Ухвала суду № 73052930, 19.03.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/58/18 Справа № 694/1697/16-к Категорія: ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_8 на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2 – а, кв. 9, останній раз судимий: вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 21.02.2012 за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.07.2014 звільнений від відбування покарання на підставі п. «б» ст. 2 Закону України «Про амністію»; судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, -

засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Остаточно покарання ОСОБА_7 призначене на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов’язки, передбачені п.п. 1,2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів, -

в с т а н о в и л а :

Даним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09.08.2016 близько 18 год., перебуваючи у квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману, що полягав у отриманні від ОСОБА_9 у тимчасове користування належне йому на праві власності майно, яке у подальшому не мав наміру повертати, повторно заволодів мобільним телефоном марки «LG X - 145» ІМЕ1 1: 352469065545428, ІМЕІ 2: 353469065545436 вартістю 1502 грн. 40 коп., синім чохлом до мобільного телефону вартістю 176 грн., стартовим пакетом - мобільного оператора «Київстар» вартістю 25 грн., стартовим пакетом мобільного оператора «Київстар» вартістю 25 грн. із залишком коштів на рахунку в сумі 60 грн., чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 матеріальних збитків на загальну суму 1788 грн. 40 коп.

Він же, 12.11.2016 близько 19 год., перебуваючи біля будинковолодіння ОСОБА_10, розташованого за адресою вулиця Козачанська, 7 в м. Звенигородка Черкаської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, впевнившись, що діє непомітно для сторонніх осіб, через паркан проник у двір будинковолодіння, де таємно, повторно викрав алюмінієвий бідон ємкістю 40 л. та вартістю 650 грн., після чого із місця вчиненого злочину разом із викраденим зник, чим заподіяв потерпілому матеріальних збитків на вказану суму.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не заперечуючи доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості. Просить, повторно дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого, постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі, а остаточне покарання призначити за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді 4 років позбавлення волі, без подальшого звільнення від відбування покарання з випробуванням та застосування вимог ст. 75 КК України.

Зазначає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції не в повному обсязі дотримано вимоги ст.ст. 50, 65 КК України та положення постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та не враховано те, що останній вчинив середньої тяжкості та тяжкий злочин, раніше неодноразово засуджувався за вчинення умисних злочинів, в тому числі за вчинення злочинів корисливої спрямованості, та наявність в провадженні обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, зокрема вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України в стані алкогольного сп’яніння, а злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України – щодо особи похилого віку.

Також, звертає увагу на безпідставність визнання судом посередніми характеризуючі дані на обвинуваченого, які носять формальний характер та не зменшують суспільну небезпечність його як особи і вчиненого ним діяння.

На вказану апеляційну скаргу прокурора захисником обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокатом ОСОБА_11 подано заперечення, яки фактично зводяться до законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції та відсутності підстав для задоволення апеляційних вимог.

В судове засідання не з’явились потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не повідомили про поважні причини свого неприбуття та не заявляли клопотань про відкладення провадження розглядом, що не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду по суті заявлених прокурором апеляційних вимог за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора в підтримку апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, думку обвинуваченого ОСОБА_7 про законність та обґрунтованість судового рішення та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 про достатність призначеного йому судом першої інстанції покарання, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за якими він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України, та ніким не оспорюється.

Процедура розгляду кримінального провадження, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції цілком дотримана, про що вказує, окрім іншого, розписка обвинуваченого ОСОБА_7 від 30.03.2017 про роз’яснення йому порядку і наслідків розгляду провадження без дослідження доказів щодо фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно та за ч. 3 ст. 185 КК України – таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у інше сховище, є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Що стосується призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винуватого, який винуватість у вчиненому визнав в повному обсязі, являється інвалідом III групи безстроково, за місцем проживання характеризується посередньо, на спеціальних обліках не перебуває, обставини, що пом’якшує його покарання, зокрема щирого каяття, за наявності обставин, що його обтяжує – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння та щодо особи похилого віку, і обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статтей КК України за кожний злочин окремо, а остаточне - за сукупністю злочинів, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

При цьому, колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 із звільненням від відбування покарання з випробуванням, з урахуванням встановлених в провадженні обставин в їх сукупності та даних про особу винуватого, вважаючи за можливе його виправлення та попередження нових злочинів без реального його відбування, і підстав для погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення покарання у виді реального позбавлення волі, не знаходить.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 75 КК України та належним чином умотивував своє рішення при призначенні покарання ОСОБА_7 з застосуванням ст. 75 КК України, зазначивши у вироку про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням з встановленням відповідного контролю за ним, тому твердження прокурора у кримінальному провадженні про те, що суд першої інстанції належним чином не умотивував застосування вказаної норми закону є необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів враховує і те, що в судових дебатах прокурор у кримінальному провадженні наполягав на призначення обвинуваченому ОСОБА_7 остаточного покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, мотивуючи це тим, що останній став на шлях виправлення і не потребує ізоляції від суспільства.

Розглянувши кримінальне провадження в межах заявлених апеляційних вимог колегія суддів вважає, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим, а підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч. 1 ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_8, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :