Постанова № 73051722, 26.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

26 березня 2018 року м. Харків

справа № 646/7806/16-ц

провадження № 22-ц/790/1619/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О В.,

Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря Кучер Ю.Ю.,

Учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «БАНК «ТАВРИКА»

відповідачі - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2016 року ухвалене суддею Шулікою Ю.В.,-

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив, стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 534 922,45 грн, та судові витрати.

Позов мотивований тим, що між ним та відповідачем 21.05.2008 був укладений кредитний договір з Додатковою угодою № 1 від 17.09.2009 року до вказаного договору, у відповідності до якого відповідач отримав споживчий кредит у сумі 340 858,75 грн. строком з 21.05.2008 по 19.05.2028 включно зі сплатою 14,5 % річних. Проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, за ним вже виникла заборгованість у сумі 534 922,45 грн, яку позивач і просив стягнути.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2016 позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» суму заборгованості за кредитним договором № 803-Ф від 21.05.2008 року у розмірі 534 922 (п'ятсот тридцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять дві) гривні 45 копійок. та судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 8024 грн.

Ухвалюючи рішення суд виходив з приписів ст.ст.525, 526, 530, 611 ЦК України, та рішення мотивовано тим, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла та існує заборгованість, що підлягає поверненню.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити по суті позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним, необґрунтованим таким що не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду даного позову, зазначає, що на час розгляду справи він був зареєстрований у Харківському районі, АДРЕСА_1, крім того, не звернув уваги на той факт, що адресно-довідкове бюро надано було відомості, що відповідач знятий з попереднього місця реєстрації.

Суд першої інстанції розглянувши позов порушив підсудність, позбавивши відповідача надати суду документи, щодо обставин справи, які мають істотне значення для розгляду справи.

Відповідач звертає увагу суду на те, що позовна заява подана особою, яка на те не мала повноважень, оскільки ПАТ «Банк Таврика» не зазначений у договорі, а позивачем не надано доказів щодо наявності повноважень представляти Акціонерний Банк «Таврика».

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ПАТ «Банк Таврика» знаходиться в стадії ліквідації, а надані позивачем розрахунки заборгованості є недостовірними та в них не враховано чисельні проплати по кредиту відповідачем, коли внаслідок ліквідації рахунки у банка змінювались.

Суд дійшов неправильного висновку про стягнення заборгованості, оскільки строк виконання кредитного зобов'язання ще не настав, а щодо дострокового повернення грошових коштів від позивача вимога відповідачу не надходила.

Суд ухвалюючи рішення про задоволення вимог у повному обсязі, не звернув уваги на те, що позивачем в позовній заяві жодним чином не обґрунтовано розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту понад один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що 21 травня 2008 року між акціонерним банком «Таврика», правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК ТАВРИКА», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №803-Ф з Додатковою угодою № 1 від 17.09.2009 до кредитного договору № 803-Ф від 21.05.2008, відповідно до якого позивач надав відповідачу споживчий кредит у сумі 340 858,75 грн. терміном з 21.05.2008 по 19.05.2028 включно зі сплатою 14,5% річних. Цільовим використанням кредиту відповідно п. 1.3 кредитного договору є інвестування квартири. (а.с. 8-11, 19).

Відповідно наданого позивачем розрахунку станом на 29 червня 2016 року заборгованість по кредитному договору за відповідачем становить 534 922, 45 грн., яка складається з строкової заборгованості по кредиту - 207 279,60 грн, простроченої заборгованості по кредиту - 112 275,55 грн, строкової заборгованості по процентам - 3 728,79 грн, простроченої заборгованості по процентам - 115 175,47 грн, заборгованості по сплаті пені по простроченому кредиту - 46 360,37 та заборгованості по сплаті пені по простроченим процентам - 50 102,67 грн (а.с.20-24).

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань в повному обсязі, а тому рішення суду першої інстанції є законне та обґрунтоване, та таким що не підлягає скасуванню.

На спростування доводів апеляційної скарги , слід зазначити про таке.

Відповідачем на підтвердження своїх доводів, що в розрахунку заборгованості не враховані чисельні проплати, було надано суду копії платіжних доручень, які містяться на а.с. 125-140 , але судова колегія ці аргументи відхиляє.

Так, з наданих платіжних доручень, лише 2 платіжних доручення за 21 квітня 2016 року та за 30 травня 2016 року на суму кожне 10 000 грн надані за період за який пред»явлено позов, тобто до 1 червня 2016 року і ці проплати зазначені в розрахунку сплати процентів на а.с.23. Решта платежів здійснено вже після 1 червня 2016 року, тому не можуть бути відображені в цьому розрахунку.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування пені більше чим за рік, судова колегія зазначає, що вони не відповідають дійсності, оскільки матеріали справи містять розрахунок пені з якого вбачається, що він складений саме за рік з липня 2015 року по червень 2016 року (а.с.23-24).

Посилання в апеляційній скарзі на направлення відповідачу вимоги в 2010 році і зміни строку кінцевого розрахунку не спростовує висновків суду, оскільки позовна давність не сплинула.

Розрахунок заборгованості свідчить, що відповідач сплачував періодично частково заборгованість протягом всіх років і один з платежів здійснено 31 серпня 2017 року (а.с.131). Сплачені суми зараховувались на погашення процентів за користування кредитом.

Вчинення відповідачем таких ді, в розумінні ч.1 ст. 264 ЦК України свідчить про визнання ним боргу, і перериває перебіг позовної давності.

Щодо відсутності права у позивача достроково вимагати погашення кредиту, судова колегія вважає за необхідне нагадати зміст п.2.2.5. зі змісту якого вбачається, що таке право у позивача виникає у разі одноразового прострочення сплати процентів або кредиту.

З розрахунку вбачається, що такі прострочення мали місце і тому у позивача виникло право на дострокове стягнення заборгованості по тілу кредиту, що також узгоджується з ч.2 ст.1050 ЦК України, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового поверненя частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушення територіальної підсудності не є підставою для скасування рішення суду, оскільки це процесуальне порушення, яке не привело до ухвалення неправильного рішення (ч.2 ст.376 ЦПК України).

Не може бути підствою для скасування рішення і наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухваленого Ірпінським міським судом Київської області від 4 квітня 2014 року, тому, що воно не виконане і це не заперечував представник відповідача, пояснивши, що зараз на розгляді в суді знаходиться справа про визнання права власності на предмет іпотеки, що також свідчить про те, що рішення суду не виконане.

Доводи апеляційної скарги про відсутність повноважень у представника позивача спростовані наявними в матеріалах справи доказами, а саме постановою правління НБУ №97 та рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізічних осіб якими продовжено повноваження ліквідатора ОСОБА_5 з 17 березня 2016 року до 20 березня 2018 року і саме ним було підписано позовну заяву 18 липня 2016 року (а.с.167-170).

Не вважає судова колегія такими, що спростовують висновки суду і доводи апеляційної скарги про розгляд справи у відсутності відповідача.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у Харківській області ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 23.05.2012 знятий з реєстрації (а.с106).

З матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду позивач звернувся у липні 2016 року, ухвалу про відкриття провадження у справі, судові повістки направлялися судом на адресу відповідачу зазначену у позові АДРЕСА_2, тоді як відповідно довідки адресно-довідкового бюро відповідач ще з 23 травня 2012 року за даною адресою знятий з реєстрації.

Матеріали справи, не містять підтвердження про належне повідомлення відповідача, оголошення про виклик відповідача до суду, як вбачається зі справи не публікувалось, тобто відповідач про розгляд справи не був повідомлений у передбачений законом спосіб.

Згідно ч.3 ст. 375 ЦПК України підставами порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідач обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, але судова колегія вважає, що цю норму процесуального права слід застосовувати з врахуванням вимог ч.2 ст.376 ЦПК України, а саме, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки відсутність відповідача в судовому засіданні першої інстанції не потягла за собою ухвалення неправильного рішення по суті, підстав для його скасування лише з формальних підстав і ухвалення такого самого по суті рішення не має.

Той факт, що відповідач повідомив позивача про зміну адреси завчасно, а останній в позовній заяві не зазначив належну адресу відповідача, не може бути такою підставою.

Як свідчать матеріали справи представник відповідача надала суду докази, які вважала мають значення для ухвалення законного і обгрутованого рішення, яким апеляційний суд в даному рішенні надав оцінку і вони не спростували висновків суду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Головуючий С.С. Кругова

Судді Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна

Повний текст складено 29 березня 2018 року