Постанова № 73043922, 28.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 328/2903/17-ц Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко П.Л.

Провадження № 22-ц/778/1303/18 Суддя-доповідач Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

Воробйової І.А.

При секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Кабінету міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що в період з 21.06.1988 року по 02.02.1989 року він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан в складі обмеженого контингенту радянських військ. У 1988 році під час бойових дій отримав осколкові поранення голови, шиї, грудей, спини. Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У зв'язку із погіршенням стану здоров'я,йому завдано моральну шкоду, оскільки він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, він постійно відчуває психологічний дискомфорт. Моральну шкоду він оцінює в 336 800 грн.

Враховуючи вищевикладене просив суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду в розмірі 336 800 грн.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав..

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

Колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

В період з 21.06.1988 року по 02.02.1989 року ОСОБА_3 проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан в складі обмеженого контингенту радянських військ. У 1988 році під час бойових дій отримав осколкові поранення голови, шиї, грудей, спини, що підтверджується висновком №1298/ж від 19.05.2016. Згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0215473 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК України.

Стаття 1167 ЦК України регулює позадоговірні (деліктні) відносини і на правовідносини, пов'язані з проходженням військової служби, не поширюється, оскільки регулюються спеціальним законом, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку та вини заподіювача. При цьому необхідно враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльності) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На час проходження військової служби ОСОБА_3 у період з 21.06.1988 року по 02.02.1989 року в Демократичній Республіці Афганістан не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України 2003 року.

Крім того, статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Як було встановлено судом, що ОСОБА_3 не є військовослужбовцем Збройних Сил України, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1989 році.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1988-1989 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків у період з 21.06.1988 року по 02.02.1989 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 01 листопада 2017 року в аналогічній справі № 336/6349/16-ц.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає,що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29.03..2018 року

Головуючий:

Судді: