Рішення № 73037152, 29.03.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/22/17-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дембіцького П.Д., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної служби України з питань праці у Чернівецькій області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила скасувати постанову Управління Державної служби України з питань праці у Чернівецькій області про накладення штрафу від 21.12.2016 року №24-02-25/406/284.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що Управління Держпраці у Чернівецькій області неправомірно притягнула її до відповідальності, оскільки норми трудового законодавства не порушувалися. Зокрема, підставою для проведення позапланової перевірки, відповідно до направлення від 21.11.2016 року № 04-256 стало звернення громадянки ОСОБА_2 від 18.10.2016 року, в якому вона нібито зазначає факт перебування в трудових відносинах із позивачем. Оскільки ОСОБА_2 не перебувала в трудових відносин з позивачем, то підстав для проведення перевірки про порушення її трудових прав не було.

Під час судового розгляду справи представник позивачки в судовому засіданні надав пояснення, позовні вимоги підтримав та надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Управління Державної служби України з питань праці у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просило суд у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки позивачка використовувала найману працю, без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що свідчить про порушення норм трудового законодавства. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята у межах та спосіб визначений чинним законодавством.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти позову, надали пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Враховуючи приписи ст. 197 КАС України, суд вважає, що немає перешкод для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з’ясувавши всі обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.

ОСОБА_1 (59346, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.07.2015 року. (а. с. 122-123).

31.10.2016 року до Управління Держпраці у Чернівецькій області звернулася громадянка ОСОБА_2 із заявою про порушення її трудових прав фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а. с. 40-42).

02.11.2016 року Управління Держпраці у Чернівецькій області звернулося до Державної служби з питань праці для отримання дозволу на здійснення перевірки ФОП ОСОБА_1 (а.с. 43-44).

08.11.2016 року Департаментом з питань праці Державної служби України з питань праці листом №11089/4.1/4.2-ДП-16 надана згода на проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 за зверненням ОСОБА_2 (а. с. 45).

21.11.2016 року Управлінням Держпраці у Чернівецькій області виданий наказ №361-пп про проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 (а. с. 46)

21.11.2016 року на підставі наказу Управлінням Держпраці у Чернівецькій області №361-пп про проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 видано направлення на проведення перевірки №04-256. (а. с. 47).

З 28.11.2016 року по 30.11.2016 року проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 про що складено АКТ перевірки додержання суб’єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування №024-02-25/406. (а. с. 48-55).

30.11.2016 року на підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідач видав припис №02-25/406/324, яким зобов'язав позивачку прийом працівників на роботу здійснювати відповідно до вимог чинного законодавства постійно. (а. с. 56-57)

Про виконання вказаного припису, позивачка зобов'язувалася у строк до 24.12.2016 року письмово поінформувати.

Розглянувши акт перевірки від 30.11.2016 року №024-02-25/406, відповідачем за порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог законодавства про працю, а саме п.п. 6 ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України, відповідальність за яку передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 43500,00 грн., про що винесено 21.12.2016 року постанову №24-02-25/406/284. (а. с. 75-76)

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.

Суд з метою з’ясування обставин справи, з урахуванням пояснень сторін, зобов’язав сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог. З урахуванням матеріалів справи, розгляд справи зупинявся, відкладався, а також у справі оголошувалася перерва у зв’язку з необхідністю витребування письмових доказів в обґрунтування позовних вимог та заперечень.

Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано достатньо доказів для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) зобов’язував сторони надати суду письмові докази, які б вказували на законність підстав прийняття спірного рішення та інші документи, які мали значення для розгляду справи, у зв’язку з чим розгляд справи неодноразово зупинявся.

Частиною 1 ст. 69 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Водночас, судом у порядку п. 4-5 ст. 11, ст. ст. 69 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) витребувано у відповідача матеріали, які стали підставою прийняття рішення.

Також, з урахуванням вимог п. 4-5 ст. 11, ст. ст. 69 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) витребувано у позивача письмові докази - матеріали в обґрунтування позовних вимог, а також матеріали, які стали підставою прийняття рішення.

Згідно із вимогами Закону України від 03.10.2017 року №2147-VIII Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції. Так, відповідно з п. 10 розділу VII Перехідних положень КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 КАС України зобов’язував позивача ухвалами суду надати суду письмові докази в обґрунтування позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 72 КАС України видно, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Всупереч вищезазначеним вимогам закону позивач належних доказів у розумінні ст.ст. 72-76 КАС України для встановлення обставин справи суду, не надав.

Дослідженням письмових доказів встановлено.

Із змісту наказу «Про проведення позапланової перевірки» від 21.11.2016 року № 361 – пп видно, що листа Міністерства політики України, згоди Департаменту з питань праці Держпраці на проведення позапланової перевірки за зверненням ОСОБА_2, Управлінням Держпраці у Чернівецькій області доручено посадовим особам здійснити перевірку дотримання законодавства про працю, легалізація найманої праці тощо у фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 у період із 23.11.2016 року по 24.11.2016 року. (а.с. 46)

Згідно направлення на проведення перевірки від 21.11.2016 року № 04-256 посадовими особами відповідача проведено позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1, копія якого отримала ОСОБА_1 28.11.2016 року, про що свідчить підпис про отримання. (а. с. 47).

Із акта перевірки додержання суб’єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування № 024-02-25/406 видно, що ОСОБА_2 була допущена до роботи без укладення трудового договору в письмовій формі, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. (а. с. 48-55).

За наслідками перевірки прийнято припис від 30.11.2016 року №24-02-25/406/324, яким приписано прийом на роботу працівників здійснювати відповідно до вимог чинного законодавства, постійно та отримано позивачем. (а. с. 56-57).

Із змісту постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.12.2016 року №24-02-25/406/284 видно, що на підставі акту перевірки від 30.11.2016 року №24-02-25/406 щодо порушень у ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства про працю, прийнято рішення про накладення штрафу у розмірі 43500,00 грн. (а. с. 75-76).

Крім того, із змісту Постанови Садгірського районного суду м. Чернівці від 25.01.2017 року № 726/2187/16 (провадження №3/726/13/17) видно, ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 4 КпАП України, а саме: в ході перевірки дотримання законодавства про працю впродовж 28-30 листопада 2016 року було виявлено, що під час здійснення підприємницької діяльності продовж січня – листопада 2016 року у барі «КОРС2 по вул. Заводській, 7 у м. Чернівці підприємець своїми діями чи бездіяльністю допустила не дотримання чинного законодавства про працю, а саме ст. пп. 6 ч. 1 ч. 3 ст. 24 КЗпП України «Укладення трудового договору».

Постановою Садгірського районного суду м . Чернівці визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КпАП України та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн. ( а. с. 164)

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 17.03.2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а постанову Садгірського районного суду м. Чернівці від 25.01.2017 року щодо ОСОБА_1О, за ч. 3 ст. 41 КпАП України – без змін.

Крім того судом встановлено, що з 26.08.2016 року по 30.08.2016 року Управлінням Держпраці у Чернівецькій області було проведено позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 за наслідками якої складено акт перевірки від 30.08.2016 року №024-02-25/256. (а. с. 95-108)

Із змісту постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24.11.2016 року №725/4111/16-п (провадження № 3/725/2980/16) видно, що ОСОБА_1 своїми діями вчинила правопорушення передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП. Відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачене ст. 38 цього Кодексу. Оскільки з дня вчинення даного правопорушення минуло більше трьох місяців, справа підлягає закриттю. Таким чином закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у зв’язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення. (а. с 77).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 цього Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю (ст. 26 КЗпП України).

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони (ст. 29 КЗпП України).

У відповідності до ст. 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. № 413 “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу”, повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затверджений наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012 р., зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.07.2012 р. за №1291/21603 (далі - Порядок №390).

Вказаний Порядок встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці №81 1947 р. про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 р. №1985-IV, та №129 1969 р. про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 р. №1986-IV, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2010 р. №1059 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)", Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 р. №386.

Згідно із п. 2 Порядку №390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Пунктом 3 Порядку №390 передбачено, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Приписами абз. 4 п. 3 Порядку №390 визначено, що позапланові перевірки проводяться за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування та здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Відповідно до п. 5 Порядку №390 інспектору на час проведення перевірки надається робоче місце, обладнане належним чином, право користування телефонним зв'язком, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру, необхідними для реалізації повноважень під час перевірки, оформлення матеріалів перевірки, спілкування з працівниками (у разі необхідності одержання пояснень).

Пунктом 6 Порядку №390 встановлено, що перевірка складається з таких етапів: 6.1. робота з документами, наданими суб'єктами господарювання на вимогу Інспектора; 6.2. оформлення документів за результатами перевірки; 6.3. ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; 6.4. проведення за результатами перевірки роз'яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

Згідно п. 7 Порядку №390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що інспектори з праці територіальних органів Держпраці України наділені повноваженнями щодо проведення позапланових перевірок, у тому числі з підстав зверненнями зазначених органів про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Судом встановлено, що Департаментом з питань праці Державної служби України з питань праці листом від 08.11.2016 року №11089/4.1/4.2-ДП-16 на підставі звернень громадян ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6Д, щодо порушень законодавства про працю та зайнятість, надана згода на проведення позапланової перевірки ОСОБА_1 за зверненням Управління Держпраці у Чернівецькій області від 02.11.2016 року. (а.с. 43-45)

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач був наділений повноваженнями щодо проведення позапланової перевірки ОСОБА_1

За нормами п. 4 Порядку № 390 інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судовим розглядом, відповідач пред’явив службове посвідчення та направлення для проведення позапланової перевірки від № 04-256 від 21.11.2016 року, яке отримане позивачкою, що підтверджується її підписом.

Положеннями п. 6. Порядку № 390 визначено, що перевірка складається з таких етапів: робота з документами, наданими суб’єктами господарювання на вимогу Інспектора: оформлення документів за результатами перевірки. Ознайомлення суб’єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки. Проведення за результатами перевірки роз’яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

За результатами перевірки складається акт перевірки (п.7 Порядку № 390).

Як встановлено судом, на підставі заяви ОСОБА_2 відповідачем проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю ОСОБА_1 за результатами якої складено акт.

В ході перевірки виявлені порушення вимог законодавства про працю, відповідальність за яку передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509 (далі – Порядок № 509).

Приписами п. 2 Порядку № 509 встановлено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, в т.ч: акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Згідно п. 3 та 4 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (п. 6 Порядку № 509).

За приписами п. 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до п. 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Відповідно до п. 8 Порядку № 509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітитки, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб’єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб’єкт господарювання або роботодавець повідомляють Держпраці чи її територіальний орган ( п. 9 Порядку № 509).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач 12.12.2016 року направив рекомендованим листом на адресу позивачки повідомлення про розгляд справи за ст. 265 КЗпП України за адресою м. Чернівці, вул. Поповича, буд. 2, кабінет 35 на 10:30 год. (а.с. 73)

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано вимоги Порядку №509.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням зазначених обставин, суд приходить до висновку, що позивачка допустила ОСОБА_7 до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Як зазначалося вище, за результатами розгляду акту перевірки від 30.11.2016 року №024-02-25/406, 21.12.2016 року відповідачем відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України винесено постанову №24-02-25/406/284 про накладення штрафу на позивачку у розмірі 43500,00 грн., за порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Частиною 2 ст. 259 КЗпП України визначено, що центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Оскільки на момент виявлення порушення, розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом складав 1450,00 грн., суд вважає, що відповідач обґрунтовано застосував до позивачки штраф у розмірі 43500,00 грн. (1450,00 грн х 30).

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб’єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом не встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час вирішення справи відповідач довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови, а тому позов не підлягає задоволенню.

Доводи представника позивачки щодо протиправності оскаржуваної постанови суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не вказують на наявність підстав для задоволення позову та спростовуються матеріалами справи.

Суд також зазначає, що постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 25.01.2017 року у справі № 726/2187/16-п (провадження № 3/726/13/17), залишеної без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 17.03.2017 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП підтверджується дослідженими та проаналізованими письмовими доказами по справі, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, актом перевірки додержання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 законодавства про працю. Отже, ОСОБА_1 своїми діями вчинила правопорушення передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Згідно ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінального відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено та встановлено судом, що позивачка використовувала найману працю, без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що свідчить про порушення норм трудового законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 року та постанові Вищого адміністративного суду України від 17.05.2012 року №К-37554/09

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, рішення якого оскаржується позивачем, довів правомірність своїх дій.

Таким чином, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Суддя П.Д. Дембіцький