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні ОСОБА_7 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) ОСОБА_8 Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, будучи вираженням суб’єктивної думки й поглядів відповідача, такі судження відповідно до вказаних вище правових норм та розяснень, що містяться у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб’єктивної думки й поглядів відповідачів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані, що також відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка висловлена, зокрема, в рішеннях цього суду у справах «Лінгенс проти Австрії» від 8.07.1986 року та «Українська прес-група» проти України» від 29.03.2005 року.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. Усвоїй практиці судрозрізняє фактита оціночнісудження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободувисловленнядумки як таку, що єфундаментальною частиною права, яке охороняєтьсястаттею 10 Конвенції про захист правіосновних свобод людини. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існуєдостатнійфактичнийбазис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночнимсудженням, можебути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».

У зв’язку із наведеним, суд також приходить до висновку, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вище вислови відповідача, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижу гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обовязок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Тому, якщо позивач вважав висловлювання, з приводу яких заявлено позов, такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, то він не був позбавлений можливості скористатися наданим йому ч.1 ст. 277 ЦК України правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Необґрунтованими є вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки суд дійшов висновку, що висловлені відповідачем коментарі є оціночними судженнями, вираженням суб’єктивної думки й поглядів відповідача, вони не є предметом судового захисту, оскільки не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані.

Відповідно до абз. 5 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Суд вважає, що в коментарях відсутні брутальні, принизливі чи непристойні форми висловлювань, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною вимогою від вимоги про спростування недостовірної інформаціїне підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі ст. 141 ЦПК України, в звязку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати необхідно залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Антикорупційний контроль України», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 26.03.2018 року.

Суддя: Бойчук А.Ю.