Ухвала суду № 73038691, 06.03.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/1/18

Провадження № 1-кп/237/379/18

УХВАЛА

про продовження строку тримання під вартою

06 березня 2018 року м. Курахове

Мар'їнський районний суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючого - судді Медведського М.Д.,

суддів Сенаторова В.А., Приходько В.А.,

при секретарі Готовщиковій Т.О.,

за участю прокурора Хітматуліна О.Е.,

захисника Шейко К.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Курахове кримінальне провадження № 22017050000000278 від 18.09.2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Маріуполі Донецької області, громадянина України, непрацюючого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України,

В С Т А Н О В И В:

14.02.2018 року до Мар'їнського районного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження № 22017050000000278 від 18.09.2017 року з обвинувальним актом, в якому ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

В ході судового розгляду кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_2 прокурором Хітматуліним О.Е. подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання останнього під вартою, оскільки строк дії ухвали Мар'їнського районного суду Донецької області від 11.01.2018 року, якою було продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується 11.03.2018 року, однак по провадженню на даний час ще триває судове слідство та не прийнято остаточного рішення.

В судовому засіданні прокурор Хітматулін Є.М. просив строки тримання під вартою продовжити на 60 діб, пояснив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є актуальними, призначення більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, оскільки офіційно працевлаштованим не був, суспільно корисною працею не займався, не мав постійного заробітку, не одружений, тобто не мав міцних соціальних зв'язків, мешкав на території Донецької області, де триває проведення антитерористичної операції та через яку проходить лінія розмежування з тимчасово окупованою територією, і усвідомлюючи можливість отримати покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін, може переховуватися від суду, в тому числі на непідконтрольній території, незаконно впливати на достовірність показань свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або може продовжити злочинну діяльність.

Обвинувачений ОСОБА_2 при вирішенні питання про запобіжний захід заявив письмове зустрічне клопотання про звільнення з-під варти та не застосування жодних запобіжних заходів, яке обґрунтовано посиланнями на практику ЄСПЛ, не обґрунтованістю обвинувачення, не доведеністю обставин, якими обґрунтовані ризики, передбачені ст. 177 КПК України. В якості доказів на свої заперечення надав характеристику зі школи, характеристику з місця минулої роботи, характеристику з місця реєстрації та відповіді державних органів на інформаційні запити щодо визнання «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями.

Захисник Шейко К.В. підтримав обвинуваченого та просив запобіжні заходи не застосовувати.

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Клопотання прокурора відповідає вимогам ст. 184, 199 КПК України та містить необхідні відомості, які є обов'язковими в розумінні Закону.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого, судом встановлено, що станом на час розгляду у відкритому у судовому засіданні кримінального провадження з обвинувальним актом не зменшились попередні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений не працює на території України, не має постійного джерела прибутку, при цьому обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, не має міцних сімейних зв'язків.

Також судом приймаються до уваги обставини, що визнані ОСОБА_2, щодо наявності правового статусу, що надає право перебувати на території Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Судом не приймається до уваги позитивна характеристика ОСОБА_2 за місцем реєстрації, оскільки з його слів він тривалий час не мешкав за адресою реєстрації, також не приймається до уваги характеристика зі школи, оскільки така характеристика стосується періоду 2002 - 2006 роки, також суд не приймає до уваги довідку з характеристикою з місця роботи, оскільки згідно довідки остання видана невстановленою посадовою особою підприємства, що знаходиться на території Російської Федерації. Суд також не приймає до уваги відповіді державних органів щодо визнання «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями, оскільки питання визнання чи не визнання таких організацій терористичними здійснюється судом за результатами судового розгляду і є обставиною, що підлягає доказування стороною обвинувачення згідно ст. 91 КПК України.

Судом не встановлено стримуючих факторів чи обставин, які б слугували гарантіями уникнення встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_2 та усунення зазначених ризиків, оскільки з батьками обвинувачений разом не мешкав до затримання, доказів наявності сімейних зв'язків на території України суду не надано.

Додатково суд враховує вік, стан здоров'я обвинуваченого, його спосіб життя, факт розташування місця мешкання поблизу зони бойових дій та неконтрольованої території Донецької області. Судом також враховується, що ОСОБА_2 обвинувачується у тому що приймав участь у так званих «ДНР» та «ЛНР», внаслідок діяльності яких Україною втрачено контроль за частиною території, порушено суверенітет держави.

Суд приймає до уваги, що згідно преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганських областях» Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, а ст. 2 вказаного Закону визначено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною.

Таким чином діяльність «ДНР» в інтересах Російської Федерації завдала значної шкоди державним інтересам України та охоронюваним законом правам численних громадян України, що створює підвищений суспільний запит на покарання всіх причетних до діяльності таких організації, тобто дана справа має підвищений суспільний та державний інтерес, що в сукупності із сутністю обвинувачення лише підвищують ризики ухилення від суду на території так званих «ДНР», «ЛНР» та Російської федерації.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Однак ч. 5 ст. 176 КПК України встановлено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5,- 260, 261 КК України.

Вищевикладені обставини в сукупності свідчать про високі ризики, що обвинувачений може ухилятися від суду, враховуючи тяжкість можливого покарання, який в розумінні суду, з урахуванням обставин даної справи, є значними суспільними ризиками, що, в даному випадку, переважають над правом особистої свободи обвинуваченого і є достатніми для продовження строку тримання під вартою, який є співмірним із наявними ризиками ухиляння від суду.

Щодо інших доводів прокурора, які б свідчили про наявність інших ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, судова колегія вважає їх недоведеними та необґрунтованими конкретними обставинами справи.

Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підлягає продовженню, інші, більш м'які запобіжні заходи, не можуть бути призначені обвинуваченому у вказаній справ з огляду на положення ч. 5 ст. 176 КПК України.

Доводи обвинувачення та захисника щодо недоведення прокурором ризиків суд вважає спростованими з огляду на вище викладене, оскільки захисником не подано доказів на підтвердження власних доводів.

При відхиленні доводів обвинуваченого суд приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, п. 62 рішення «Боротюк проти України»: «При цьому існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ прийшов у рішеннях «Смірнова проти Росії», «Вренчев проти Сербії».

Таким чином, аргументи сторони захисту так само не можуть бути абстрактними для звільнення обвинуваченого з-під варти, враховуючи особливу тяжкість злочину, суворість можливого покарання згідно тексту обвинувачення, а також підвищену значимість даної справи для державних та суспільних інтересів.

Суд зазначає, що ЄСПЛ не вказує на пряму неможливість тримання під вартою, яке обґрунтовано лише тяжкістю можливого покарання, але вказує на необхідність розгляду можливості застосування інших запобіжних заходів, що в даному випадку неможливо в силу ч. 5 ст. 176 КПК України.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 177, 199, 202, ч.3 ст.331 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Маріуполі Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, на 60 днів до 04 травня 2018 року включно в Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор».

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді

Дата документу 06.03.18