Рішення № 73052935, 20.03.2018, Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа №718/2764/17

Провадження №2/718/1059/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2018 року м. Кіцмань

Кіцманський районний суд Чернівецької області

у складі: головуючої-судді ОСОБА_1,

секретаря судових засідань ОСОБА_2

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіцмань цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на частку в спільному майні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулась до суд із позовом до відповідачів про визнання права власності на частку в спільному майні, а саме квартирі посімейного заселення, що розташована на 1-му поверсі 2-х поверхового будинку з прибудовою «А-1» за адресою АДРЕСА_1, в м.Кіцмань, який уточнила до початку розгляду справи по суту.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що в період 04.09.2005 року по 12.05.2015 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 Під час спільного перебування у шлюбі вони проживали в квартирі чоловіка за адресою АДРЕСА_2, в м.Кіцмань, що складалась з трьох кімнат, загальною площею 69,1 кв.м і була приватизована на 4 членів сім`ї: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. Володіли даною квартирою відповідачі спільно сумісно на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 09.02.1995 року, виданого органом приватизації виконкомом Кіцманської міської ради народних депутатів, згідно з розпорядженням від 08.02.1995 року №72/2.

Разом з чоловіком за спільні кошти вони побудували самочинну прибудову літ.А-1 до вказаної спірної квартири, загальною площею 49,4 кв.м, житловою – 24,9 кв.м , яку рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28.05.2007 року визнано спільною власністю ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як самочинно зведену прибудові Літ-А до квартири АДРЕСА_3.

Вказала також, що на протязі спільного проживання у шлюбі вона усі зароблені кошти вкладала в прибудову та квартиру, робила ремонт, купувала нові вікна та двері до цієї квартири, будівельні матеріали для ремонту всієї квартири, а тому вважає, що має право і на частку в спільному майні подружжя.

До початку розгляду справи по суду позивач ОСОБА_5 уточнила позовні вимоги та просить суд визнати об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 квартиру посімейного заселення, що в АДРЕСА_4, та визнати частки сторін у вказаному майні наступним чином:

-за нею, ОСОБА_5 - право власності на прибудову літ А-1, загальною площею 49,5 кв.м., житловою 24,9 кв.м, що становить 2/5 частки від квартири посімейного заселення,

-за ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - на приватизовану загальну площу квартири 69,1 кв.м, житлову 41,5 кв.м, що становить 3/5 частки від квартири посімейного заселення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги ОСОБА_5 підтримав повністю з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4, представляючи свої інтереси, а також на підставі довіреності - інтереси відповідачів ОСОБА_10В., ОСОБА_7, ОСОБА_8, в судовому засіданні позов визнала повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи сторін на підтвердження позовних вимог приходить до наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема Свідоцтва про право власності на житло від 09.02.1995 року, в якому орган приватизації виконкому Кіцманської міської Ради народних депутатів посвідчує, що квартира за адресою АДРЕСА_5 дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_6, та членам сім`ї ОСОБА_7, ОСОБА_8 Свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 08.02.1995 року №72/2 і записано у реєстрову книгу №1770кн10ст.134. (а.с.12)

У відповідності до рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28.05.2007 року , справа №2-740/2007, визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 право власності на самочинно зведену прибудову літ. А-1 до квартири АДРЕСА_6, зобов’язано Кіцманське районне бюро технічної інвентаризації зареєструвати за ними це право. Рішення набрало законної сили 08.06.2007 року. (а.с.9)

Із копії рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 12.05.2015 року, вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з 04.06.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду 12.05.2015 року. (а.с.8)

Позивач ОСОБА_5 проживає та зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.6,7)

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дана стаття СК України кореспондується з ч.3 ст. 368 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої майно набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.1 ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами ст. 70 СК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Відповідно до п.п.23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Верховний Суд України у своїх постановах від 3 червня 2015 року, 16 грудня 2015 року та 18 травня 2016 року висловив правову позицію про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Для правильного застосування положень ст. 60 СК України щодо визначення права спільної сумісної власності подружжя на майно необхідно установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі не є беззаперечним і належним доказом того, що прибудова літА-1 до вказаної квартири посімейного типу була збудована саме за спільні кошти подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_7, адже крім подружжя в даній квартирі також проживали батьки відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а також його брат ОСОБА_8, які є правомірними співвласниками квартири і також свою працю та кошти вкладали в будівництво та ремонт квартири, що і підтверджується рішенням Кіцманського районного суду від 28.05.2007 року, яке зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.06.2007 року.

Суд також зазначає, що обов`язок доказування позовних вимог покладено саме на позивача, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні чи допустимі докази спільного вкладання коштів чи праці у прибудову до квартири чи ремонт квартири подружжям.

За таких обставин, враховуючи положення ст.ст.57,60 СК України, суд приходить до висновку, що прибудова літА-1 до квартири посімейного заселення, що розташована за адресою АДРЕСА_7, збудована відповідачем ОСОБА_7 та членами його сім`ї ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, хоча й під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в зареєстрованому шлюбі, не набула статусу спільної сумісної власності подружжя, перебуває в спільній сумісній власності відповідачів з 1995 року та відповідно не підлягає поділу між сторонами у справі.

Суд не приймає визнання відповідачами позову, так як дане суперечить закону з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як роз’яснено у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб ( не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи.

Визнання позову – це спрямована на припинення цивільного процесу безумовна згода відповідача виконати матеріально-правові вимоги позивачу, виражена у встановленій законом процесуальній формі.

Суд вправі не прийняти визнання позову, якщо воно протирічить закону або порушує права і охоронювані інтереси інших осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма зібраними доказами, які маються в матеріалах справи із врахуванням з’ясованих в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не зупиняється, справа розглядається по суті із винесенням рішення. В судовому рішенні повинна міститись оцінка визнання позову.

В розрізі даного спору, суд не приймає заяву представника відповідачів про визнання позов, оскільки висловлена представником позиція щодо підстав визнання позову зводиться до того, що відповідачі не поставили позивача до відома, що в судовому порядку визнано за ними право спільної сумісної власності на самочинно збудовану прибудову в 2007 році.

Таким чином визнання відповідачами позову є формальним і таким, що спрямоване на припинення судового спору, закінчення судового розгляду шляхом ухвалення судового рішення на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено факт того, що прибудова літ А-1 до квартири АДРЕСА_8 є майном, що збудоване за спільні кошти подружжя, а тому в задоволенні позову в даній частині належить відмовити у зв`язку з недоказаністю.

А у зв`язку із викладеним, не підлягає до задоволення і вимога про визнання часток сторін у вказаному майні в спосіб запропонований позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57,60, 63, 69, 70 СК України, ст.368 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 11, 13, 206, 258,259,263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на частку в спільному майні – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Чернівецької області через Кіцманський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.І. Мінів