Рішення № 73038625, 22.03.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження 2/235/233/18

Справа №235/6428/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м.Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого судді Хмельової С.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

секретаря судового засідання Соловойової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №7 м. Покровська цивільну справу за позовом ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_1, з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що з 20 серпня 2011 року її було прийнято на посаду старшого контролера-касира ТВБВ № 10004/094, у зв’язку з реорганізацією філії - Селидівське відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк» у безбалансове відділення та приєднання його до філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк».

21 липня 2014 року позивачку було звільнено за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України, але в супереч статті 47 КЗпП України, без пояснень та необґрунтовано не було видано трудову книжку.

Через невидачу трудової книжки з вини відповідача позивачка не мала змоги влаштуватися на роботу, або хоча б стати на облік у центр зайнятості як безробітній, а тому була позбавлена будь-яких засобів для власного існування.

Через свого представника 28.01.2017 року позивачка отримала трудову книжку листом, тобто фактично відповідач незаконно утримував її трудову книжку протягом 2 років 6 місяців та 7 днів тобто 922 дні, з яких 637 днів є робочими.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається відповідно до п.п. 1-3, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Згідно довідки про середньоденну заробітну плату, періоду вимушеного прогулу, розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 194202,19 грн, що розраховано наступним чином:

середній заробіток за час вимушеного прогулу = кількість робочих днів вимушеного прогулу X середньоденна заробітна плата

середньоденна заробітна плата = 304,87 гривень

кількість робочих днів вимушеного прогулу = 637

середній заробіток за час вимушеного прогулу = 637 X 304,87 = 194202,19 грн.

Позивачка просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 194202,19 гривень.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до наказу № 75-к від 20.08.2011 р. на посаду старшого контролера-касира теріторіально відокремленого безбалансового відділення № 10004/094 філії-Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» була прийнята громадянка України ОСОБА_3.

У період з 07.07.2014 р. по 20.07.2014 р. включно ОСОБА_4 перебувала у щорічній відпустці, а 21.07.2014 р. передала до Банку заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на 1 день - 21 липня 2014 р., а також заяву про звільнення її за власним бажанням 21 липня 2014 р. При цьому особисто до установи Банку ОСОБА_4 не з'являлася.

Обидві заяви ОСОБА_4 було задоволено, внаслідок чого наказом № 1152-к від 21.07.2014 р. ОСОБА_5 було звільнено з займаної посади 21.07.2014 р. за власним бажанням (ст.38 КЗпП України).

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Згідно п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускается тільки за письмовою згодою працівника.

В останній день роботи ОСОБА_4 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, до установи Банку протягом дня не з’являлась. Таким чином видати їй трудову книжку безпосередньо у день звільнення не було можливості. Згоди на пересилання трудової книжки ОСОБА_4 також надано не було, отже Банк не мав підстав для надсилання трудової книжки поштою. При цьому, на виконання вищезазначених вимог Інструкції, Банком на адресу ОСОБА_4 було надіслано письмове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, на яке остання не відреагувала.

Відповідно до п. 6.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Таким чином, Банком було забезпечено належне зберігання трудової книжки ОСОБА_5 до отримання від неї заяви на поштове пересилання книжки.

З наведеного вбачається, що твердження Позивача про необгрунтовану невидачу Банком їй трудової книжки в день звільнення та незаконне її утримання є такими, що не відповідають дійсності.

Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до АТ «Ощадбанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_3 з 20.08.2011р. по 21.07.2014 року працювала на посаді старшого контролера-касира теріторіально відокремленого безбалансового відділення № 10004/094 філії-Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк». 21 липня 2014 року було звільнено за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України (а.с.4-6).

Згідно витягу з наказу № 1152-к від 21.07.204 року звільнено ОСОБА_5 за власним бажанням, з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів за період роботи з 20.08.13 по 21.07.14р. Підстава: заява ОСОБА_5 (а.с.7).

Листом від 21.07.2014р. ОСОБА_5 надіслано пропозицію з’явитися до Селидівського відділення для отримання трудової книжки (а.с.39).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_5 складає 304,87 гривень (а.с.8).

Представник позивача розраховує середній заробіток за час вимушеного прогулу та вважає, що за період з 21.07.2014р. по 28.01.2017р. він складає 637 робочих дні*304,87 гривень, та загальна сума, яка підлягає стягненню становить 194202 гривні 19 копійок (а.с.9).

ОСОБА_5 зверталась з заявою, яка датована 30.10.2014р., до начальника Донецького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк» та керівника філії Селидівське відділення № 5484 в якій зазначає, що під час щорічної чергової основної відпустки нею була написана заява про звільнення за власним бажанням 19.07.2014р. З наказом про звільнення вона не ознайомлена та їй не надана трудова книжка. Позивачка просила направити її трудову книжку поштою рекомендованим листом з оголошеною цінністю у найкоротші строки, та вказує свою адресу у Росії (а.с.38). Заява отримана Селидівським відділенням № 5484 14.11.2014р. (а.с.40).

ПАТ «Державний ощадний банк» у листі від 8.12.2014р, який був надісланий на адресу вказану ОСОБА_5, повідомило, що вона була звільнена за її заявою 21.07.2014 року, але в цей день вона була відсутня на роботі, не з’явилась для отримання трудової книжки та не повідомила про своє місце знаходження. Трудова книжки у 2011 році була передана до філії – Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк». У зв’язку з проведенням АТО немає можливості забрати та переслати трудову книжку до закінчення АТО (а.с.44-45).

В довіреності від 16.08.2016 року, якою ОСОБА_5В, уповноважила представляти своє інтереси ОСОБА_1 зазначено, що паспорт громадянина ОСОБА_6 Федерації вона отримала 5 травня 2015 року (а.с.3).

З пояснень представника позивачки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 на дату звільнення 21.07.2014 року вже не перебувала на території України, а виїхала до Росії, та станом на час розгляду справи до країни не поверталась. Трудову книжку отримав представник позивачки 28.01.2017 року. У зв’язку з цим, суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача про те, що позивачка була позбавлена можливості з вини відповідача влаштуватися на роботу або хоча б стати на облік у центр зайнятості як безробітна, та була позбавлена будь-яких засобів для власного існування. Ці твердження також спростовуються тим, що паспорт громадянина ОСОБА_6 Федерації позивачка отримала 5 травня 2015 року. Доказів про те, що вона не могла влаштуватись на роботу в іншій країні суду не надано.

Відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У разі невиконання такого обов'язку для роботодавця наступають негативні наслідки передбачені статтю 117 КЗпП, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, визначені обов’язки роботодавця і права працівника щодо ведення і видачі трудової книжки при звільненні.

Зокрема п. 4.1. Інструкції визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Згідно п. 4.2. якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до п. 6.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Відповідач забезпечив зберігання трудової книжки позивачки та видав за першою вимогою її уповноваженому представнику.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул – це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Судом не встановлено вини власника або уповноваженого ним органу у затримці видачі трудової книжки. Суд зазначав, що позивачка в день звільнення не працювала, раніше дня звільнення виїхала за межі України. На письмову заяву про надіслання трудової книжки до Росії, отримала відповідь про неможливість це зробити, оскільки трудова книжка перебувала у м. Донецьк. Загальновідомим є той факт, що на території Донецької області проводиться АТО, а м. Донецьк перебуває на окупованій території.

Крім того, статтею 233 КЗпП України визначено випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Зокрема, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Початок перебігу тримісячного строку звернення до суду у даному спорі для працівника повинен починатися з дня видачі працівнику трудової книжки. З огляду на те, що трудова книжка отримана уповноваженим представником позивачки 28.01.2017 року, передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду позивачем було пропущено.

Оскільки судом встановлено, що вина відповідача відсутня, у зв’язку з чим позовні вимоги необґрунтовані, суд відмовляє у задоволенні позову саме з цих підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 81, 133, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

В судовому засіданні 22 березня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено 28 березня 2018 року.

Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2.

Представник позивача: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_3.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», адреса: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Сіверська, 54. Код ЄДРПОУ 09334702.

Суддя С.М.Хмельова