Постанова № 73040704, 27.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року справа №221/633/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1, що представляє ОСОБА_2 на постанову Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2017 р. у справі № 221/633/17 (головуючий І інстанції Мохов Є.І.) за позовом ОСОБА_2 до Міністерство оборони України, третя особа Донецький обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Волноваського районного суду Донецької області з позовною заявою до Міністерство оборони України, третя особа Донецький обласний військовий комісаріат, в якому просив: скасувати п. 14 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.04.2016 року № 24; зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військослужбовцю інвалідності 3 групи, в зв'язку з настанням 02.11.2015 року інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, та надіслати вищевказане рішення до Донецького обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги, зобов'язати відповідача надати звіт про виконання рішення (а.с.1-7).

Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 про повернення документів на доопрацювання, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби № 24 від 08.04.2016 року; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_2 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності і прийняти рішення у порядок і спосіб передбачений законодавством України. В іншій решті позовних вимог відмовив за безпідставністю (а.с.106-111).

Позивач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив змінити постанову суду першої інстанції, а саме зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військослужбовцю інвалідності 3 групи, в зв'язку з настанням 29.01.2016 року інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, та надіслати вищевказане рішення до Донецького обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги, зобов'язати відповідача надати звіт про виконання рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач, як військовослужбовець, якому встановлена інвалідність 3 групи внаслідок поранення отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, має право на призначення одноразової грошової допомоги. Позивач звернувся до суду з проханням забезпечити ефективне поновлення в правах шляхом зобов'язання відповідача призначити та нарахувати позивачу одноразову грошову допомогу. Відповідач скористався дискреційними повноваженнями розглянувши заяву позивача та прийняв протиправне рішення. Суд першої інстанції вірно встановив протиправність рішення відповідача, проте не здійснив реальних дій щодо захисту порушеного права позивача (а.с.117-123).

Відповідач, з судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), в редакції Закону № 5040-VI від 04.07.2012, якою передбачено право на отримання одноразової грошової допомоги, набрала чинності з 01.01.2014 року. Законодавством визначено подію, з настанням якої у особи виникає право на призначення одноразової грошової допомоги, а саме - день встановлення інвалідності. Повторний огляд особи для підтвердження групи інвалідності, підвищення групи інвалідності, не є моментом виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги. Позивачу встановлена інвалідність в 2013 році. Отже, на час встановлення інвалідності норми законодавства не надавали права на отримання позивачу допомоги. Також, пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою КМУ № 499 (далі - Порядок № 499) встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження строкової служби чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової служби чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період їх проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення. Апелянт звертає увагу, що оскільки позивач звільнений з лав Збройних Сил в 1984 році, інвалідність встановлено у 2013 році, тобто в рази більше, ніж через три місяці після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має. Крім того, позивачем були надані на адресу військового комісаріату не всі документи, передбачені Порядком № 499, а саме, не було надано копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язано з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп'яніння або невмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. З наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що травма (поранення, контузія) отримана саме під час участі в бойових діях в ДР Афганістан. Також, апелянт звертає увагу на порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

ОСОБА_2 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан з 16.12.1982р. по 24.10.1984 року.(а.с.18).

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 24.12.2014 року виданого Управлінням соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації позивач є інвалідом 3 групи.(а.с.12)

Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 30.04.2013 року № 714/Ж, поранення позивача виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричиненні у 1983 році (а.с.17).

Згідно виписки з довідки акту огляду МСЕК серії 10 ААВ № 415467 від 20.01.2014 та серії 10 ААВ № 496675 від 16.12.2014 року причиною інвалідності є поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.(а.с.14-15).

Донецькою обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу з 24.12.2014 року була встановлена третя група інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.(а.с.14).

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військослужбовця № 2921 від 22.11.2013 року встановлено, що поранення ( контузія), захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.16, 82).

Позивач звернувся з заявою від 03 листопада 2015 року через Донецький ОМВК до Міністерства оборони України про призначення та виплати такої допомоги у зв'язку з встановленням 3-групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Відповідно до витягу з протоколу постійної комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військослужбовцівта інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 24 від 08.04.2016 року, комісія дійшла висновку про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, оскільки, немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше через 3 місяці після звільнення з такої служби, як це передбачене підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 499 (а.с.11).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо неправомірності рішення відповідача про повернення на доопрацювання документів щодо призначення одноразової грошової допомоги, та обов'язку відповідача виконати процедуру розгляду заяви позивача з прийняттям відповідного рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2009 № 499 (надалі - Порядок №499).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ, сфера дії цього закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст. 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній на час встановлення ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Приписами ч. 2 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Частиною 8 та 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

В постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа №21-563а14) по справі з аналогічними правовідносинами визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, який спрямований на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, а тому право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорах цієї ж категорії висловлювався також Верховним Судом України у постановах від 18.11. 2014 року (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа № 21-135а15).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Зазначений порядок діяв на час звернення позивача до відповідача з заявою про отримання допомоги.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці МСЕК.

На підставі п.8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

На момент встановлення позивачу первинно 3 групи інвалідності діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок №499).

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 499 встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається, зокрема, для військовослужбовців строкової служби - за максимальним посадовим окладом за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення.

Суд зазначає, що Верховний Суд України в постановах: від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15 дійшов до висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Крім того, аналізуючи зміст положень пункту 2 Постанови № 975, пункту 2 Перехідних положень Закону № 5040-VI, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги слід керуватися положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Порядку № 975).

Матеріалами справи підтверджується той факт, що інвалідність позивача є наслідком захворювань і поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час проходження ним строкової служби у Збройних Силах СРСР в Демократичній Республіці Афганістан з 16.12.1982р. по 24.10.1984 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивач як військовослужбовець, який отримав поранення під час проходження служби в період з 16.12.1982р. по 24.10.1984 року, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України №2011-XII, в порядку, визначеному Постановою № 499 та №975.

Отже, відмовляючи у призначенні допомоги протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відповідач порушив право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, яка гарантована Законом №2011.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що оскільки позивач звільнений з лав Збройних сил у 1984 році, а інвалідність йому встановлено у 2013 році, тобто в рази більше, ніж через три місяці після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має, оскільки, як зазначалось право на отримання одноразової грошової допомоги у даному випадку починається, саме, з моменту настання інвалідності.

Суд не приймає доводи відповідача, що позивач не надав документи, що свідчать про обставини поранення, оскільки Законом №2011 встановлено підстави виплати допомоги, зокрема, встановлення інвалідності внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Зазначені підстави позивачем доведені та на їх підтвердження надані відповідні документи.

Суд вважає також безпідставними доводи відповідача про відсутність доказів, що поранення позивача сталося не в наслідок вчинення злочину, адміністративного правопорушення тощо, оскільки Закон №2011чітко вимагає надання певного пакету документів, серед яких не передбачено надання позивачем доказів в спростування вищезазначеного.

Щодо посилань відповідача на положення ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII, відповідно до якої, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми, колегія суддів вважає, що вказана норма не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2018 року (справа № 808/1866/16).

Суд не приймає посилання позивача на те, що суд першої інстанції зобов'язуючи відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, не здійснив реальних дій щодо захисту порушеного права позивача, оскільки Законом № 2011-ХІІ та Порядком № 975 встановлено, що рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є компетенцією комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, що діє у складі Міністерства оборони України. Відповідачем у порушення вимоги законодавства не було прийнято передбачене Законом № 2011-ХІІ та Порядком № 975 рішення, та фактично не розглянуто заяву позивача.

Крім того, зі змісту Рекомендації № R. (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року випливає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те. яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли в межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1, що представляє ОСОБА_2 на постанову Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2017 р. у справі № 221/633/17 - залишити без задоволення.

Постанову Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2017 р. у справі № 221/633/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 27 березня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова