Рішення № 73049471, 29.03.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/8386/16-ц

Провадження №2/428/324/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018р. Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири договором купівлі-продажу квартири, визнання недійсним та скасування договору дарування квартири, визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення ,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири договором купівлі-продажу квартири, визнання недійсним та скасування договору дарування квартири, визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності, мотивуючи вимоги тим, що з осені 2001р. позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 мешкали разом, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Спочатку вони орендували квартиру за адресою: АДРЕСА_8, а потім вирішили придбати власну квартиру. 22.05.2002р. він з відповідачем ОСОБА_5 за 2000 доларів США придбали у ОСОБА_6 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_9, в якій він з 17.09.2002р. зареєстрований та мешкав до моменту звернення до суду. За час сумісного проживання з відповідачем ОСОБА_5, ними був здійснений капітальний ремонт спірної квартири та вкладено чимало спільних коштів, що збільшило вартість квартири. З січня 2015р. відносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5 погіршились, оскільки відповідач ОСОБА_5 мала на меті позбавити позивача ОСОБА_1 права користування зазначеною квартирою. З того часу, відповідач ОСОБА_5 також звернулась з позовом до суду до позивача ОСОБА_1, з якого позивач ОСОБА_1 дізнався про існування договору дарування спірної квартири відповідачу ОСОБА_5. До того часу позивач ОСОБА_1 вважав, що у 2002р. був укладений договір купівлі-продажу квартири, і він має у власності 1/2 частку вищевказаної квартири, при цьому він допускав, що можливо правочин був оформлений у вигляді договору дарування з причини меншого державного мита. Зі слів ОСОБА_5 позивачу ОСОБА_1 також стало відомо, що у липні 2016р. вона подарувала спірну квартиру своєму синові - відповідачу ОСОБА_4. Позивач ОСОБА_1 вважає правочин щодо дарування спірної квартири від 2002р. удаваним, а спірну квартиру спільною сумісною власністю, тому звернувся до суду з позовом і просить суд встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з осені 2001р. до січня 2016р.; визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 22.05.2002р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О., реєстр №3094, договором купівлі-продажу; визнати недійсним та скасувати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 23.02.2016р., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4; визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4 судові витрати по справі.

Відповідач ОСОБА_4 у свою чергу звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення., мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування квартири від 23.02.2016р. на праві приватної власності квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_9. На даний час у зазначеній квартирі зареєстрований він та його малолітній син, а також ОСОБА_1, який відмовляється у добровільному порядку знятись з реєстраційного обліку. ОСОБА_5, його мати, подарувавши йому зазначену квартиру, знялась з реєстраційного обліку та не мешкає в квартирі, при цьому до моменту дарування квартири мала декілька років стосунки з ОСОБА_8 і тому вселила останнього у квартиру. Вважає, що ОСОБА_1 на сьогоднішній день зареєстрований у зазначеній квартирі без будь-яких правових підстав, оскільки не являється членом сім'ї ОСОБА_4, а тому ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом і просить суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1; усунути ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_1.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13.07.2017р. позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення було об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири договором купівлі-продажу квартири, визнання недійсним та скасування договору дарування квартири, визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що у 2000р. він познайомився з ОСОБА_5, а з 2001р. вони почали спільно мешкати у АДРЕСА_2, зустрічали Новий рік - 2001 разом. При цьому, ОСОБА_5 привезла разом з собою жінку на ім'я ОСОБА_9, за якою вона здійснювала догляд. За цей час вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали намір придбати квартиру. Коли вони знайшли квартиру, що задовольняла їх обох, вони домовившись з власником про купівлю квартири, в травні 2002р. через три місяці від його ювілею, спільно придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, та в один день зареєструвалися у ній, він в якості співмешканця ОСОБА_5. Після придбання зазначеної квартири, вони з ОСОБА_5 почали здійснювати капітальний ремонт, оскільки вирішили зробити прибудову та належним чином оформити документи на неї. Після завершення ремонту спільно здійснювали улаштування квартири. Через активну ремонтну фазу їм з ОСОБА_5 ніколи було зареєструвати шлюб. При цьому вони вирішили придбати квартиру, а вже потім зареєструвати шлюб. На той час ОСОБА_5 не працювала, мала тимчасовий заробіток, він у свою чергу офіційно був працевлаштований та отримував пенсію. На дачі, яка належить особисто йому вони тримали живність, мали город, а тому влітку жили за межами міста - на дачі, а взимку - у вищевказаній квартирі. У ІНФОРМАЦІЯ_7 померла його мати і вони з ОСОБА_5 залишились проживати самі. Він подарував ОСОБА_5 земельний пай, через свої почуття до неї. Згодом ОСОБА_5 почала заводити розмови про те, що зазначена квартира повинна дістатись її синові ОСОБА_4, він не заперечував. При цьому ОСОБА_4 жодним чином не допомагав їм у здійсненні ремонту в квартирі. Однак ОСОБА_5 продовжувала такі розмови, а згодом повідомила про намір зняти його з реєстрації за зазначеною адресою, оскільки комунальні послуги зросли, а його реєстрація збільшує оплату за них. ОСОБА_5 зверталась у 2015р. до суду з позовом до нього про зняття з реєстраційного обліку, однак суд відмовив їй у задоволенні позову, і він залишився зареєстрованим та мешкав у спірній квартирі. Усі документи на квартиру були у ОСОБА_5. Конфлікт між ними наростав, а тому ОСОБА_5 тайком від нього подарувала зазначену квартиру своєму синові ОСОБА_4. Дізнавшись про це, він вирішив звернутись до суду з позовом, оскільки вважає спірну квартиру сумісним майном, а не майном ОСОБА_4. Додатково пояснив, що у 2002р. документи про придбання квартири були оформлені на ОСОБА_5, так як вона мала на 300 доларів більше ніж він, тому вони прийняли спільне рішення про оформлення на неї квартири. З попереднім власником квартири ОСОБА_5 оформлювала документи у нотаріуса. Він чекав їх у холі, вони тільки вийшли і повідомили про закінчення правочину, при цьому він не догадувався, що між ОСОБА_5 та колишнім власником квартири було оформлено договір дарування. Він повністю довірився ОСОБА_5, як дружині, та не знав тонкощів оформлення правочину. Тільки у 2015р. йому стало відомо, що ОСОБА_5 оформила договір дарування замість договору купівлі-продажу квартири, коли вона звернулась до суду з позовом і там були копії документів. До липня 2017р. він з ОСОБА_5 мешкав однією сім'єю, після цієї дати ОСОБА_4 змінив замки на дверях у квартирі. Про договір дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 йому стало відомо приблизно у липні 2017р.. Вони зблизились на ґрунті близьких відносин. У нього від ОСОБА_5 не було секретів, а у неї від нього виявляється були. При цьому, ОСОБА_5 не ховала від нього документи або грошові кошти. Він завжди знав де зберігаються папери на квартиру та де знаходяться грошові кошти, однак йому було невідомо які саме документи лежать у шафі. Йому ніхто не перешкоджав подивитись правовстановлюючі документи на квартиру. Він ніколи не вважав себе власником спірної квартири, оскільки вона була оформлена на ОСОБА_5. Можливо договір дарування був оформлений ОСОБА_5 через те, що він коштував дешевше аніж договір купівлі-продажу, при цьому ОСОБА_5 завжди говорила, що оформили вони договір купівлі-продажу квартири. На момент розрахунку ОСОБА_5 та колишнього власника квартири, останній написав розписку про отримання від ОСОБА_5 та ОСОБА_1 грошових коштів за продаж квартири, оскільки у них не вистачило повної суми для розрахунку. Пізніше зазначена розписка зникла, а тому він у 2008р. ходив до колишнього власника квартири і взяв від нього повторно розписку, тому що йому стало відомо, що ОСОБА_5 щось робила з документами.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що квартира, розташована за адресою: Луганська область, АДРЕСА_9 була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у 2002р., а почали вони спільно мешкати з 2001р.. На момент придбання спірної квартири діяв Кодекс про шлюб та сім'ю, в якому не має прямої норми про спільне майно осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі. Однак, порушення прав ОСОБА_1 існує на сьогоднішній день, а отже майно є набутим під час шлюбу, який не зареєстровано. Між сторонами виник спір про поділ майна.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_5 зблизились вже після набуття нею спірної квартири 22.05.2002р.. ОСОБА_1 почав приходити у спірну квартиру в якості майстра-ремонтника з середини липня 2002р., а жити разом вони почали з кінця 2002р.. До цього часу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не мешкали разом та не вели спільне господарство. ОСОБА_5 зареєструвала ОСОБА_1 восени 2002р. у спірній квартирі через вмовляння ОСОБА_1, оскільки він не мав реєстрації. Сам же ОСОБА_1 у судовому засіданні з розгляду справи за позовом ОСОБА_5 пояснив суду, що мешкав у спірній квартирі з 2002р., що відображено у рішенні суду. Приблизно з 2013р. відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перестали бути дружніми, він її ображав, є заяви у правоохоронні органи. Крім того, на його думку, спірна квартира не була придбана у період спільного проживання та до вступу в силу Сімейного кодексу України, а тому його положення не можуть поширюватись на зазначені правовідносини. Ще з 2002р. ОСОБА_1 був обізнаний що спірна квартира належить ОСОБА_5. Пізніше ОСОБА_5 подарувала спірну квартиру йому, де він і мешкає разом зі своїм сином, однак ОСОБА_1 залишається бути зареєстрованим у ній. Ремонт у спірній квартирі був зроблений за кошти ОСОБА_5, яка заробляла їх за межами України. Коли ОСОБА_5 перестала їздити за кордон між ОСОБА_1 та нею почались конфлікти. ОСОБА_5 купувала техніку та будівельні матеріали за свій рахунок. ОСОБА_1 не вкладав свої кошти у спірну квартиру, оскільки знав що вона не належить йому. Наявні в матеріалах справи спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належать до більш пізнього періоду їх спільного життя аніж 2001-2002р.. Він не оспорює факт їх раннього знайомства з ОСОБА_1, однак у 2001-2002р. вони не мешкали разом з ОСОБА_5. Він особисто приїжджав на ювілей ОСОБА_1 з метою забрати свою мати ОСОБА_5.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала до суду письмові заперечення, в яких також вказала прохання розглядати справи за її відсутності.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 був його рідним братом та мав у власності квартиру, розташовану за адресою: Луганська область, АДРЕСА_9, однак мешкав ОСОБА_6 у належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_10, а він мешкав у с. Сиротино м. Сєвєродонецька. Одного разу ОСОБА_6 сказав йому, що продав належну йому квартиру за 2000 доларів США, однак 200 доларів США йому не доплатили покупці. Отримані від продажу квартири грошові кошти ОСОБА_6 поклав до банку, а пізніш до кредитного союзу, внаслідок розпаду якого напевно грошові кошти зникли, він особисто бачив грошові кошти та користувався дивідендами від них. Розписка від 2008р. від імені ОСОБА_6 схоже написана саме його рукою. До теперішнього часу 200 доларів США покупці квартири не сплатили. ОСОБА_5 він бачив одного разу, вона цікавилась його братом ОСОБА_6. Йому невідомо чи ходила ОСОБА_5 до його брата. Особисто він не звертався до ОСОБА_5 щодо повернення грошових коштів. На його думку, його брат ОСОБА_6 не міг подарувати належному йому квартиру чужій особі при наявності рідного брата. З 2007р. у його брата ОСОБА_6 були психічні розлади, через які він забрав свого брата до себе у с. Сиротино м. Сєвєродонецька. Помер ОСОБА_6 у ІНФОРМАЦІЯ_2

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 більше 15 років. ОСОБА_5 вона знає більше 45 років, вони разом працювали. ОСОБА_1 вона знає з 2001р., коли він з ОСОБА_5 мешкали разом на квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_11, як чоловік та дружина. У 2002р. вони разом придбали квартиру на першому поверсі і зареєстрували у ній в один день. Вона ходила в гості до них. ОСОБА_1 наймав робітників, а ОСОБА_5 готувала їжу. Їй невідомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 трапилось, однак ОСОБА_5 вигнала ОСОБА_1, та подарувала квартиру синові, при цьому знявшись з реєстрації та зареєструвавшись у належній трикімнатній квартирі.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 є її зведеним племінником. З ОСОБА_5 вона знайома з 1994р., вони разом працювали. У неї напроти дачі ОСОБА_1 є садиба. Наприкінці літа 2001р. вона побачила ОСОБА_5 на городі ОСОБА_1, вони разом копали картоплю. Крім того, вони разом вели спільне господарство, мали живність та жили разом, як чоловік та дружина. Їй відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 збирали грошові кошти на придбання квартири. ОСОБА_1 працював та отримував пенсію, ОСОБА_5 не працювала. ОСОБА_1 просив особисто у неї грошові кошти, оскільки у них з ОСОБА_5 не вистачало на придбання квартири, однак їй відомо що згодом він позичів гроші у своєї матері у розмірі 900 доларів США. Також їй відомо, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 орендували квартиру по АДРЕСА_11, вона заходила до них у гості. У травні 2002р. вони разом придбали квартиру по АДРЕСА_12 та зробили в ній ремонт. На всі свята вона була у них в гостях.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що з 2002р. ОСОБА_1 мешкав разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 по АДРЕСА_12 на першому поверсі, однак останні три місяці ОСОБА_1 не мешкає за зазначеною адресою. Він мешкає на другому поверсі. До 2002р. у зазначеній квартирі мешкав дідусь, який згодом продав свою квартиру ОСОБА_1 та ОСОБА_5. З 2002р. відразу у них почався ремонт, роки 4 вони його робили. Йому було чутно звуки ремонту. ОСОБА_1 та ОСОБА_5, на його думку, жили разом, оскільки завжди були разом, разом виходили з під'їзду, обіймались, цілувались, приїжджали з села, пропонували свій врожай. Він бачив як ОСОБА_1 наймав робітників, а ОСОБА_5 готувала їжу. Хто платив гроші робітникам йому невідомо.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 він знає ще з 1970-х років. Його дружину ОСОБА_5 він знає приблизно 15 років. У них була примірна родина і знає він як чоловіка та дружину, оскільки вони завжди були разом. Вони сім'ями їздили або ходили в гості 2-3 рази на місяць. Йому відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 орендували квартиру за адресою: АДРЕСА_11, і у 2002р. придбали собі квартиру за адресою: АДРЕСА_12. Він разом із своєю дружиною ходив до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на новосілля. На свята вони виїжджали на природу, варили кулеші.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 він знає з 1983р. по службі. У 2008р. вони випадково зустрілись і ОСОБА_1 запропонував йому сходити разом з ним за розпискою, він погодився. Пішли вони за адресою: АДРЕСА_16 Зайшовши до квартири, він не проходив всередину, а залишився у коридорі. Йому було чутно, як ОСОБА_1 розмовляє з чоловіком про грошові кошти та придбану квартиру, пояснивши, що перша розписка була втрачена. При цьому він бачив ОСОБА_1 та дідуся, які сиділи за столом на кухні. Дідусь був років 70-80, худий, розписку писав самостійно. ОСОБА_1 диктував дідусю розписку, оскільки, скоріш за все, дідусь був малограмотним. Він пам'ятає, що в розписці було зазначено квартиру та грошову суму, конкретніше не пам'ятає. Йому відомо, що у ОСОБА_1 була у власності квартира по АДРЕСА_17, яку він продав, а отримані грошові кошти він вклав у придбання квартири за адресою: АДРЕСА_12. Раз на п'ять днів він приходив до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в гості. Іноді бачив їх на ринку, ОСОБА_1 носив сумки, а ОСОБА_5 купувала їжу. Також бачив, як ОСОБА_1 самостійно купував на ринку їжу. Приблизно у 2005р. він заходив до них в гості. В квартирі були речі, як жіночі, так і чоловічі, домашні та повсякденні. Вони сиділи на кухні та пили чай, ОСОБА_1 був одягнений у домашній одяг, ОСОБА_5 була в халаті. Квартира знаходилась у стадії ремонту. Вони вели себе як чоловік та дружина. ОСОБА_1 представив її в якості дружини, при цьому ОСОБА_5 не заперечила даний факт. ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_5 розказував про плани придбати меблі. Най той момент ОСОБА_1 працював та отримував пенсію, ОСОБА_5 погоджувалась з його твердженнями. Також він бачив як вони разом здійснювали прибудову, ОСОБА_1 керував будівництвом, а ОСОБА_5 корегувала його, висловлювала свої побажання.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 він знає з 1990-х років, вони разом мешкали у одному домі, під'їзді, але на різних поверхах. Йому відомо, що з 2001р. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мешкали однією сім'єю, за сумісні кошти придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_12. Він їм допомагав порадами з приводу ремонту квартири. В період з 2002р. по 2003р. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 робили прибудову, він радив їм як краще зробити, де придбати матеріали для будівництва. ОСОБА_1 мав квартиру по АДРЕСА_19, де жила його мати, і продавши зазначену квартиру він вклав грошові кошти у придбання квартири по АДРЕСА_12. Ініціатором здійснення ремонту був ОСОБА_1, а ОСОБА_16 корегувала його, як дружина. ОСОБА_16 в силу своїх можливостей заробляла грошові кошти, однак у них був спільний бюджет. У ОСОБА_1 була земельна ділянка, яку вони спільно з ОСОБА_5 обробляли, вели господарство. У нього склалася думку, що ОСОБА_5 дружина ОСОБА_1. У розмовах між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не було розходжень поглядів чи думок, ОСОБА_1 завжди прислуховувався до ОСОБА_5. З їх розмов він дізнався, що зазначену квартиру вони придбали за спільний кошт. Між ними не було спорів хто придбав квартиру. Ремонт вони здійснювали років з 10. Іноді вони бачились на ринку, одного разу він їх підвозив додому.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 він знає з 1995р.. У 2001р. на День міста ОСОБА_1 познайомив його з ОСОБА_16, яку представив як дружину. З тих пір вони разом їздили відпочивати, ходили у гості. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 завжди були разом, один до одного відносились добре. Йому відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 орендували квартиру по АДРЕСА_18 напроти горгазу. У 2001р. він був запрошений на ювілей ОСОБА_1, де ОСОБА_5 зустрічала гостей, як дружина. У розмовах ОСОБА_1 поділився з ним бажанням придбати квартиру разом з ОСОБА_5. Після придбання квартири, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 почали здійснювати ремонт. Він допомагав їм привозити будівельні матеріали, оскільки мав машину. По їх відношенню один до одного йому стало зрозуміло, що у них сім'я. Коли він заходив до них у квартиру, то бачив одяг, як ОСОБА_5, так і ОСОБА_1, по шафам він не лазив. Він вважає, що у них був спільний бюджет. Йому невідомо за чий рахунок вони здійснювали придбання у квартиру. Також вважає, що спірна квартира придбана ними за спільні грошові кошти, оскільки у ОСОБА_1 була квартира по АДРЕСА_19. Йому невідомо куди вклав ОСОБА_1 кошти, що залишились після продажу вищевказаної квартири. ОСОБА_5 ніколи не казала, що саме вона придбала спірну квартиру. У 2002р. вони почали здійснювати прибудову, яка закінчилась через 1,5-2 роки.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи , суд прийшов до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії повторного свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6, виданого 17.09.2013р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис №253, шлюб між чоловіком ОСОБА_1 і дружиною ОСОБА_18 розірвано 04.05.2000р.. Відповідно до копії договору дарування квартири серія НОМЕР_7, посвідченого 22.05.2002р. приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О., реєстр №3094, ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_13 у м. Сєвєродонецьк Луганської області. Зазначене право власності зареєстровано у Сєвєродонецькому бюро технічної інвентаризації 19.06.2002р. за №268. Відповідно до копії розписки б/н від 18.02.2008р., ОСОБА_6, мешкаючий у АДРЕСА_3, отримав від ОСОБА_1 гроші за продану вищеназвану квартиру у розмірі 2000 доларів США. Розписка дана взамін написаної 22.05.2002р.. Відповідно до копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 виданого 22.12.2009р. Сиротинською селищною радою м. Сєвєродонецька Луганської області, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Сиротине м. Сєвєродонецьк Луганської області. Відповідно до копії довідки Комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр м. Сєвєродонецька» №1564 від 30.07.2013р., ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_4 та має наступний склад сім'ї: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8., - власник квартири. Відповідно до копії договору дарування квартири серія НОМЕР_8, посвідченого 23.02.2016р. державним нотаріусом Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Ахметхановим М.Р., реєстр №1-96, ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 безоплатно квартиру АДРЕСА_13 у м. Сєвєродонецьк Луганської області. Відповідно до копії Акту Комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр м. Сєвєродонецька» б/н від 18.04.2016р., встановлено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_3, фактично мешкають ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 2002р. по теперішній час. Відповідно до копії рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.05.2015р. по цивільній справі №428/3601/15-ц, ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселенні із квартири без надання іншого приміщення ОСОБА_1 відмовлено. Відповідно до копії довідки Відділу адміністративних послуг Центру надання адміністративних послуг у м. Сєвєродонецьку Сєвєродонецької міської ради Луганської області №1272 від 31.01.2017р., ОСОБА_4, уповноважений власник житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрований за зазначеною адресою з 01.08.2016р.. На 31.01.2017р. зареєстровано три особи, також ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_5 - син, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9 - піднаймач.

Вирішуючи питання про обґрунтованість первісного та зустрічного позову суд враховує наступне.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (укладання договору дарування 22.05.2002 року) Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР від 20.06.1969 року та Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 року.

Відповідно ст.243 ЦК УРСР, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно ст. 244 ЦК УРСР, договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

Відповідно ст.227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї форми тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Таким чином, оспорюваний договір дарування квартири від 22.05.2002р. відповідає вимогам ст.244 ЦК УРСР щодо форми договору.

Відповідно ст.224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст.41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Відповідно ст.42 ЦК УРСР, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма. Вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно ч.2 ст.58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Отже, удавана угода своєю формою прикриває реальну угоду, яку мали на меті укласти сторони, тобто укладаючи удавану угоду, сторони угоди діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійними» №3 від 28.04.1978р. (яка була чинною на час укладення угоди), зазначено: встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч.2 ст.58 ЦК України визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

У пункті 16 вищезазначеної Постанови зазначено, що при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно врахувати, зокрема, що недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст.27 ЦПК України (1963 року) засобами доказування, якщо інше не передбачено законом (наприклад ст.376 ЦК України 1963 року). Однак ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінально караних діянь.

Таким чином, відповідно до положень ЦПК України недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими засобами доказування, якщо інше не передбачено законом, однак, не можуть підтверджуватися показаннями свідків спірні відносини, у яких заперечується однією із сторін факт вчинення правочину або його оспорювання.

В обґрунтування своїх вимог, позивач ОСОБА_1 надав пояснення, що квартира АДРЕСА_5 була придбана за спільні кошти ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5, оскільки на момент придбання зазначеної квартири вони мешкали разом, як чоловік та дружина, однак без реєстрації шлюбу. Також, позивач ОСОБА_1 пояснив, що він особисто займався питаннями купівлі цієї квартири, однак при укладенні договору не був присутній, оскільки довіряв повністю ОСОБА_5

Належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених вище обставин позивачем ОСОБА_1 суду не надано. Будь-яких письмових доказів на спростування умов нотаріально посвідченого договору дарування позивачем до справи також не надано.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 підтвердив, що його брат ОСОБА_6, колишній власник квартири, говорив йому, що квартира була придбана у нього, а не подарована ним ОСОБА_5. Суд не приймає як належні та допустимі докази показання свідка ОСОБА_10, який не був присутнім при укладені договору дарування квартири від 22.05.2002р. та зазначені свідком факти відомі йому зі слів померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 брата ОСОБА_6. Тому, у даному випадку показання свідка ОСОБА_10 згідно з ст.80 ЦПК України є недопустимим доказом, оскільки укладення договору купівлі-продажу квартири потребує письмової форми та така істотна умова договору як ціна не може бути встановлена на підставі показань свідка. Суд також не може прийняти до уваги, як належний та допустимий доказ розписку ОСОБА_6 від 18.02.2008р. щодо отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 за продаж спірної квартири, оскільки з пояснень позивача ОСОБА_1, пояснень свідка ОСОБА_14, судом встановлено, що вищевказана розписка була написана померлим ОСОБА_6 у 2008р. під диктовку ОСОБА_1.

Крім того, суд зазначає, що з моменту укладення договору дарування 22.05.2002 року ОСОБА_6, померлий ІНФОРМАЦІЯ_4, який був дарувателем за договором, не оспорював цей договір дарування, також інша сторона договору - обдарована ОСОБА_5 не оспорювала його. При укладенні договору волевиявлення сторін повинно бути вільним та відповідати їх внутрішній волі, договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Для визнання договору дарування удаваним необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо, приховуючи укладення саме договору купівлі-продажу, та їх дії щодо укладення договору дарування були спрямовані на приховання справжньої волі та досягнення інших правових наслідків, ніж ті, що обумовлені договором дарування.

Суд вважає, що встановлення обставин укладення договору не може ґрунтуватися лише на поясненнях особи, яка не була стороною договору - ані сторони дарувателя, ані сторони обдаровуваного.

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_5 уклала договір дарування з метою зменшити витрати на оформлення договору, оскільки оформлення дарування було дешевше ніж оформлення купівлі-продажу відхиляються судом, оскільки витрати по оформленню договору дарування сплачували обидві сторони договору в рівних частках - п. 6 договору дарування від 22.05.2002р.. При цьому, суд зазначає, що розмір державного мита за нотаріальне посвідчення договорів відчуження нерухомого майна станом на час укладення договору, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (в редакції від 04.04.2002р., яка була чинною на момент укладення договору дарування від 22.05.2002р.), становив 1% суми договору, незалежно від виду цього договору, доказів, що посвідчення договору дарування квартири коштувало дешевше ніж договору купівлі-продажу позивачем ОСОБА_1 суду не надано.

Також, суд зазначає, що договір дарування є безоплатним договором на відміну від договору купівлі-продажу, однак до справи не надано доказів того, що ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_5 певну грошову суму за передану їй у власність квартиру відповідно до ст.224 ЦК УРСР.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, що відповідач ОСОБА_5, укладаючи договір дарування квартири від 22.05.2002р. діяла свідомо, приховуючи, що нею укладено договір купівлі-продажу квартири та її дії при укладенні договору були направлені на приховання справжньої волі та досягнення інших правових наслідків. Таким чином, суд вважає, що позовна вимога позивача ОСОБА_1 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_6 від 22.05.2002 року договором купівлі-продажу є необґрунтованими, тому зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання недійсним та скасування договору дарування квартири АДРЕСА_6 від 23.02.2016р., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки позивачем ОСОБА_1 недійсність договору дарування квартири від 23.02.2016р. обґрунтовується тим, що попередній договір дарування зазначеної квартири був удаваним, і дана позовна вимога є похідною вимогою від попередньої, у задоволенні якої судом було відмовлено, то позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання недійсним та скасування договору дарування квартири АДРЕСА_6 від 23.02.2016р., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 також не підлягає задоволенню у зв'язку з безпідставністю.

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_1 щодо визнання квартири АДРЕСА_6 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а також визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку вищевказаної квартири, суд зазначає наступне.

Відповідно ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно ст.23 Кодексу про шлюб та сім'ю майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод один з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

Відповідно ст.24 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Суд зауважує, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 не перебували у зареєстрованому шлюбі, а чинне на час укладення договору дарування квартири від 22.05.2002р. законодавство України не містили в собі положення щодо спільного сумісного майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'ю, але не перебувають у шлюбі між собою. Тому, суд приходить до висновку, що оскільки квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем ОСОБА_5 22.05.2002р. на підставі договору дарування, який не визнаний судом удаваним, та яка не перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_8, то вищевказана квартира до 23.02.2016р. була власністю відповідача ОСОБА_5, а з 23.02.2016р. є власністю відповідача ОСОБА_4 та відповідно не підлягає поділу.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання квартири АДРЕСА_6 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а також визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку вищевказаної квартири є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача ОСОБА_1 щодо встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_5 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з осені 2001р. до січня 2016р., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ст.74 СК України, на яку посилається позивач ОСОБА_1, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-кому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю (п.20 постанови №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення зазначених позовних вимог позивача ОСОБА_1, виходячи з наступного. З пояснень свідків судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 почали мешкати разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 2002р., при цьому позивач ОСОБА_1 посилається у позові на необхідність встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зв'язку з наступним визнанням за ним права власності на 1/2 частку спірної квартири, отриманої відповідачем ОСОБА_5 у 2002р. у приватну власність, посилаючись на ст.74 СК України. Суд критично оцінює вищевказані обставини справи, оскільки Сімейний кодекс України набрав чинності 01.01.2004р., до цього часу в період виникнення відносин між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5 діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України, який не містив в собі норм об'єкта права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, а передбачав лише спільну сумісну власність подружжя. За таких обставин, враховуючи те, що Закон не має зворотної дії в часі, та ту обставину, що встановлення зазначеного юридичного факту згідно з Законом не породжує для позивача ОСОБА_1 юридичних наслідків, тобто від цього факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав ОСОБА_1, то суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні зазначеної позовної вимоги у зв'язку з безпідставністю.

Судом не приймається до уваги заява відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про застосування позовної давності, виходячи з такого.

Відповідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.

Відповідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд застосовує позовну давність лише при встановлені порушення права особи, за захистом якого ця особа звернулася до суду. У випадку недоведеності порушення цього права в задоволенні позову суд відмовляє по суті.

Враховуючи те, що суд відмовляє позивачу ОСОБА_1 у задоволені його позову по суті, положення Цивільного кодексу України про наслідки спливу позовної давності в цій справі не можуть бути застосовані судом.

Враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 судом відмовлено у повному обсязі, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають покладенню на позивача ОСОБА_1.

Вирішуючи питання про обґрунтованість зустрічного позову суд враховує наступне.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 391 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 16.11.2016р. №6-709цс16.

Таким чином , у судовому засіданні було встановлено , що ОСОБА_4 23.02.2016р. за договором дарування квартири набув у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4. За даною адресою залишився зареєстрованим ОСОБА_1, який за зазначеною адресою не мешкає з лютого 2016р., і не є сім'ї позивача, у зв'язку з чим чинить перешкоди власнику квартири - ОСОБА_4 у здійсненні ним вільного права користування своїм майном. Разом з цим, суд зауважує, що оскільки ОСОБА_1 не мешкає у спірній квартирі, то ОСОБА_4 вибрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав шляхом виселення ОСОБА_1. У зв'язку з чим зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення, підлягає частковому задоволенню, оскільки факти, викладені ОСОБА_4 в обґрунтування свого позову знайшли своє часткове відображення в матеріалах справи.

Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, суму сплаченого судового збору ОСОБА_4 у розмірі 640грн., а також часткове задоволення зустрічної позовної заяви, суд приходить до висновку, що сума сплаченого судового збору у розмірі 320грн. відповідно до пропорційності задоволених позовних вимог підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 43-44, 47-49, 247, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України , суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_9 і.н. НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_14, паспорт серія НОМЕР_4, виданий Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області 29.06.2007р.) до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з осені 2001р. до січня 2016р.; визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 22.05.2002р., укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О., реєстр №3094, договором купівлі-продажу; визнання недійсним та скасування договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 23.02.2016р., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4; визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5; визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_7 м. Сєвєродонецьк Луганської області та стягнення судових витрат по справі.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_6, і.н. НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_14, паспорт серія НОМЕР_5 виданого Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області 13.01.1998р.) до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_9 і.н. НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_14, паспорт серія НОМЕР_4, виданий Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області 29.06.2007р.) таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_15.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_9 і.н. НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_14, паспорт серія НОМЕР_4, виданий Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області 29.06.2007р.) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_6, і.н. НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_14, паспорт серія НОМЕР_5 виданого Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області 13.01.1998р.) суму сплаченого судового збору у розмірі 320грн..

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя