Ухвала суду № 73053685, 28.03.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1660/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2018 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., секретар судових засідань Ярмак І.В., за участю заявника/захисника Волошина В.В., підозрюваного ОСОБА_3, прокурора Миколаєнка А.О., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні заяву Волошина Володимира Вячеславовича про відвід слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Марченко Мирослави Вячеславівни в рамках розгляду клопотання про продовження ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

в с т а н о в и в :

Волошин В.В., в інтересах ОСОБА_3, звернувся із заявою про відвід слідчого судді цього місцевого суду Марченко М.В. в рамках розгляду клопотання про продовження ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке умотивував тим, що (дослівно) : «… 01.02.2018 року, слідчим СВ Дніпровського УП Борисенком К.Ю. на ім'я слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва було внесено клопотання про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою… Реалізуючи зазначене право, захисником ОСОБА_3 адвокатом Волошиним В.В. було заявлено клопотання про допит свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покази яких мали значення по суті розгляду клопотання. Однак слідчим суддею Марченко М.В. об'єктивно клопотання розглянуто не було, безпідставно було відмовлено у заявленому клопотанні про допити свідків. Зверталася увага слідчого судді на вручення 30.01.2018 року ОСОБА_3 слідчим Борисенком К.Ю. повідомлення про підозру без висновку експерта матеріалів, речовин та виробів внаслідок чого ОСОБА_3 був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.307 КК України яка була проігнорована. Зверталася увага слідчого судді про невручення слідчим Борисенком К.Ю. до клопотання про обрання ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою всього висновку експертизи матеріалів, речовин та виробів чим було порушено право ОСОБА_3 на захист та захисника на ефективний захист клієнта, яка була проігнорована. На ухвалу слідчого судді Марченко М.В. від 01.02.2018 року щодо обрання ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, 05.02.2018 року було внесено апеляцію розгляд якої після двох відкладень відбувся 21.03.2018 року під час якої було задоволено клопотання сторони захисту щодо виклику до суду та допиту в рамках поданої апеляції свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 які викликані для допиту на 10.04.2018 року. 28.03.2018 року, слідчим Борисенком К.Ю. було внесено на імя слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва клопотання про продовження ОСОБА_3 дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою яке було визначення слідчому судді Марченко М.В. На фоні викладених фактів, відповідно до ст.75 ч.1 п.4 КПК України, у сторони захисту виникли обґрунтовані сумніви в необ'єктивності упередженому ставленні…».

Також автор звернення у ході розгляду клопотання про продовження ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею Марченко М.В., окрім даних відображених у письмовій заяві, зауважив також і те (відомості відповідно до журналу судового засідання), що цим же слідчим суддею було постановлено ухвалу про обшук, при відсутнсоті на те передумов, що також указує на наявність обставин визначених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України.

У судовому засідання заявник та підозрюваний цю заяву підтримали, просили задовольнити з вищенаведених передумов.

Прокурор заперечував проти задоволення заяви так як, на його думку, підстави наведені заявником не є такими, що указують на упередженість судді в цій справі.

Слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марченко М.В. будучи повідомленою про це судове засідання, бажання приймати участь в судовому розгляді та надавати певні пояснення не виразила, а тому враховуючи вимоги ст.ст. 22, 26 та 81 КПК України, вважаю за можливе розглянути заяву заявника за даної явки сторін та вивчивши її, дослідивши матеріали провадження, приходжу до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК України, у разі заявлення відводу судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Відвід повинен бути вмотивованим.

Статтею 75 КПК України визначено обставини, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, а саме: якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Також, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland, заява № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38). Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна Wettstein), п. 43).

У своєму рішенні по справі "Фельдман проти України" Європейський суд з прав людини порушенням ст. 6 Конвенції визнав незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності (див. рішення у справі "Фельдман проти України", заяви N 76556/01 та 38779/04, рішення від 8 квітня 2010 року, п. 97).

Тобто, якщо говорити у ракурсі безсторонності суду, то слід ураховувати те, що визначення юридичного змісту оціночної категорії «безсторонній суд» зумовлює необхідність врахування суб'єктивного та об'єктивного критеріїв безсторонності. Перший з них означає, що суддя має бути суб'єктивно вільним від упередженості при розгляді справи; другий - що суддя має забезпечити достатні гарантії для усунення будь-яких обгрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.

Конкретизуючи суб'єктивний критерій, Суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді (рішення ЄСПЛ від 23.06.1981 у справі «Ле Комт (Le Compte), Ван Левен (Van Leuven) и Де Мейер (De Meyere) проти Бельгії»), як наслідок таку презумпцію спростувати досить складно, адже критерієм суб'єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в його неупередженості.

У той час, як суб'єктивна упередженість полягає, як правило, в умисних чи необережних діях або висловлюваннях суддів (присяжних) перед початком чи під час судового розгляду справи.

Тобто, об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішнiй вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

При цьому, ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18 червня 2015 року указує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).

У цьому випадку, на думку заявника, підставою відводу є наявність у провадженні передумов регламентованих п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, однак останні в ході судового розгляду заяви по суті не були підтвердженні належним та допустимим доказами у розумніні ст. 83 КПК Укораїни.

Або ж інформацією, яка б указувала на те, що слідчий суддя Марченко М.В. не є безсторонньою.

У той час, як особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.

При цьому, внутрішні емоційно-вольові відчуття заявника з того чи іншого питання без наявності з цього питання певних доказів чи інформації не є достатною підставою для констатації факту наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

Сама ж по собі незгода з діями головуючого у провадженні, чи постановленими ним процесуальними рішеннями організаційного характеру не є підставою його відводу.

У ході цього, також неустановлено з боку судді Марченко М.В. умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в неупередженості.

Як наслідок, висловлені заявником доводи, які обумовлюють відвід судді, у супереч вимог ст.ст. 22, 26 КПК України, є неспроможними та сумнівними за своєю суттю, оскільки не "випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту", через що, вважаю заяву заявника про відвід за своєю суттю такою, що не ґрунтуються на вимогах ст.ст. 75, 76 того ж Кодексу, у зв'язку з чим остання не підлягає задоволення.

Керуючись ст. ст. 1-2, 7-29, 75, 76, 80, 81, 369-372, 376 КПК України суддя

п о с т а н о в и в :

У задоволені заяви Волошина Володимира Вячеславовича про відвід слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Марченко Мирослави Вячеславівни в рамках розгляду клопотання про продовження ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 13:00 год. 29.03.2018.

С у д д я : О.В. Бірса