Постанова № 73034628, 27.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/18582/17 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т.М. Провадження № 22-ц/773/345/18 Категорія: 53 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Грушицького А.І.,

суддів Здрилюк О.І., Киці С.І.,

з участю секретаря Черняк О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

4 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Мостобуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги мотивував тим, що працював у мостобудівельному загоні № 60, який є структурною одиницею ПАТ «Мостобуд». Був звільнений з посади заступника начальника мостозагону за власним бажанням.

Зазначає, що оскільки при звільненні йому не було виплачено заробітну плату він звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу та 4 квітня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано судовий наказ № 161/5222/14-ц про стягнення з ПАТ «Мостобуд» на його користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 16971,65 грн.

Заробітну плату було виплачено лише 6 жовтня 2017 року, а 6 листопада 2017 року виконавче провадження з виконання судового наказу № 161/5222/14-ц закінчено.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого 2012 року по жовтень 2017 року в розмірі 385980,92 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ПАТ «Мостобуд» (місцезнаходження м. Київ, вул. Панківська, 5; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01386326) в користь ОСОБА_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1; паспорт серії АС 363139) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16971,65 грн., а також стягнуто з ПАТ «Мостобуд» в дохід держави 704,80 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року, а саме стягнути з ПАТ «Мостобуд» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 385980,92 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав в ній зазначених.

Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не було вчасно здійснено з ОСОБА_1 розрахунок при звільненні, у зв’язку з чим на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 9 червня 1971 року по 1 лютого 2012 року працював у містобудівельному загоні № 60, який є структурною одиницею ПАТ «Мостобуд». Наказом № 09-к від 31 січня 2012 року звільнений з посади заступника начальника мостозагону з 1 лютого 2012 року за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію (а.с. 8-10).

1 березня 2012 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу заступником начальника мостозагону № 60, а наказом № 20-к від 15 квітня 2013 року звільнений з роботи з 30 квітня 2013 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 6, 10).

4 квітня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано судовий наказ № 161/5222/14-ц про стягнення з ПАТ «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в розмірі 16971,65 грн. (а.с. 7).

З виписки по рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 27 жовтня 2017 року позивачеві зараховано кошти від ПАТ «Мостобуд» у розмірі 16886,79 грн. (а.с. 12, 13).

6 листопада 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу № 161/5222/14-ц в зв’язку з його повним виконанням відповідно до платіжного доручення № 4283 від 6 жовтня 2017 року (а.с. 4).

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Разом із тим необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16.

В даній цивільній справі спору між підприємством та працівником з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення не було.

Разом з тим, слід врахувати розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З довідки № 1 від 12 січня 2018 року, наданої ПАТ «Мостобуд» вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 354,80 грн. (а.с. 27).

Сума заборгованості за судовим наказом № 161/5222/14-ц складала 16971,65 грн., що понад як у 22 рази менше, ніж ціна позову в даній справі (385980,92 грн.)

Крім того, згідно записів у трудовій книжці, до переведення на посаду заступника, позивач з 6 грудня 2010 року по 3 січня 2012 року працював на посаді начальника мостозагону.

Станом на 1 січня 2012 року, тобто на момент коли позивач працював на посаді керівника установи, заборгованість мостозагону перед найманими працівниками складала 1369268,97 грн. (а.с. 38).

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно взяв до уваги розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за судовим наказом № 161/5222/14-ц, справедливо застосував принцип співмірності та зменшив за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку до 16971,65 грн.

Апеляційний суд звертає увагу також на ту обставину, що значна сума заборгованості підприємства перед найманими працівниками виникла на момент, коли позивач очолював мостозагін та як керівник ніс відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправомірно застосував принцип співмірності та зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку апеляційний суд до уваги не бере, оскільки така правова позиція відповідає вимогам трудового законодавства та визначена усталеною судовою практикою.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими, апеляційний суд приходить до висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді