Постанова № 73041325, 28.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/943/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Федчук М.Р.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника третьої особи - Чернобая С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання протиправним та нечинним пункту ухвали,-

суддя в 1-й інстанції - Волоско І.Р.,

час ухвалення рішення - 06.12.2017 року, 12:02 год.,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - не зазначена,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідача - Львівської міської ради, третя особа - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якому просив визнати протиправним та нечинним від моменту прийняття п. 1 Ухвали Львівської міської ради від 27 червня 2013 року №2472 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 07 червня 2007 року № 897» в частині дискримінаційного пункту 78 додатку 2 «Орендні ставки за використання нерухомого комунального майна», як складової частини викладеного в новій редакції додатку 2 «Методика розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова» до ухвали від 07 червня 2007 року №897, яким неправомірно обмежено коло потенційних орендарів приміщень площею не більше як 50 кв.м «під господарські потреби» за орендною ставкою 2% лише мешканцями будинку.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2017 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що допущене відповідачем розрізнення орендарів за ознакою місця проживання є непропорційним та встановлена оскаржуваною частиною ухвали різниця в поводженні з орендарями за ознакою місця проживання, в тому числі з позивачем, є дискримінаційним, оскільки така різниця не має об'єктивного і розумного виправдання, тобто ця різниця в поводженні не переслідує правомірну мету та немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і цією метою. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Представник позивача (апелянта) - ОСОБА_1 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотання про розгляд справи за його участі не подавав, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у його відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Представник третьої особи - Чернобай С.С. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача (апелянта) та представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради укладено договір оренди № Л-7711-11 нежитлового приміщення загальною площею 26,7 кв.м. за адресою: вул. Мучна, 8 м. Львів, терміном дії до 31 грудня 2015 року. Розмір орендної плати встановлено за орендною ставкою 2% по виставлених рахунках у розмірі 91,05 грн. без ПДВ з врахуванням індексу інфляції.

22 грудня 2015 року між цими ж сторонами укладений договір оренди №Л-9932-15, відповідно до якого орендну плату нежитлового приміщення загальною площею 27,2 кв.м для господарських потреб ОСОБА_3 почали нараховувати у розмірі 1315,80 грн. без ПДВ з врахуванням індексу інфляції, виходячи з орендної ставки 12%.

19 липня 2017 року позивач звернувся до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з заявою про внесення змін до договору оренди в частині зміни орендної ставки на 2%. Заява аргументована тим, що встановлення у договорі оренди №Л-9932-15 від 22 грудня 2015 року орендної ставки у розмірі 12% має дискримінаційних характер по відношенню до нього за ознакою місця проживання.

Листом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 2302-3793 від 27 липня 2017року відмовлено ОСОБА_3 у внесенні змін до договору оренди в частині зміни орендної ставки на 2%, оскільки орендна ставка у розмірі 2%, відповідно до п.78 додатку 2 до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07 червня 2007 року №897 (із змінами та доповненнями), встановлюється при наданні в оренду приміщень під господарські потреби мешканців будинку площею не більше як 50 кв.м., а позивач не є мешканцем будинку за адресою вул. Мучна,8, м. Львів, тому розмір орендної плати за договором оренди №Л-9932-15 від 22 грудня 2015 року розраховано згідно з п.95 зазначеної Методики, а сааме: за ставкою 12% (інше використання нерухомого майна). Разом з тим, внесення змін до договору оренди №Л-9932-15 від 22 грудня 2015 року в частині зміни орендної ставки на 2% з дати укладення договору оренди є порушенням Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07 червня 2007року № 897 (із змінами та доповненнями), тому управління позбавлене можливості внести зазначені зміни до даного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було відомо за якою Методикою йому нарахована орендна плата, позивач підписав договір оренди приміщення для господарських потреб, орендна плата нарахована згідно з вимогами норм законодавства, яке регулює питання щодо ставок та розміру орендної плати, тому відсутні прояви дискримінації, оскільки позивачем не наведено жодних даних, які б свідчили, що редакція оскаржуваної частини ухвали ґрунтується чи пов'язана із будь-якою конкретно визначеною дискримінаційною ознакою. Оскаржувану ухвалу винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова регулює Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Положення про оренду майна територіальної громади м. Львова та Методика розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затверджене ухвалою міської ради від 07 червня 2007 року №897 (зі змінами та доповненнями).

У разі внесення до законодавчих актів, що врегульовують відносини оренди комунального майна (у тому числі про Державний бюджет України на поточний рік), норм, які стосуються особливостей розрахунку розміру орендної плати за користування комунальним майном, вони також враховуватимуться при розрахунку розміру орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова.

Відповідно до п.2. ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 «Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» з метою забезпечення єдиного механізму визначення розміру орендної плати за оренду майна територіальної громади м. Львова розроблена Методика розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова.

П.78 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова передбачено, що орендна ставка за оренду приміщень під господарські потреби мешканців будинку площею не більше як 50 кв.м становить 2 % по виставлених рахунках з врахуванням індексу інфляції.

П.95 вищезазначеної Методики передбачено, що орендна ставка за інше використання нерухомого майна становить 12 % по виставлених рахунках з врахуванням індексу інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 2011 року є орендарем нежитлового приміщення (підвалу), що знаходиться за адресою: вул. Мучна,8, м. Львів, що підтверджується договором оренди №Л-7711-11 від 15 лютого 2011 року та договором оренди №Л-9932-15 від 22 грудня 2015 року.

Договором оренди нежитлового приміщення №Л-7711-11 від 15 лютого 2011 року розмір орендної плати визначено відповідно до чинної на момент укладення цього Договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №897 від 07 червня 2007 року (зі змінами та доповненнями внесеними ухвалою Львівської міської ради №2569 від 09 квітня 2009 року і № 3432 від 25 березня 2010 року) за орендною ставкою 2% по виставлених рахунках у розмірі 91,05 грн. без ПДВ за перший місяць оренди з врахуванням індексу інфляції.

Ухвалою Львівської міської ради № 2472 від 27 червня 2013 року внесено зміни до ухвали міської ради від 07 червня 2007 року № 897, зокрема прийнято нову редакцію Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова.

Сторонами не заперечується той факт, що 13 жовтня 2015 року позивача знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та 15 грудня 2015 року місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

22 грудня 2015 року при укладенні Договору оренди нерухомого майна № Л-9932-15 від 22 грудня 2015 року, розмір орендної плати визначено за орендною ставкою 12% згідно з виставленими рахунками у розмірі 1315,80 грн. без ПДВ за перший місяць оренди з врахуванням індексу інфляції.

Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради роз'яснено позивачу, що встановлення орендної ставки з коефіцієнтом 12 % здійснено відповідно до п.95 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07 червня 2007 року №897 (із змінами та доповненнями), оскільки позивач не є мешканцем будинку за адресою: вул. Мучна, 8, м. Львів.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувану ухвалу Львівської міської ради від 27 червня 2013 року № 2472 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 07 червня 2007 року №3897» в частині п.78 додатку 2 «Орендні ставки за використання нерухомого комунального майна» прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, жодних дискримінаційних ознак у відношенні до позивача така не містить, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що він зазнав дискримінації за ознакою місця проживання, оскільки відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що редакція оскаржуваного пункту ухвали пов'язана з певною ознакою, що свідчить про відсутність допущення проявів дискримінації і порушення прав позивача.

Крім того, згідно з положенням ч.3 ст.6 згаданого вище Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії.

У спірних правовідносинах суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини принцип "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що відповідачем дотримано цей принцип, оскільки таке стверджується дослідженими матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2017 року у справі № 461/5666/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий- суддя О.І. Мікула

Судді: А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повне судове рішення складено 29 березня 2018 року.