Ухвала суду № 73046502, 27.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/8328/17 Головуючий у І інстанції Примаченко В. О.Провадження № 11-кп/780/324/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 27.03.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - ОСОБА_1,

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

при секретарі - Коломиченко А.С.,

за участю:

прокурора - Савченка В.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_4,

захисника - адвоката ОСОБА_5,

потерпілого - ОСОБА_6,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами заступника прокурора Київської області Деркача І.М., обвинуваченого ОСОБА_4, захисника адвоката ОСОБА_5 та представника потерпілого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 січня 2018 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 2 000 000 грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В частині позову про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком суду, ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. Так, 23.06.2017 близько 12 год. ОСОБА_4, керуючи технічно-справним автомобілем марки «VOLVO 740», державний реєстраційний номер E6220МЯ та рухаючись проїзною частиною вул. Гагаріна в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, в напрямку від смт. Рокитне до м. Біла Церква Київської області, неподалік розташування будинку № 197 по вул. Гагаріна в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області зі швидкістю близько 109…124 км/год., в порушення вимог п. 1.2 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: «В Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів», п. 1.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: «Учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими», п. 1.5 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров’ю громадян, завдавати матеріальних збитків», п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: «Водій зобов’язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п. 12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди», п. 12.4 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.», проявив неуважність та безпечність, перевищив дозволену в населеному пункті швидкість руху, в момент виникнення небезпеки для руху, яку він об’єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, втратив можливість контролювати рух керованого ним автомобіля та безпечно керувати ним, внаслідок чого допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, який перетинав проїзну частину вказаної вулиці, рухаючись зліва направо по ходу руху зазначеного автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_8 отримав наступні тілесні ушкодження: сукупну травму голови, спинного мозку, нижніх кінцівок та лівої верхньої кінцівки; закриту черепно-мозкову травму; розрив атланто-окципітального зчленування; перелом шийного відділу хребта, грудного відділу хребта та на межі грудного і попереково-крижового відділу хребта з ушкодженням оболонок і тканини спинного мозку; крововиливи в м’які покриви голови, під оболонки, в тканину і шлуночкову систему головного мозку; закриту травму грудей; крововиливи на поверхні та в корені обох легенів; на поверхні та внутрішній оболонці серця; наявність крові в обох плевральних порожнинах; крововиливи в праву ніжку діафрагми; закриту травму тулуба; наявність крові в черевній порожнин (120мл); поширені дифузні крововиливи в заочеревинній клітковині в проекції обох нирок; лівого наднирника; крововиливи в корені брижі кишківника, на поверхні підшлункової залози; розрив лівої нирки, селезінки; крововиливи у воротах печінки, селезінки; поперечні надриви інтими черевного відділу аорти; відкритий перелом верхньої третини лівої плечової кістки; закриті переломи середньої третини обох стегнових кісток; крововиливи в м’яких тканинах навколо всіх переломів кісток; поширені садна тіла, синці, поверхневі рани тіла.

Смерть ОСОБА_8 настала від сукупної травми голови, хребта, тулуба та кінцівок з переломом шийного, грудного і поперекового відділів хребта із розривом атланто-окципітального зчленування.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи кваліфікацію кримінального правопорушення та доведеність своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, не погоджується з вироком суду в частині призначеного покарання, просить вирок суду змінити та застосувати до призначеного йому покарання ст. 75 КК України. Також просить зменшити розмір відшкодування потерпілому моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вирок суду є незаконним у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення. Зазначає, що вину у вчиненому визнав повністю та активно сприяв розкриттю злочину, про що невірно зазначив суд першої інстанції у вироку. Також зазначив, що судом першої інстанції не враховано того, що він після наїзду вжив всіх можливих заходів щоб врятувати життя потерпілого, щиро кається у вчиненому. Крім того, зазначає, що не погоджується з вироком в частині вирішення цивільного позову, а саме стягнення з нього на користь потерпілого у відшкодування заподіяної моральної шкоди 2 000 000 грн., вважаючи її занадто великою.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій, не оспорюючи кваліфікацію кримінального правопорушення та доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні, не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, просить вирок суду змінити та застосувати до призначеного ОСОБА_4 покарання ст. 75 КК України. Також просить зменшити суму відшкодування потерпілому моральної шкоди. В іншій частині просить вирок залишити без зміни.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вирок суду є незаконним у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення. Зазначає, що суд помилково зазначив про часткове визнання ОСОБА_4 своєї вини. Обвинувачений визнав вину, щиро кається у вчиненому, просив вибачення у батьків потерпілого, добровільно відшкодував шкоду потерпілим. Також зазначає, що суд помилково не знайшов підстав для визнання пом’якшуючої обставини – активне сприяння розкриттю злочину, оскільки ОСОБА_4 активно сприяв дослідженню та встановленню обставин справи, добровільно надавав пояснення, брав активну участь в слідчих експериментах. Крім того, зазначає, що не погоджується з вироком в частині вирішення цивільного позову, а саме стягнення з обвинуваченого суми у розмірі 2000 000 грн., оскільки вважає її надто великою.

Не погоджуючись з вироком суду, заступник прокурора Київської області Деркач І.М. подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи кваліфікацію та доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні, не погоджується з вироком суду в частині призначеного покарання, просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 засудити за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок залишити без зміни.

Крім того, просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року та скасувати її. Зазначає, що суд, приймаючи даною ухвалою рішення по зобов’язання першого заступника прокурора Київської області виконати вимоги ст. 341 КПК України в судовому провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК України, при вирішенні питання погодження зміни обвинувачення, вийшов за межі наданих йому повноважень та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вирок суду є незаконним, у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки особі обвинуваченого, а саме те, що він має невеликий досвід керування транспортними засобами, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Судом також не взято до уваги висновок інженерно-технічної експертизи, відповідно до якої ОСОБА_4 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода.

Не погоджуючись з вироком суду, представник потерпілого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи кваліфікацію кримінального правопорушення та доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні, не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_4 нове покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Під час апеляційного розгляду представник потерпілого змінила апеляційні вимоги, зазначивши при цьому, що просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 засудити за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок залишити без зміни.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вирок суду є незаконним. Зазначає, що суд першої інстанції не достатньо врахував відношення ОСОБА_4 до скоєного, а саме те, що обвинувачений щиро не попросив вибачення та не проявив співчуття до горя потерпілого, не розкаявся у скоєному, вину визнав частково, не визнав цивільний позов. Крім того, обвинувачений перевищив встановлену швидкість руху в населеному пункті. Також зазначає, що ОСОБА_4 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримав апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, думку захисника обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, думку обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу захисника та заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, думки потерпілого та його представника, які підтримали апеляційну скаргу представника потерпілого та апеляційну скаргу прокурора, в частині вирішення апеляційної скарги прокурора щодо ухвали суду послались на розсуд суду та заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються доказами, які судом всебічно, повно та об’єктивно досліджені і є обґрунтованими. Дії обвинуваченого вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, що не оспорюється в апеляційних скаргах, тому судова колегія визнає ці висновки правильними.

Судовий розгляд даного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались сторонами провадження і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються.

Посилання в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника про призначення ОСОБА_4 занадто суворого покарання є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З вироку суду вбачається, що при призначенні ОСОБА_4 покарання суд врахував конкретні обставини справи та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на час вчинення злочину закінчив навчання в Білоцерківському національному аграрному університеті за напрямом підготовки «правознавство», за місцем навчання та проживання характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, на утриманні дітей не має. Крім того, судом також враховано ту обставину, що після вчинення зазначеного злочину ОСОБА_4 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Судом також враховано обставини, які пом’якшують покарання – часткове відшкодування обвинуваченим потерпілому заподіяної злочином шкоди. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованому йому злочині визнав частково, оскільки заперечував проти викладених у вироку обставин в частині швидкості руху автомобіля в момент скоєння ДТП зазначаючи, що рухався зі швидкістю до 100 км/год. та стверджував про відсутність технічної можливості уникнути ДТП навіть за умов, якби він рухався в межах допустимої ПДР України швидкості руху.

Також, як вбачається з вироку суду, дорожньо – транспортна пригода сталася саме внаслідок умисного грубого порушення ОСОБА_4 вимог правил дорожнього руху щодо обмеження швидкості руху в населеному пункті, який перевищив допустиму швидкість як мінімум на 49 км/год. Керуючи автомобілем, що є джерелом підвищеної небезпеки, зі значним перевищенням швидкості в межах населеного пункту, завчасно виявивши пішохода, що був малолітньою особою, а отже потребував підвищеної уваги з боку водія в силу непередбачуваності його поведінки в певній дорожній обстановці, обвинувачений міг і зобов’язаний був передбачити настання суспільно небезпечних наслідків від допущених ним порушень правил безпеки дорожнього руху та повинен був як мінімум заздалегідь вжити заходів до припинення порушення правил безпеки руху, що зроблено ним не було. Саме такі умисні дії обвинуваченого в момент виникнення небезпеки для руху призвели до того, що він втратив можливість контролювати рух керованого ним автомобіля та безпечно керувати ним.

Посилання обвинуваченого та його захисника в апеляційних скаргах на те, що судом помилково не визнано як пом’якшуючу обставину – активне сприяння розкриттю злочину, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки під час слідчого експерименту обвинувачений ухилився від відповіді щодо швидкості руху його автомобіля. Вказана швидкість була встановлена експертним шляхом. У судовому засіданні обвинувачений також проявив нещирість та спочатку зазначив, що автомобіль рухався зі швидкістю до 100 км/год. і лише після дослідження доказів його винуватості в цій частині визнав, що рухався зі швидкістю в межах від 109 до 124 км/год.

Посилання прокурора та представника потерпілого в апеляційних скаргах про призначення ОСОБА_4 занадто м’якого покарання колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому було в повній мірі враховано конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 (Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 р., № 8 від 12 червня 2009 р. та № 11 від 6 листопада 2009 р.) призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Виходячи з наведеного, призначене судом обвинуваченому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, є домірним скоєному та належно обґрунтованим.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 судом першої інстанції покарання з ізоляцією від суспільства строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, а також запобіганню вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України.

Правомірним і достатньо обґрунтованим, на думку колегії суддів є рішення суду щодо визначення суми відшкодування заявленого цивільного позову потерпілим в частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди. Суд першої інстанції з урахуванням обставин справи, глибини фізичних та душевних страждань потерпілого, відношення обвинуваченого до вчиненого ним злочину, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості обґрунтовано стягнув з обвинуваченого на користь з потерпілого 2 000 000 грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Враховуючи наведене, доводи обвинуваченого та його захисника про зменшення суми стягнення моральної шкоди є необґрунтованими.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства України, які б могли бути підставою для скасування чи зміни вироку, судом не допущено.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок суду без зміни.

Колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону апеляційні вимоги прокурора про скасування ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року про зобов’язання першого заступника прокурора Київської області виконати вимоги ст. 341 КПК України в судовому провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, при вирішенні питання погодження зміни обвинувачення.

Зокрема, ст. 392 КПК України визначено вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Враховуючи наведене, діючими нормами КПК України не передбачено апеляційного оскарження ухвал суду, постановлених під час судового провадження, про зобов’язання виконання сторонами в судовому провадженні покладених на них процесуальних обов’язків, якщо їх не виконання призводить до безпідставного затягування розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4, захисника адвоката ОСОБА_5, заступника прокурора Київської області Деркача І.М. та представника потерпілого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 січня 2018 року щодо ОСОБА_4 – залишити без зміни.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Суддя: Суддя: Суддя: