Постанова № 73046209, 19.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/2434/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.

Провадження № 22-ц/783/6125/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Левика Я.А.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Тростянецької сільської ради об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області про визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до Тростянецької сільської ради об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області про визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначав, що приватному підприємству «Агрофірма «Дружба»» належало на праві власності майно, а саме: тракторна майстерня, 1974 року будівництва, загальною площею 274,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

17 серпня 2015 року Тернопільською сільською радою Миколаївського району Львівської області видано йому свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, згідно якого він має право на пайовий фонд майна підприємства, відповідно до договорів купівлі-продажу майнових паїв членів колективного сільськогосподарського підприємства від 17 серпня 2015 року. Розмір його частки у майні пайового фонду складає 30 580 грн. або 1,7640 %.

13 січня 2016 року приватне підприємство «Агрофірма «Дружба»» припинило свою господарську діяльність. 01.11.2016 року між Радою об'єднання співвласників цілісного майнового комплексу с. Тернопілля та позивачем було складено Акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно якого радою було передано, а позивачем отримано нерухоме майно - тракторну майстерню. Проте, оскільки ПП «Агрофірма «Дружба»» належним чином не було оформлено виділ позивачу в натурі нерухомого майна - тракторної майстерні, а рада об'єднання співвласників цілісного майнового комплексу с. Тернопілля не є юридичною особою та, відповідно, не може привести у відповідність вказане Свідоцтво та Акт приймання-передачі до вимог п.51 Порядку №1127, відтак просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме:тракторну майстерню, загальною площею 274, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 10 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно, а саме: тракторну майстерню, загальною площею 274,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованими і таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема зазначає, що по іншій цивільній справі № 447/478/13 судом в рішенні Апеляційного суду Львівської області було встановлено, що 02 березня 2005 року між ППАФ «Дружба», в особі директора та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу будівлі складу матеріалів, яка знаходиться за адресою: с. Тернопілля, Миколаївського району, Львівської області. Зі змісту договору встановлено, що предмет купівлі-продажу списаний з основних засобів ППАФ «Дружба», знятий з балансу та не включений в реєстр об'єктів нерухомості власників майнових сертифікатів, через аварійний стан конструкцій фундаменту та несучих стін. Тобто, даний спірний об'єкт станом на сьогодні і на той час перебуває у користуванні ОСОБА_2 та відповідне право власності було зареєстровано за ОСОБА_2, доказом цього є відповідний витяг про реєстрацію права власності. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідач Тростянецька сільська рада не має жодного відношення до спірного об'єкту нерухомого майна, відтак пред'явлення позову до неналежного відповідача, за відсутності клопотання позивача про заміну відповідача, є підставою для відмови у позові. Окрім того, суд повинен був з'ясувати наявність правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості, а саме за ким зареєстровано право власності, також судом першої інстанції не з'ясовано факт наявності чи відсутності первинної реєстрації цього об'єкту та не залучено до участі в справі в якості третьої особи органу державної реєстрації. Крім того, зазначає, що судом встановлено, що об'єкт нерухомості, знаходиться на території Тернопільської сільської ради Миколаївського району Львівської області, однак суд першої інстанції не встановив правового режиму земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, та не залучив до участі в страві в якості третьої особи власника земельної ділянки. а відтак просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4.

Заслухавши суддю - доповідача, апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 щодо заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 01.11.2016 року між Радою об'єднання співвлассників цілісного майнового комплексу с. Тернопілля та ОСОБА_4, було складено Акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно якого Радою було передано, а позивачем отримано нерухоме майно - тракторну майстерню, проте, в майновому сертифікаті позивача відсутня відмітка підприємства правонаступника про виділення позивачу майна в натурі, в результаті чого останній позбавлений можливості в позасудовому порядку реалізувати своє право на правомірне набуття права власності, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами у справі та підлягають до задоволення.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, вважаючи встановленими обставини, які недоведені, висновки ж суду обставинам справи не відповідають, що, в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Питання майнових паїв членів колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 року № 62/2009, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (далі - Порядок), Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315.

Вищевказаним Порядком передбачалося, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилось підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник, одночасно з підписанням акта приймання-передачі майна, робить відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Отже, виділу у натурі підлягало майно КСП, що було виділено на такі цілі - майно пайового фонду.

Судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

17 серпня 2015 року Тернопільською сільською радою Миколаївського району Львівської області ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії НОМЕР_1, згідно якого він має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства приватної агрофірми «Дружба», відповідно до договорів купівлі-продажу майнових паїв членів колективного сільськогосподарського підприємства від 17 серпня 2015 року. Розмір частки ОСОБА_4 у майні пайового фонду складає 30 580 грн., або 1,7640 %.

13 січня 2016 року приватне підприємство «Агрофірма «Дружба»» припинило свою господарську діяльність.

Так, 01.11.2016 року між Радою об'єднання співвласників цілісного майнового комплексу с. Тернопілля, правонаступником приватного підприємства «Агрофірма «Дружба»», в особі голови Андрійчика М.М. та ОСОБА_4 було складено Акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно якого радою було передано, а позивачем отримано нерухоме майно - тракторну майстерню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 274,6 кв.м.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України (в редакції 2004 року) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно ч.1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до вказаних норм закону позивач звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення, невизнання чи оспорювання його прав, свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами) та вказати на спосіб їх відновлення. Разом з тим і суд зобов'язаний роз'яснити позивачу наслідки подання позову до неналежного відповідача (відповідачів) та його право подати клопотання про залучення належного, заміни неналежного належним, тощо.

Як вбачається із матеріалів справи в листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся суд з позовом до Тростянецької сільської ради Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області про визнання права власності та уточнивши позовні вимоги просив суд визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме: тракторну майстерню, загальною площею 274,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на суб'єктний склад осіб, які були зазначені позивачем при подачі позову до суду.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідач Тростянецька сільська рада Тростянецької об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області не видавала позивачу свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії НОМЕР_1, на підставу якого позивач й звернувся до суду із вказаним позовом, і не роз'яснив про це позивачу. Пред'явлення позову до неналежного відповідача, за відсутності клопотання позивача про заміну відповідача, є самостійною підставою для відмови у позові.

Окрім того, оскільки в матеріалах справи відсутній і правовстановлюючий документ на нерухоме майно, а саме: тракторну майстерню, загальною площею 274,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, судом першої інстанції не з'ясовано факт наявності чи відсутності первинної реєстрації цього об'єкту та не залучено до участі в справі в якості третьої особи органу державної реєстрації.

Встановивши, що цілісний майновий комплекс, в межах якого знаходиться нерухоме майно - тракторна майстерня, знаходиться на території Тернопільської сільської ради Миколаївського району Львівської області, суд першої інстанції не встановив правового режиму земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, та не залучив до участі в справі власника земельної ділянки, права якої беззаперечно порушуються оскаржуваним рішенням суду.

Вказана позиція суду підтверджується і роз'ясненнями Верховного Суду України, наданими у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до положень ч.1 ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Позивач в суді першої інстанції не скористався своїм правом щодо залучення до справи Тернопільської сільської ради Миколаївського району Львівської області, а суд в порушення ч.4 ст.10 ЦПК України не попередив сторону позивача про наслідки вчинення або не вчинення таких процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку позбавлений можливості вчинення процесуальних дій, передбачених ч.1 ст.33 ЦПК України.

Тобто, в порушення норм процесуального права, судом першої інстанції дана справа була розглянута без залучення до участі в справі осіб, прав та інтересів яких розгляд даної справи торкається, а в силу приписів Глави 1 Розділу У ЦПК України, яка регламентує апеляційне провадження, на стадії апеляційного розгляду справи не передбачено залучення до участі в справі учасників цивільного процесу. Що, в свою чергу, не перешкоджає позивачу звернутись з позовом до належного відповідача та залучити до участі в справі всіх осіб, чиїх прав та інтересів торкається розгляд такого позову.

Крім того, з витребуваних матеріалів цивільної справи №447/478/13-ц, вбачається, що заочним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12 березня 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу будівлі складу матеріалів дійсним.

Визнано договір купівлі-продажу будівлі складу матеріалів від 02 березня 2005 року укладений між ППАФ «Дружба», в особі директора ОСОБА_8 та ОСОБА_2 - дійсним. Вирішено питання судових витрат.

На підставі вказаного рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12.02.2013 року за ОСОБА_2 25.02.2014 року було зареєстровано право власності на будівлю складу матеріалів за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 278,4 кв.м.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22.04.2016 року рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення яким в позові ОСОБА_2 відмовлено.

Так, в рішенні апеляційного суду вказано, що судом першої інстанції не встановлено приналежності, чи навпаки, предмету купівлі-продажу до майна цілісного майнового комплексу, який було розпайовано після чого пайовиками продано, а відтак не встановлено і власників ЦМК, внаслідок чого не залучено їх до участі в справі в якості третіх осіб, чим, як наслідок, порушено і право апелянта ОСОБА_9, як власника частини (чи в цілому) майна ЦМК.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.07.20165 року скасовано право власності ОСОБА_2 на будівлю складу матеріалів за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 278,4 кв.м.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи, не в повній мірі встановив дійсних прав та обов'язків сторін, тому дійшов до помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Частина 1 ст. 376 ЦПК України передбачає, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків , викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч.2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню або незастосування закону, який підлягає застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2.ч.1 ст.374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 лютого 2017 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Тростянецької сільської ради об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області про визнання права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2265, 19 грн..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23.03.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

Я.А. Левик