Рішення № 73052252, 12.02.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/5536/17

Номер провадження2/711/4/18

12 лютого 2018 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі: Запорожець Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,

представник позивача – ОСОБА_2, представник відповідача – ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2, яка діє в інтересах позивача на підставі довіреності, звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що 13.02.2007р. між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до якого остання підписала у ПАТ КБ «Приватбанк» м. Черкаси заяву на отримання кредитної картки для одержання кредитного ліміту в сумі 2100 грн., базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору складала 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році. 28.02.2007р. ОСОБА_1 отримала зазначену платіжну картку, після цього кредитна картка була активована та позивач користувалась нею. 07.07.2011р. ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів льготного періоду» за договором №SAMDN50000047189739 та отримала картку. В березні 2017 року позивач отримала від ПАТ КБ «Приватбанк» м. Дніпро лист з вимогою про повернення банку 70990 грн.. Також в листі було зазначено дату договору укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» - грудень 2014 року, про який позивачу нічого не відомо.

Позивач вважає, що надання коштів за Угодою №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р.відповідає всім ознакам споживчого кредиту і правовідносини між нею та банком регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

На думку позивача, заявка на кредитування від 07.07.2011р. разом з Умовами та правилами кредитування ні за формою, ні за своїм правовим змістом не можуть бути договором приєднання, а тому позивач вважає, що Угоду №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р.слід визнати недійсною.

Крім того, позивач вказує на те, що досягнення згоди щодо змісту всіх умов, які містяться в Умовах та правилах надання банківських послуг і ОСОБА_3 має бути скріплене підписами сторін під вказаними документами. Самого факту ознайомлення і згоди однієї із сторін з ними без підпису під їх текстом недостатньо для визнання їх невід’ємною частиною письмового договору.

Тобто, факт підписання сторонами кредитного договору підтверджується лише письмовою заявою позивача, підписаною уповноваженою банком особою 07.07.2011р., в якій містяться лише окремі умови щодо суми кредиту, терміну дії договору, відсоткової ставки – 2,5% щомісяця на залишок непогашеної суми кредиту, а тому позивач вважає, що відсутні докази підписання та/або ознайомлення позивача із Тарифами банку, Умовами та правилами надання банківських послуг, при цьому збільшивши процентну ставку річних, банк застосував не передбачену заявкою на кредитування неустойку та вчинив інші дії, не передбачені заявкою на кредитування.

Таким чином, посилаючись на ст.ст.18, 19, 22 Закон України «Про захист прав споживачів», позивач, з урахуванням уточнень своїх позовних вимог, здійснений в судовому засіданні 27.11.2017р., просив визнати недійсною з моменту вчинення Угоду №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р., укладену між позивачем та відповідачем та застосувати реституцію, внаслідок чого зобов’язати позивача повернути відповідачу грошову суму в розмірі 7554,83 грн., а відповідача зобов’язати повернути позивачу всю суму сплачених нею відсотків за договором кредиту в розмірі 9371,85грн..

Після початку розгляду справи представник позивача подавала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила додатково визнати недійсними договір, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 у 2005р. та усі послідуючі кредитні угоди до 2012р., та угоду SAMDN86000743514358 від 13.12.2014р., та застосувати реституцію, внаслідок чого зобов’язати ОСОБА_1 повернути відповідачу 9639,96грн, а відповідача повернути позивачу 9371,85грн. Натомість судом відмовлено у прийнятті таких уточнень про що постановлено усну ухвалу в судовому засіданні 12.01.2018р., оскільки зміна предмета позову не допускається після початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та пояснила, що позивач є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк» та отримує банківські послуги у вигляді обслуговування банківського рахунку. Також позивач користується послугами кредитування у вигляді відновлювальної кредитної лінії по картковому рахунку, внаслідок чого їй було надано кредитний ліміт на суму 18500грн, які вона використала. На теперішній час у зв’язку з порушенням порядку повернення кредитних коштів та оплати відсотків за їх користування позивач має заборгованість перед банком в розмірі понад 70000грн, внаслідок чого їй направлено лист-повідомлення про необхідність погашення заборгованості. Зауважила, що позивач раніше не вважали недійсними, укладені між сторонами угоди, а своїми діями – підписанням додаткових заяв про видачу карток, отриманням платіжних карток та використанням кредитних коштів, а також частковим їх поверненням, - фактично виражала згоду з умовами та порядком надання їй банківських послуг. Банківське обслуговування та розрахунок розміру зобов’язань позивача здійснювалось у відповідності із умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених відповідним наказом правління ПАТ КБ «Приватбанк», які розміщені на сайті банку та є загальнодоступними документами, а пропозиція з надання банківських послуг є публічною офертою, з якою погодилась позивач. Просила також застосовувати до позовних вимог строки позовної давності. Тож загалом просила суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, тобто суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже заявляючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним, позивач має визначити правову підставу, яка передбачає недійсність такого правочину.

ОСОБА_1 вважає Угоду №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р.недійсною, як таку, що укладено нею під впливом обману з боку Банку.

Згідно ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 Постанови №9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», - правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

В судовому засіданні встановлено, що 13.02.2007р. між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до якого остання підписала у ПАТ КБ «Приватбанк» м. Черкаси заяву на отримання кредитної картки для одержання кредитного ліміту в сумі 2100 грн., базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору складала 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році /а.с.123/.

28.02.2007р. ОСОБА_1 отримала зазначену платіжну картку, після цього кредитна картка була активована та позивач користувалась нею.

07.07.2011р. ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором №SAMDN50000047189739 з відсотковою ставкою – 2,5% щомісяця на залишок непогашеної суми кредиту і також отримала банківську картку.

Підписавши 07.07.2011р. анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» ОСОБА_1 погодилась на отримання банківських послуг на Умовах та Правилах надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк».

У грудні 2012р. ОСОБА_1, маючи у користуванні банківську картку ПАТ КБ «Приватбанк» отримала в банку продукт банківських послуг – картку Голд з можливістю користування послугою відновлювальної кредитної лінії в сумі 18500грн. Зазначену обставину суд вважає доведеною, оскільки позивача не заперечує її та підтверджує у своїх листах, з якими вона зверталась до адміністрації банку /а.с.31, 33, 36-37/.

Для здійснення обліку банківських операцій по картці Голд, якою користується позивач, ПАТ КБ «Приватбанк» використовує у своїй базі даних найменування Угода №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р..

Починаючи з середини 2014р. позивач стала допускати порушення порядку повернення кредитних коштів та оплати процентів за їх використання, внаслідок чого банк здійснював нарахування штрафних санкцій. Несвоєчасне виконання позивачем своїх зобов’язань призвело до того, що станом на травень 2017р. банк нарахував розмір суму грошового зобов’язання позивача в розмірі 79320,82грн.

При цьому в період з 01.09.2014р. по 18.05.2017р. позивачем здійснювались платежі на погашення кредитної заборгованості на загальну суму 11487,64грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку /а.с.22-27/. Беручи до уваги, що станом на 01.09.2014р. розмір заборгованості позивача перед відповідачем складає 19042,47грн, то на думку позивача залишок її заборгованості складає 7554,83грн. В той же час за період часу з грудня 2012р. по серпень 2014р. позивачем сплачено на користь банку 9371,93грн, які обраховані як оплата банківських послуг поза умовами, що погоджувались позивачем /а.с.68/.

Враховуючи, що при отримання картки Голд позивач не підписувала ніяких письмових договорів та не погоджувалась з умовами її кредитування, внаслідок чого не була обізнана зі змістом таких умов, то вона просить визнати недійною угоду №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р..

Надаючи оцінку доводам позивача слід звернути увагу, що згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способи захисту передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положення ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Загальні положення про договір визначені розділом 2 Цивільного Кодексу України, а правова природа кредитних правовідносин урегульована параграфом 2 глави 71 ЦК, Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інш.

Як передбачено ст. 627 ЦК України (в ред., що діяла на час виниклих правовідносин), відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.

Згідно із ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Стаття 633 ЦК визначає норми публічного договору.

За змістом ст. 203 (в ред. на час виниклих правовідносин), ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

В той же час у судовому засіданні ні ОСОБА_1 ні її представником не надано належних та допустимих доказів того, що Банк вчинив умисні дії, якими ввів в оману ОСОБА_1 щодо обставин, які б могли вплинути на рішення позивача про укладення оспорюваного правочину, а отже і не доведено факт обману ОСОБА_1 з боку Банку при укладанні 19.12.2012р.Угоди №SAMDN52000071562478.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваної угоди у 2012 році була повнолітньою дієздатною особою, самостійно обрала ПАТ КБ «Приватбанк» як кредитора, та не мала будь-яких об’єктивних перешкод для детального ознайомлення до підписання договору із умовами видачі та повернення кредиту, також позивач жодним чином не заявляла про його недійсність.

Питання про визнання кредитного договору недійсним виникло лише після звернення Банку до ОСОБА_1 щодо сплати боргу.

За змістом п.2 Постанови №9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», - відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Суд вважає, що Угода №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р.не суперечить вимогам законодавства України, яке існувало щодо таких договорів на час її укладання, у тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», а перевірка оспорюваної угоди на відповідність законодавчим актам, які були прийняті після його укладання буде суперечити принципам дії закону у часі.

Щодо посилань ОСОБА_1на те, що кредитним договором передбачено сплату надмірної пені в розмірі 1% від несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочки, процентів, то суд враховує, що Банк на даний час не заявляє зазначених позовних вимог до ОСОБА_1, а тому не бере до уваги зазначені обставини.

Варто звернути увагу, що у спірних правовідносинах позивач виступає споживачем банківських послуг, які надаються відповідачем, а отже надання таких послуг має здійснюватись у відповідності із Законом України «Про захист прав споживачів» та в цілому відповідати вимогам статті 11 цього Закону, в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваної угоди, тобто станом на 19.12.2012р.. У абзаці другому цієї норми Закону передбачалося, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Положення ст.15 і ст.23 ЗУ «Про захист прав споживачів» не містили указівки про те, що порушення кредитодавцем вимоги закону про надання споживачеві зазначеної інформації відносно умов кредитування має наслідком визнання укладеного договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними, а отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст.207, 640 ЦК України та уклали певну угоду, у якій передбачили умови її виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач тривалий час користувалась банківськими послугами відповідача та не заявляла про їх відмову чи незгоду з умовами надання таких послуг. Заперечення позивача обумовлені незгодою із змістом обсягу прав кредитора на застосування до позичальника засобів відповідальності за несвоєчасне та неналежне повернення кредитних коштів та процентів за їх використання. Натомість, часткова незгода із запропонованими банком умовами та визначена банком занадто велика міра відповідальності позичальника за порушення умов повернення кредитних коштів не є достатньою підставою для визнання всього договору недійсним та застосування реституції.

Статтею 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачений перелік умов, які можуть бути визнані несправедливими і тягнуть за собою їх недійсність. Частиною п’ятою цієї статті передбачено, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач не заявляв вимог до позивача про стягнення нарахованої заборгованості по угоді №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р.. В той же час саме по собі здійснення відповідачем нарахування таких сум не тягне за собою обов’язку позивача їх сплачувати. Законність таких вимог має бути підтверджена в судовому порядку і під час вирішення спору суд здійснюватиме оцінку відповідності вимог кредитора положенням закону.

Таким чином, беручи до уваги належне виконання банком своїх обов’язків із надання кредитних коштів та здійснення банківського обслуговування позивача, поведінку позивача, яка повністю використала надані їй кредитні кошти, тривалий час сплачувала відсотки за їх користування і не заявляла відмови від надання їй таких послуг, наявність між сторонами тривалих договірних відносин (позивач користувався послугами відповідача на договірних засадах з 2005р.), то вимоги про визнання недійсною укладеної між сторонами угоди №SAMDN52000071562478 від 19.12.2012р. з підстав, визначених в позові, є неправомірними, а тому не підлягають до задоволення. Інші вимоги – про застосування реституції – є похідними від первинної, а тому також не підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд бере до уваги, що вони складаються з судового збору, від сплати якого позивача звільнений, а тому судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 12-13, 77, 81, 89, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1, 22.02.1974р.н., РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 18016

Відповідач – Приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського, буд.1-Д, м. Київ, 01001.

Головуючий: ОСОБА_4