Постанова № 73050794, 28.03.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року

м. Рівне

Справа № 570/1015/17

Провадження № 22-ц/787/393/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,

Секретар судового засідання : Брикса Ю.Ю.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: Оржівська селищна рада Рівненського району Рівненської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року, ухваленого в складі судді Красовського О.О. повний текст якого складено 07 грудня 2017 року, у справі №570/1015/17,

в с т а н о в и в :

15 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про усунення перешкод в користуванні гуртожитком шляхом вселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 1995 року вона як працівник ВАТ «Оржівський деревообробний комбінат» була вселена та проживала у відомчому гуртожитку по АДРЕСА_1 а з 22 травня 1997 року місце проживання у вказаному гуртожитку було зареєстроване відповідно до чинного на той час законодавства. В подальшому відповідач попросив звільнити кімнату, де вона проживала, з підстав вирішення питання про надання їй іншого постійного житла. Зазначає, що звільнила житло в гуртожитку, однак обіцяного селищною радою житла не отримала. Просила суд зобов'язати відповідача усунути їй перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення її в гуртожиток по АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про усунення перешкод у користуванні гуртожитком шляхом вселення, відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в розумінні ЖК УРСР ОСОБА_1 не набула законних підстав на користування житловою площею у гуртожитку по АДРЕСА_1 Рівненської області, а наявність реєстрації за зазначеною адресою не свідчить про правомірність зайняття нею житлової площі. Суд виходив з того, що права позивача непорушені в будь-який спосіб, оскільки вона добровільно звільнила житлове приміщення у 2000-2001 роках.

В апеляційній скарзі, поданій 18 січня 2018 року до Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона як працівник ВАТ «Оржівський деревообробний комбінат» була вселена та проживала у відомчому гуртожитку по АДРЕСА_1. Судом не враховано, що факт її проживання підтверджується реєстрацією її у вказаному гуртожитку з 22 травня 1997 року, а тому до спірних відносин необхідно було застосувати «інститут прописки». Судом не взято до уваги, що саме відповідач, після передачі йому вказаного гуртожитку від ВАТ «Оржівський деревообробний комбінат», попросив звільнити її займане приміщення, мотивуючи це тим,що їй буде надане інше житло. Зазначає про порушення свого права, оскільки після неодноразових звернень до відповідача житло для неї надане не було.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що з 22 травня 1997 року ОСОБА_1 зареєстрована АДРЕСА_1.

Відповідно до статей 128, 129 ЖК УРСР та пункту 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки, пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Право на користування житловою площею у гуртожитку може виникнути як із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК УРСР та розділом II Примірного положення про гуртожитки, так і з цивільно-правових угод, однією з яких є договір оренди житлового приміщення.

Наведені норми чинного законодавства визначають, що єдиною підставою для вселення в гуртожиток є ордер. Також нормами ЖК України передбачено укладення перед вселенням договору на надану жилу площу в гуртожитку, на підставі спеціального ордера.

Вселення у гуртожиток і користування житловою площею у гуртожитку слід вважати таким, що відбулося на законних підставах, за умови прийняття спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Оржівський деревообробний комбінат», де працювала позивач.

Однак ордеру на вселення чи рішення адміністрації та профспілкового комітету про вселення позивач не надала, що свідчить про відсутність документів, що дають право на проживання ОСОБА_1 у вказаному приміщенні.

Посилання сторони позивача на наявність реєстрації у гуртожитку без зазначення конкретної жилої площі (кімнати) не можуть бути прийняті до уваги в якості підтвердження факту зайняття нею спірного житлового приміщення на час його надання.

Достеменно підтверджується наявність лише реєстрації позивачки у гуртожитку, але не у будь-якій конкретній кімнаті. Проте, сама по собі реєстрації місця проживання не свідчить про наявність права користування житловим приміщенням і жодних прав щодо житлової площі не породжує. А отже висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем правомірності зайняття спірного приміщення є обґрунтованим.

Крім того, позивач не заперечує той факт, що договір оренди житлового приміщення між сторонами не укладався.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, в суді першої інстанції ОСОБА_1 покликалась на те, що самостійно звільнила житлову площу у 2000 чи 2001 році на прохання «однієї особи», оскільки вважала що після цього її житлові умови будуть покращені.

Будь-яких доказів примусового виселення з спірного приміщення позивач не надала та не довела того, що саме представники відповідача пропонувати виселитись з вказаного приміщення з наданням іншого житла. Протягом 16 років будь-яких дій щодо оспорення виселення із гуртожитку ОСОБА_1 не вчиняла.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Вбачається, що при поданні позову ОСОБА_1 просила усунути перешкоди в користуванні гуртожитком шляхом вселення з тих підстав, що її безпідставно було виселено з займаного приміщення в 2000-2001 роках, а іншого житла не надано, однак будь-яких доказів на підтвердження позову про незаконне виселення із гуртожитку чи наявність права користування спірним житлом не надала.

Крім того, судом встановлено, що згідно наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №88 від 03.03.2001 року та акту прийому передачі державного майна яке не увійшло до статутного фонду акціонерного товариства Оржівський деревообробний комбінат в процесі проведення приватизації - гуртожиток на 216 місць передано до комунальної власності територіальної громади смт. Оржів Рівненського району.

А з 2010 року після перепланування та переобладання статус гуртожитку було змінено на житловий будинок і дану обставину сторони не оспорюють.. На даний час це багатокавартирний будинок. квартири в якому належать на праві власності громадянам.

На спростування цих обставин, позивач будь-яких доказів не надала і судом їх не здобуто.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, посилання позивача на те, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що в свою чергу є підставок для скасування рішення суду, не знайшли свого підтвердження, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права..

Керуючись ст.ст. 374, ст. 375, ст. 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 29 березня 2018 року.

Головуючий :

Судді :