Рішення № 73037615, 29.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2018 року № 826/16309/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 9990-17 і від 27.04.2016 № 1623833-1305.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що розрахунок сум земельного податку за частину земельної ділянки під належним їй нежилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 за періоди 2015 і 2016 років проведені контролюючим органом з помилками та на підставі недостовірних даних. Позивач вказує на те, що при нарахуванні їй сум земельного податку за вказані періоди має мало місце подвійне оподаткування, оскільки платником земельного податку за всю земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 4387,76 кв.м. (номер 72:083:25) є комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд». Крім того, на думку позивача, вона звільнена від сплати земельного податку у силу норм пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, як платник єдиного податку, який використовує відповідну частину земельної ділянки у своїй господарській діяльності.

У судовому засіданні 26.02.2018 позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги повністю, а представник відповідача заперечував проти позову з підстав та мотивів, що наведені у тексті його письмових заперечень.

Свої заперечення відповідач мотивував тим, що спірні податкові зобов?язання по земельному податку були нараховані позивачу за 2015 і 2016 роки за частину земельної ділянки (172 кв.м.) під належною позивачу 45/100 частиною нежилого приміщення загальною площею 382 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач вважає, що з моменту переходу до позивача права власності на частину нежилого приміщення до нього автоматично перейшло право власності на земельну ділянку під таким приміщенням у відповідній частині, що у силу норм ст.ст. 269, 270 Податкового кодексу України покладає на позивача обов?язок сплачувати земельний податок. Також в тексті свого відзиву відповідач навів розрахунки спірних сум земельного податку.

У судовому засіданні, суд, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 15617855, сформованого 27.12.2013, за громадянкою ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 45/100 нежитлового приміщення № 17 - нежилі приміщень з № 1 по № 30 (групи приміщень № 17), №№ VI. VII. VIII (в літ. А), - загальною площею 382,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 27.12.2013, серія та номер 1844). Запис про право власності № 4113889 внесений державним реєстратором до Державного реєстру на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 9626708 від 27.12.2013).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) зареєстрована 02.08.2006 як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за № 2 070 000 0000 004245.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за даними Реєстру платників єдиного податку (доступ до якого наданий на офіційному сайті Державної фіскальної служби України: http://sfs.gov.ua) та згідно даних витягу з Реєстру платників єдиного податку від 19.07.2017 № 1510/26-55-13-02 є платником єдиного податку другої групи з 1 січня 2014 року, місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1; за видами господарської діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код згідно КВЕД 68.20) та ін.

Позивач стверджує, що належні їй на праві власності нежилі приміщення використовуються нею для здійснення основного виду підприємницької діяльності. На підтвердження наведених обставин позивач надав суду копії наступних документів: договору оренди нежилого приміщення від 07.04.2015 № 29, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (як орендодавцем) і громадянкою ОСОБА_3 (як орендарем) щодо платного строкового користування нежилим приміщенням площею 115 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; договору оренди нежитлого приміщення від 10.04.2015 № 29/3, укладеного між ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_1 (як орендодавцями) та ТОВ «Медичний центр «Життя-Київ» (як орендарем) щодо платного строкового користування нежилим приміщенням площею 156 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; аркушів книги обліку доходів і витрат за 2014 - 2016 роки; податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2015 і 2016 роки.

Право власності/користування на частину земельної ділянки під належним ОСОБА_1 нежилим приміщенням остання не реєструвала, окремо така земельна ділянка не сформована, про що свідчать надані позивачем копії листів Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 10.07.2017 № Г-477/0-444/6-17, від 14.07.2017 № Г-502/0-488/6-17, надані на запити позивача.

Поряд з цим, за даними Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (лист від 20.07.2017 № 057021-057/Г-2051-7548) станом на 17.07.2017 згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка код НОМЕР_3 площею 4367,53 кв.м. на АДРЕСА_1, в межах якої розташований будинок за адресою: АДРЕСА_1, обліковується на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування за комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «СПЕЦЖИТЛОФОНД». Документи, що посвідчують право власності чи право користування (оренди) зазначеною земельною ділянкою станом на 31.12.2012 в Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані.

12.06.2015 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 9990-17, яким позивачу відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у сумі 21 137,64 грн.

27.04.2016 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 1623833-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у сумі 108 885,68 грн.

З тексту відзиву на позов, що наявний у матеріалах справи, вбачається, що вказані суми податкових зобов'язань по земельному податку визначені позивачу за 2015 і 2016 роки, як власнику (користувачу) земельної ділянки площею 172 кв.м., як пропорційної частки земельної ділянки, яка припадає на належну позивачу 45/100 частину нежилого приміщення, загальною площею 382 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Розрахунок земельного податку за 2015 рік у сумі 21 137,64 грн. позивачу був проведений наступним чином:

- за період з 01.01.2015 по 30.06.2015: 172 кв.м. х 1670,51 x 1 % х 2,5 x 1,5x 1,028 x 1,152 x 1,059 x 1,249/365 x 181 = 8 369,48 грн., де: 1 670,51 - грошова оцінка в грн./кв.м.; 1% - відсоток ставки земельного податку; 2,5 - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (для комерційного використання Кф=2,5); 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт; 1,028 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2000 № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель», листа Державного комітету України по земельним ресурсам від 10.01.08 №14-22-6/55; 1,152 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного комітету України по земельним ресурсам від 09.01.2009 № 14-22-6/87; 1,059 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного комітету України по земельним ресурсам від 11.01.2010 № 641-22-6/10; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагеиства від 14.01.2015року №6-28-0 22-215/2-15; 365 - кількість днів у поточному році; 181 - кількість днів користування земельною ділянкою з 01.01.2015 по 30.06.2015;

- за період з 01.07.2015 по 31.12.2015: 172 кв.м. х 3 143,99 x l % х 2,5 х 1,5 х 1,249/365 х 184 = 12 768,16 грн., де: 3143,99 - грошова оцінка в грн./кв.м.; 184 - кількість днів користування земельною ділянкою з 01.07.2015 по 31.12.2015.

Розрахунок земельного податку позивачу за 2016 рік у сумі 108 885,68 грн. був проведений наступним чином: 172 кв.м. х 3143,99 x 1,5 x 2 x 1.249 x 1.433 x 3% = 108 885.68 грн., де: 3 143.99 грн. за 1 кв.м. - грошова оцінка згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 № 23/23, введеного в дію з 01.07.2015 згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565; 2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 із змінами та доповненнями); 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно п. п. 2.1 п. 2 Додатку 5 до рішення Київської міської ради 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» із змінами та доповненнями; ставка земельного податку в 2016 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради від 23.06.2011 № 242/5629 зі змінами та доповненнями, та становить - 3%; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 № 6-28-0.22-215/2-15 та cт. 289 ПК Україна; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22- 201/2-16 та cт. 289 ПК Україна.

Позивач заперечував правильність здійснених відповідачем розрахунків сум земельного податку з мотивів використання контролюючим органом при обрахунках недостовірних даних, а саме: об'єкта оподаткування - площі земельного податку (за даними отриманої позивачем довідки Департаменту земельних ресурсів № Ю-31502/2017 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки (НОМЕР_3) (вих. № 718 від 14.07.2017) становить 82,51 кв.м.), розмір узагальнюючого локального коефіцієнту (такий згідно Довідки № Ю-31502/2017 становить 1,22). За підрахунками позивача сума земельного податку за 2015 рік мала б становити 9 880,92 грн., а за 2016 рік - 42 483,22 грн.

Крім того, позивач вважає, що зі змісту наявних у нього копій акта документальної планової виїзної перевірки названого Комунального підприємства «СПЕЦЖИТЛОФОНД» (код ЄДРПОУ 314547344) від 01.03.2017 № 77/26-15-14-02-03-14/314547344 та податкового повідомлення-рішення від 22.03.2017 № НОМЕР_2 вбачається, що платником земельного податку за 2014 і 2015 роки за земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 4367,53 кв.м. на АДРЕСА_1 є комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «СПЕЦЖИТЛОФОНД». Зокрема, в ході проведення вказаної документальної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві було встановлено, що згідно технічного звіту про встановлення зовнішніх меж землекористування та Витягу з технічної документації від 27.04.2012 № 149 КП «СПЕЦЖИТЛОФОНД» має у користування земельну ділянку площею 4 378,76 кв.м. (кадастровий номер НОМЕР_3) за адресою: АДРЕСА_3, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 10 323 431,89 грн., коефіцієнт функціонального використання землі: 1 - землі житлової забудови (4 179,19 кв.м.), 2,5 - землі комерційного використання (173,43 кв.м.). Згідно довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.07.2015 № 234, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 17 150 608,84 грн., коефіцієнти функціонального використання ті самі.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України у редакції чинній до 1 січня 2017 року при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Пунктом 286.1 ст. 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто, за змістом наведених вище норм можна дійти правового висновку про те, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому ЗК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України. А саме відповідно до ст. 377 цього Кодексу до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

За результатами аналізу вищенаведених норм у сукупності, з урахуванням пріоритету норм ПК України (у редакції чинній до 1 січня 2017 року), можна дійти висновку про наступне. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, зокрема є платником єдиного податку, а належне йому на праві приватної власності приміщення використовується у власній господарській діяльності, що є підставою для звільнення його від обов'язку сплати земельного податку у силу положень ст. 297 ПК України.

У п. 269.2 ст. 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ч. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

При цьому, як визнав сам позивач, упродовж 2015 - 2016 років він здійснював підприємницьку діяльності з надання в оренду власного нерухомого майна - нежилого приміщення, що спростовує доводи позивача про використання у власній господарській діяльності саме земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача є об'єкти нерухомості, а не земельна ділянка, на якій вони розташовані.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 (справа №21-775а15), постанові від 07.07.2015 (справа №826/12388/13-а) та постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а), а також Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 (справа №826/8675/17).

З тексту відзиву відповідача вбачається, що при обрахунку спірних сум земельного податку за 2015 і 2016 роки контролюючий орган керувався нормою п. 287.6 ст. 287 ПК України, за змістом якої у редакції до 1 січня 2017 року при переході права власності на частину будівлі, споруди податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі їх частини, з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах саме з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу сум земельного податку за 2015 і 2016 роки до дати державної реєстрації права власності на відповідну частину земельної ділянки.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на вищевикладене та з урахуванням наявних у справі матеріалів, суд приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не доведено правильність проведеного ним обрахунку позивачу податкових зобов?язань по земельному податку за періоди 2015 і 2016 років.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 12.06.2015 № 9990-17 і від 27.04.2016 № 1623833-1305 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення останніх.

Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_4) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39468461, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 12.06.2015 № 9990-17 і від 27.04.2016 № 1623833-1305.

Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_4) документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 300,24 грн. (однієї тисячі триста гривень 24 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39468461, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок