Рішення № 73034277, 23.03.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2018 року м. Ужгород№ 807/33/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої – судді Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання – Данча М.І.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1І

представника відповідача -1 – ОСОБА_2,

представника відповідача -2 – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Закарпатській області, Управління Державної служби охорони при УМВС України в Закарпатській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані відпустки, стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 березня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 28 березня 2018 року.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Закарпатській області (далі – Управління МВС в Закарпатській області, відповідач-1), якою просить: 1) Визнати бездіяльність відповідача – суб’єкта владних повноважень щодо нездійснення грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні позивача – протиправною; 2) Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2003, 2004, 2007, 2009 та 2011 роки; грошову компенсацію у формі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01 вересня 2011 року по день винесення рішення по справі з розрахунку середнього заробітку (за невикористані відпустки 2003, 2004, 2007, 2009, 2011); компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги (інфляція) за період з 01 вересня 2011 року по день винесення рішення по справі за відпустки 2003, 2004, 2007, 2009, 2011 роки щодо кожної виплати окремо; 3) Допустити негайне виконання судового рішення по справі про стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць.

Протокольною ухвалою суду від 13 лютого 2018 року залучено до участі у справі у якості відповідача 2 – Управління Державної служби охорони при УМВС України в Закарпатській області (далі – Управління ДСО України в Закарпатській області, відповідач-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 вересня 2011 року позивач звільнений зі служби з УМВС України в Закарпатській області. На момент звільнення у позивача залишалися невикористані відпустки за 2002, 2003, 2007, 2009 та 2011 роки. Однак, при звільненні розрахунок з ним не проводився та грошової компенсації за невикористані відпустки він не отримував. Дії відповідачів щодо не проведення з ним при звільненні розрахунку вважає такими, що порушують та суперечать вимогам ст. ст. 116, 117 КЗпП. Крім того, вважає, що у відповідності до ст. 34 "Про оплату праці" та ст. 95 КЗпП відповідачами має бути виплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд їх задовольнити. Крім того, зазначив, що загальна кількість днів невикористаної відпустки становить 125 днів.

Відповідач - 1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що позивачу при проходженні служби на посадах УМВС України в Закарпатській області по мірі надходження його рапортів у відповідних роках надавались відпустки у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивач на час звільнення з ОВС мав спеціальне звання майор міліції та у відповідності до п. 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС віднесений до осіб старшого начальницького складу ОВС. Однак, відповідно до п. 56 вказаного Положення особам старшого та начальницького складу ОВС виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не проводиться. При звільненні позивача всі належні йому виплати було здійснено у відповідності до чинного на момент звільнення законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач -2 відзив на позовну заяву не надав, в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом УМВС України в Закарпатській області № 160 о/с з 22 червня 2002 року ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора відділення кримінальної інформації відділу оперативної інформації УМВС України в Закарпатській області.

З 01 листопада 2002 року позивач призначений на посаду інженера-програміста відділення комп’ютерних мереж і супроводу інформаційних систем і баз даних ВОІ УМВС України в Закарпатській області.

З 01 травня 2003 року – призначений на посаду інженер-програміста відділення комп’ютерних мереж і супроводу інформаційних систем і баз даних відділу інформаційних технологій УМВС України в Закарпатській області.

У період з 24 червня 2004 року по 24 червня 2005 року позивач знаходився у тривалому закордонному відрядженні у складі миротворчого підрозділу Місії ООН у Косово (поза штатами УМВС України в Закарпатській області).

З 24 червня 2005 року по 28 грудня 2005 року позивач перебував на посаді інженера-програміста відділення комп’ютерних мереж і супроводу інформаційних систем та баз даних відділу інформаційних технологій при УМВС України в Закарпатській області.

Наказом УМВС у Закарпатській області № 377 о/с від 23 грудня 2005 року позивача з 28 грудня 2005 року призначено на посаду інспектора відділення експлуатації баз даних ВІТ при УМВС України в Закарпатській області.

З 15 червня 2006 року по 15 вересня 2006 року позивач перебував на посаді старшого інженера-програміста відділення комп’ютерних мереж та супроводження інформаційних систем та баз даних ВІТ при УМВС.

Наказом УМВС у Закарпатській області від 15 вересня 2006 року № 217 о/с призначений на посаду інспектора відділення експлуатації баз даних ВІТ при УМВС України в Закарпатській області з 15 вересня 2006 року.

З 13 грудня 2006 року по 25 березня 2009 року відряджений до спеціального миротворчого центру КНУВС та направлений в тривале закордонне відрядження до складу спостерігачів цивільної поліції місії ООН у Косово з увільненням від займаної посади.

Наказом ГУ МВС в Закарпатській області від 24 березня 2009 року позивач відряджений в розпорядження УДСО при ГУ МВС України в Закарпатській області з 25 березня 2009 року та перебував на посадах в УДСО при ГУ МВС України в Закарпатській області до 30 листопада 2009 року.

З 30 листопада 2009 року по 12 грудня 2010 року позивач перебував у тривалому закордонному відрядженні у складі миротворчої операції ООН у ОСОБА_4.

З 12 грудня 2010 року по 01 вересня 2011 року позивач працював на посадах УМВС в Закарпатській області.

Наказом УМВС в Закарпатській області № 286 від 30 серпня 2011 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ за п. 64 "ж" за власним бажанням з 01 вересня 2011 року.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен хто працює, має право на відпочинок. Зокрема це право забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі – Положення № 114).

Розділом VI вказаного Положення встановлено порядок надання відпусток рядовому і начальницькому складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Відповідно до пункту 52 Положення №114 чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року.

Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

Судом встановлено та підтверджується довідкою УМВС України в Закарпатській області від 23 березня № 189/106/11-2018, що відповідно до п. 51 Положення № 114 позивачем не використані відпустки: у 2003 році – 30 діб (вислуга менша 10 років – 30 діб), у 2004 році – 2 доби (вислуга менша 10 років – 30 діб), у 2011 році -23 доби (вислуга більше 10 років – 35 діб).

Наказом УМВС в Закарпатській області від 17 березня 2003 року № 37 о/с позивачу надано відпустка за 2002 рік з 12 березня по 10 квітня 2003 року (30 діб)

Наказом УМВС в Закарпатській області від 06 травня 2004 року № 117 о/с позивачу надана відпустка з 03 травня по 30 травня 2004 року (28 діб).

У 2007 та 2009 роках Управлінням МВС у Закарпатській області відпустка ОСОБА_1 не надавалась, у зв’язку з його перебуванням у 2007 році у тривалому закордонному відрядженні у складі миротворчого підрозділу Місії ООН у Косово (поза штатами УМВС в Закарпатській області) та у 2009 році – у зв’язку з його перебуванням на посадах УДСО при ГУ МВС в Закарпатській області та тривалому закордонному відрядженні у складі миротворчої операції ООН у ОСОБА_4.

Наказом УМВС в Закарпатській області від 03 березня 2011 року № 78 о/с позивачу надано короткострокову відпустку, терміном 1 календарний день.

Наказом УМВС в Закарпатській області від 30 березня 2011 року № 112 о/с позивачу надана чергова відпустка за 2010 рік, терміном 39 календарних днів.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач за період служби в УДСО при ГУ МВС в Закарпатській області з 25 березня 2009 року по 29 листопада 2009 року перебував у невикористаній черговій відпустці за 2008 рік тривалістю 37 діб. За період служби на посадах в УДСО при ГУ МВС в Закарпатській області позивач набув право на 23 доби чергової відпустки за 2009 рік.

Як встановлено судом, позивач наказом УМВС України в Закарпатській області від 30 серпня 2011 року № 286 о/с звільнений з органів внутрішніх справ за п. 64 "ж"за (власним бажанням) 01 вересня 2011 року.

Відповідно до п. 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 19.6 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого Наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 виплата грошової компенсації за невикористану відпустку відповідно до законодавства не провадиться (постанова Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом Української РСР").

Вказані норми є імперативними по відношенню до можливості отримувати компенсації за будь - які роки роботи, відмінні від року звільнення.

Оскільки, грошова компенсація при звільненні виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані ним відпустки у 2003, 2004, 2007 та 2009 роках є необґрунтованими.

Судом встановлено, що у 2011 році (році звільнення) позивач з рапортом про надання йому відпустки не звертався.

Як вбачається з наказу про звільнення, позивач на час звільнення мав спеціальне звання – майор міліції та у відповідності до п. 2 Положення № 114 відноситься до осіб старшого начальницького складу органів внутрішніх справ. З урахуванням положень п. 56 Положення № 114 та п. 19.6 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, особам старшого начальницького складу органів внутрішніх справ виплати грошової компенсації за не використану відпустку не проводиться.

Тобто, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право на отримання зазначеного виду грошової компенсації, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050 –ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як встановлено судом та підтверджується грошовим атестатом та довідкою УМВС в Закарпатській області від 31 січня 2018 року, позивачу на дату звільнення з органів внутрішніх справ було нараховане грошове забезпечення за серпень 2011 року в розмірі 4448,45 грн., а саме: посадовий оклад -1150, 00 грн.; оклад за спеціальним званням – 125,00 грн.; надбавка за вислугу років – 318,75 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань – 796,88 грн.; надбавка за оперативно-розшукову діяльність, розвідувальну чи контр розвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно службову-діяльність – 575,00 грн.; щомісячна премія – 1482,82 грн. Крім того на дату звільнення позивачу була виплачена вихідна допомога в розмірі 15569,54 грн.

Відповідно до пп. 22.1 п. 22 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ при переміщенні, переведенні, а також звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий апарат (бухгалтерія) зобов'язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового та дорожнього забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті.

Відповідно до пп. 22.8 п.22 Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у грошовому атестаті має бути підпис його власника, що підтверджує правильність записів за проведеними розрахунками.

Розмір виплачених позивачеві сум при звільненні підтверджується грошовим атестатом № 116 від 28 вересня 2011 року, та правильність записів у ньому підтверджена підписом позивача.

Враховуючи вищенаведене та те, що на день звільнення позивача компенсація за невикористану у 2011 році відпустку йому не нараховувалась і не належала до виплати, та оскільки така має разовий характер, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів" від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Разом з тим, компенсація за невикористану відпустку має разовий характер, оскільки виплачується один раз та за настання такої обставини як звільнення працівника.

У зв’язку з цим, відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про стягнення на користь позивача такої компенсації відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги (інфляція).

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачами доведено відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки та грошової компенсації у формі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до індексу інфляції, в зв’язку з цим у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Завидово, вул. Миру, буд. 100, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, буд. 13, код 08592170), Управління Державної служби охорони при УМВС України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, буд. 13, код 08596883) про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані відпустки, стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя ОСОБА_5