Рішення № 73037430, 26.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2018 року № 826/4743/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Вєкуа Н.Г. , суддів Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити дії (стягнення заробітної плати)

В С Т А НО В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФСУ) про стягнення заробітної плати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФСУ позивача 20.05.2016 р. було попереджено про наступне вивільнення з займаної посади з 20.07.2016, проте з займаної посади він був звільнений 10.01.2017. За проміжок часу від дня попередження до дня фактичного звільнення позивач сумлінно виконував свої посадові обов'язки на посаді начальника управління нерухомого майна Департаменту інфраструктури ДФС, проте, відповідач, в порушення законодавчих норм про оплату праці, безпідставно не виплатив йому премію, як складову заробітної плати в період з вересня 2016 по січень 2017 рр.

Посилаючись на порушення відповідачем ч.1 ст.1, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ч.ч.2, 3 ст.50 Закону України «Про державну службу», позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та просить суд задовольнити адміністративний позов.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також відсутність заперечень з цього приводу з боку сторін та їхніх представників, у відповідному судовому засіданні суд згідно з частиною четвертою статті 122 КАС України в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії перейшов у письмове провадження.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав, зазначених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що нарахування премії відбувається з урахуванням приписів Положення про преміювання, що затверджене наказом ДФС України (далі -Положення).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 наказом голови Державної фіскальної служби України від 21.08.2015 року призначений на посаду начальника управління нерухомого майна департаменту інфраструктури Державної фіскальної служби України.

20.05. 2016 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку з скороченням штатної чисельності апарату та змінами у штатному розкладі Державної фіскальної служби України з 20.07.2016 року.

У подальшому, до видання наказу про звільнення, тобто до 10 січня 2017 року, позивач працював на посаді начальника управління нерухомого майна департаменту інфраструктури Державної фіскальної служби України і йому не пропонувалося для зайняття або переведення жодних вакантних посад.

Відповідно до наказу ДФСУ № 10-о від 10 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі зміною організації структури та скороченням штатної чисельності ДФСУ.

Аналізуючи наведені вище обставини, суд виходить з наступного.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9, статей 73, 74, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до приписів ст. 50 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII далі - Закон №889-VIII), держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Так, згідно ч.2, 3 ст.50 Закону №889-VIII за результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватись премії, які є складовою частиною заробітної плати.

Згідно ч.2 ст. 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;

5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;

6) премії (у разі встановлення).

Згідно ч. 3. ст. 50 Закону України «Про державну службу», за результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:

1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;

2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Згідно ч. 5. Ст. 52 Закону України «Про державну службу» - премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до ч.6 ст. 52 вищевказаного Закону, фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

Згідно абз.3 ч.5. ст.52 Закону №889-VIII встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі.

Як вбачається з матеріалів справи, порядок визначення розмірів, нарахування та виплати премії державним службовцям Державної фіскальної служби України встановлено Положенням про преміювання працівників апарату Державної Фіскальної служби України, що затверджено наказом від 09.12.2015 № 973 «Про порядок організації бухгалтерського обліку та про деякі фінансові питання» (далі - Положення).

Положення встановлює порядок визначення розмірів , нарахування та виплати премій державним службовцям, особам начальницького складу податкової міліції, працівникам які виконують функції з обслуговування, апарату ДФС. Преміювання проводиться з метою матеріального стимулювання високопродуктивної та ініціативної праці, підвищення її ефективності, заінтересованості у досягненні її кінцевого результату та посилення персональної відповідальності за доручену роботу та поставленні завдання.

Відповідно до приписів Положення , апараті ДФС можуть встановлюватись такі види премій: місячна премія відповідно до особистого внеску в загальний результат роботи ДФС за попередній місяць (пп.1.6.1), разова премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності - для державних службовців (п.1.6.2.)

Положенням встановлено, що розмір Премії встановлюється шляхом видання відповідного наказу, в якому вказується сума, яка спрямовується на виплату премії кожному працівнику (п.1.8).

Загальний розмір премій, передбачений п.1.6.1 Положення, які може отримати державний службовець за рік , не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік(п.1.9.). Фонд преміювання державного органу встановлюється в розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

Визначена сума фонду преміювання по кожному структурному підрозділу доводиться Департаментом фінансування, бухгалтерського обліку та звітності до керівників структурних підрозділів за формою згідно з додатком 1.

За змістом п.3.11 Положення керівник самостійного структурного підрозділу зобов'язаний обґрунтовувати свої пропозиції щодо визначення розміру премії кожному працівникові з урахуванням (але не обов'язково суворо пропорційно) відпрацьованого часу. Обґрунтування по кожному працівнику наводиться в колонці «Примітка (обґрунтування)» подання. (пункт 3.12. Положення).

Щомісячна премія не нараховується:

- за періоди відпусток (основної, додаткової та інших, передбачених законодавством), тимчасової непрацездатності га в інших випадках, коли згідно із законодавством виплати провадяться з розрахунку середньої заробітної плати (пункт 4.9).

- в інших випадках за рішеннями Голови, першого заступника, заступника Голови (пункт 8 .3).

Щомісячна премія не виплачується:

- у разі відсторонення працівника від виконання службових обов'язків та від посади - протягом всього періоду відсторонення на підстав наказу про відсторонення (пункт 8.1);

- за місяць, у якому на державного службовця накладено дисциплінарне стягнення ( пункт 9.1).

Колегією суддів ознайомившись (копії в матеріалах справи) з Додатком 1 (список працівників ДФС для преміювання) до наказів відповідача про преміювання працівників ДФС в період з вересня 2016 року по січень 2017 року встановлено що преміювання позивача не було, сума премії за вищевказаний період становить 0, 00 грн.

На думку відповідача, про що зазначено в письмових запереченнях, посилаючись на приписи Положення, премія не є обов'язковою складовою заробітної плати державного службовця, та у випадку її нарахування необхідно враховувати критерії, що визначені законодавством та Положенням. Однак, пояснень щодо причин не нарахування позивачу премій, які саме критерії бралися до уваги для відмови в нарахуванні, загальний внесок в роботу органу ДФС, визначений обрахунок премії до суду не надав.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 535 від 23 липня 2015 року «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України», наказу № 598 від 12 серпня 2015 року «Про внесення змін до наказу ДФС від 23.07.2015 № 535», наказу № 1022 від 30 грудня 2015 року «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України», наказу № 763 від 12 вересня 2016 року «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 року № 1022», відбулася реорганізація Державної фіскальної служби України із скороченням штатної чисельності працівників.

Системний аналіз приписів Положення дозволяє суду дійти до наступних висновків.

Якщо особа продовжує працювати та виконувати роботу за посадою, навіть якщо її попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в структурі та/або штаті із зазначенням терміну, але таку особу з настанням зазначеного в попередженні терміну не звільнено, керівник структурного підрозділу за діючим штатним розписом зобов'язаний у встановлені строки подавати до Департаменту фінансово-економічної роботи бухгалтерського обліку табелі обліку використання робочого часу вказаних осіб та обґрунтовані подання з пропозиціями щодо визначення їм розміру щомісячної премії. При цьому зменшення розміру щомісячної премії має бути в поданні, обґрунтовано з урахуванням критеріїв, встановлених Положенням, а повне позбавлення премії можливо лише у випадках, вказаних в пунктах 4.9, 8.1, 8.3, 9.1. Положення.

Позивач (документи наявні в матеріалах справи) в період з вересня 2016 по січень 2017 року виконував покладені на нього обов'язки, в тому числі приймаючи участь, в роботі: Проектної групи Україна - ЄС щодо імплементації Рамкової стратегії митного співробітництва; в зустрічі з експертами Митної служби Республіки Молдова з метою обговорення започаткування нового проекту міжнародної технічної допомоги по впровадженню системи відео моніторингу та автоматичної системи зчитування номерних знаків транспортних засобів, що переміщуються через молдавсько-український кордон у міжнародних та міждержавних пунктах пропуску; в експертних консультаціях та зустрічі співголів Міжурядової українсько-молдовської змішаної комісії з питань торговельно-економічного співробітництва; в роботі Спостережного комітету проекту з облаштування пункту пропуску «Паланка», що підтверджується табелями обліку використання робочого часу та відповідними листами, доповідними записками, наказами про відрядження.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не мав за вказаний період дисциплінарних стягнень та не був у встановленому порядку відсторонений від виконання обов'язків за посадою.

Згідно частин другої та третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи документів, на підтвердження вказаних витрат позивачем та його уповноваженим представником надано: копію договору про надання правової допомоги № 01/17 БСВ від 11 січня 2017 року та копію додаткової угоди до нього № 1 від 11 січня 2017 року; копію диплома спеціаліста ОСОБА_3, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Акт № 2 , акт № 3 передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 15 травня 2017 та від 21 червня 2017 року, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 11 від 15 травня 2017 року та № 14 від 21 травня 2017 року. Згідно зазначених документів позивачем понесені витрати на правову допомогу в загальній сумі 5440,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суму витрат на правову допомогу у розмірі 5 440,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України гарантовано, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Таким чином, одним із завдань адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з системного аналізу фактичних обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, про доведеність та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Зобов'язати Державну фіскальну службу України вирішити питання про преміювання ОСОБА_1 за період з вересня 2016 року по січень 2017 року на рівні середнього розміру премії за посадою начальника управління у складі департаменту Державної фіскальної служби України у відповідному місяці.

3. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу у розмірі 5 440,00 грн. (п'ять тисяч чотириста сорок грн.) 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Н.Г. Вєкуа

Судді Д.А. Костенко

Ю.Т. Шрамко