Постанова № 73041576, 29.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції Сагайдак В.В.

29 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/177/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Жигилія С.П. , Дюкарєвої С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 08.02.2018 р. за позовом ОСОБА_1

до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі по тексту - Індустріальне об'єднане УПФУ, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова №124 від 03.03.2017 р. про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 07.10.2009 р. з врахуванням індексації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р. по справі № 820/177/18, прийнятим в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, адміністративний позов ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова №124 від 03.03.2017 р. про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язано Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 27.06.2017 р. з врахуванням індексації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни.

В іншій частині позовних вимог -відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків, 61082, код ЄДРПОУ 41248021) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, закордонний паспорт громадянина України РО 823607, від 01.07.2008 року, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 704.80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Представник позивача, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р. по справі № 820/177/18, зобов'язати Індустріальне об'єднане УПФУ м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 07.10.2009 р. з врахуванням індексації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на ч.1 ст.5, ч.2 ст.46, ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стверджує, що суд першої інстанції невірно визначив дату, з якої підлягають судовому захисту права позивача у справі, а саме не врахував, що пенсія позивачеві повинна бути виплачена без обмеження будь-яким строком. Крім того, судом першої інстанції, всупереч ч,1 ст.123 КАС України не було залишено позов ОСОБА_1 без руху, не визнано строк звернення пропущеним та вирішено справу по суті. При цьому, суд першої інстанції безпідставно пов'язував дату, коли позивач дізнався про порушення свого права, з фактом невиплати пенсії після ухвалення рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. Разом з тим, позивача не було повідомлено про те, що зазначене рішення Конституційного Суду України не буде виконуватись Пенсійним фондом. Крім того, питання виплати пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за межі України потребує вирішення питання порядку перерахунку коштів на особисті рахунки пенсіонерів. За відсутності такого порядку неотримання пенсіонером виплати за жовтень 2009 року не може свідчити про порушення прав позивача. Належним доказом дати порушення прав позивача є дата отримання позивачем листа-відповіді на своє звернення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.12.2017 року. Беручи до уваги, що до суду позивач звернувся 09.01.2018 р., вважає, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) до листопада 1995 р. проживала в АДРЕСА_2 та отримувала пенсію за віком, позивачу 28.11.1984 р. видано пенсійне посвідчення (а.с.11).

В подальшому громадянка України ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії їй було припинено.

На даний час ОСОБА_1 перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується відміткою у паспорті позивача (а.с.13).

01.03.2017 р. позивач через свого представника звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова з заявою про призначення/перерахунок пенсії (а.с.10).

Листом від 20.12.2017 р. Немишлянський відділ Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова направив на адресу представника позивача рішення № 124 від 03.03.2017 р.(а.с.8).

Як вбачається з рішення № 124 від 03.03.2017 р., управлінням відмовлено в поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки виплату пенсії припинено з 23.10.1995 р. у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю (а.с.9).

Не погодившись з вказаним рішенням, представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про його оскарження, та зобов'язання Індустріального об'єднаного УПФУ м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, з врахуванням індексації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, починаючи з 07.10.2009 р.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення, оскільки з 07.10.2009 року у відповідача виникли підстави для поновлення виплат пенсії громадянам України, які проживають за її межами, у тому числі ОСОБА_1 При цьому, за висновком суду першої інстанції, позивачка має право на перерахунок пенсії з урахуванням індексу інфляції та усіх доплат та надбавок, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, починаючи з 27.06.2017 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачці за період з 07.10.2009 року по 26.06.2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений статтею 122 КАС України.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 15.01.2018 року з вимогами щодо захисту її порушених прав, що мали місце з 07.10.2009 року.

Представник позивача, наполягаючи на задоволенні позовних вимог про поновлення виплати та перерахунок пенсії позивача з 07.10.2009 року, посилався на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Колегія суддів звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу у органів Пенсійного фонду виник обов'язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, останній повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак, саме з цієї дати розпочався відлік строку звернення до суду.

У відповідності до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові від 20.02.2018 р. по справі № 757/12134/14-а колегія суддів Верховного Суду зазначила, що до вказаних правовідносин слід застосувати шестимісячний строк звернення до суду.

Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи № 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а), а також в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі № 423/5348/17.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду про те, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду, а тому посилання позивача на правову позицію, викладену раніше в рішеннях суду апеляційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.123 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних відносин норм ч.2 ст.46 Закону № 1058 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки цими положеннями передбачено виплату пенсіонеру без обмеження строком тих сум пенсії, які йому були нараховані, однак, не були виплачені з вини органу, яким виплачується пенсія.

Між тим, в даному випадку позивачу пенсія не лише не виплачувалась, а й не нараховувалась, а тому вказана норма не може бути застосована до спірних відносин.

Таким чином, у відповідності до ч.2 ст.122 КАС України, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішення №124 від 03.03.2017 р., яким відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1, відповідачем направлено на адресу представника позивача ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку 24.12.2017 р. та отримано представником позивача 27.12.2017 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом конверту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду - з 27.06.2017 року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за приписами ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, пропуск строку звернення до суду з позовними вимогами за певний період має наслідком залишення без розгляду цієї частини позовних вимог, а не відмову у їх задоволенні, як помилково вирішив суд першої інстанції.

Згідно з п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

У свою чергу, пунктом 8 частини1 статті 238 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р. по справі № 820/177/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Індустріального об'єднаного УПФУ м. Харкова здійснити поновлення виплати і перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по 26.06.2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення та залишенням без розгляду адміністративного позову за період з 07.10.2009 року по 26.06.2017 року.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р. по справі № 820/177/18 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання здійснити перерахунок розміру та поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по 26.06.2017 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання здійснити перерахунок розміру та поновлення виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 26.06.2017 року - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій С.В. Дюкарєва