Постанова № 73032766, 22.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р. Справа№ 910/19909/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Соколов В.В. - ордер КВ 389451 від 20.12.2017 р.;

від відповідача 1: не з'явились,

від відповідача 2: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 р.

у справі № 910/19909/17

(суддя Ващенко Т. М., м. Київ, повний текст складено - 18.12.2017 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг"

до 1. Приватного акціонерного товариства "Агропромислова Компанія"

2. Приватного підприємства "Вікторіа"

про стягнення 292 678,12 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Агропромислова Компанія" та Приватного підприємства "Вікторіа" про стягнення 292 678,12 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що доводи суду першої інстанції не узгоджуються як з матеріалами даної судової справи, так і з судовим рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1707/17. Зокрема апелянт вказав, що преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. ТОВ «Мелавтотранс-2011» не є стороною у даній справі, і справа № 910/19909/17 не стосується прав ТОВ «Мелавтотранс-2011».

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" по справі № 910/19909/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 р. у складі головуючого судді: Дідиченко М. А., суддів: Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. відкрито провадження у справі № 910/19909/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 р. у справі № 910/19909/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" призначено до розгляду на 20.02.2018 р.

20.02.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про зупинення провадження у справі до перегляду у касаційному порядку судового рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 р. по справі № 908/1707/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 р. відкладено розгляд справи до 13.03.2018 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 р. розгляд справи було відкладено на 20.03.2018 р.

У судовому засіданні 20.03.2018 р. було оголошено перерву до 22.03.2018 р.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судове засідання 22.03.2018 р. не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 22.03.2018 р. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як підтверджується матеріалами справи, 09.08.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс Фармінг» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Агропромислова компанія» (покупець) було укладено договір поставки № Д-3/1СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД (договір поставки), за умовами якого постачальник продає, а покупець купує на умовах договору Товар в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки (Інкотермс 2010), що обумовлюється в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Товаром згідно з цим Договором є кормові добавки, премікси, білкові вітамінно-мінеральні добавки, готові корма, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, обладнання та інший товар (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.3. договору оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору. Вартість товару в розмірі 100 % покупець оплачує на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 60 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника. Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі.

Відповідно до п. 6.2 договору у разі порушення покупцем строків оплати товару він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу та двадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем.

Строк дії договору сторонами погоджено у пункті 8.1 договору - з дати підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 31.12.2019 р., а в частині зобов'язань які виникли під час дії договору - до повного їх виконання.

Додатковою угодою № 1 від 03.11.2016 р. до договору сторони виклали п. 6.2 Договору в наступній редакції: «У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення платежу, штраф в розмірі двадцять процентів від суми заборгованості та двадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення (ст. 625 ЦК України). Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем.»

25.01.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс Фармінг», як кредитором, та Приватним підприємством «Вікторіа», як поручителем, було укладено договір поруки № 2501/17, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Приватним акціонерним товариством «Агропромислова компанія» за договором поставки, зокрема, поручитель відповідає перед кредитором за виконання грошових зобов'язань по оплаті основного боргу в розмірі 1000,00 грн., пені в розмірі 1000,00 грн., 20% відсотків річних в розмірі 1000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 1000,00 грн., відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 1000,00 грн., 20% штрафу в розмірі 1000,00 грн. Всього на суму 6000,00 грн. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (п. п. 1.1, 1.2 договору поруки № 2501/17 від 25.01.17.).

Договір поруки № 2501/17 від 25.01.2017 р. у відповідності до пункту 3.1 набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено, а відповідачем 1 прийнято товар на загальну суму 1 449 004,68 грн., що підтверджується видатковими накладними № ФФВ00011187 від 02.12.2016 р. на суму 212 550,00 грн., № ФФВ00012706 від 28.12.2016 р. на суму 603 150,00 грн., № ФФВ00012727 від 28.12.2016 р. на суму 357 000,00 грн., ФФВ00002211 від 14.02.2017 р. на суму 164 104,68 грн., № ФФВ00003814 від 16.03.2017 р. на суму 112 200,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним було поставлено відповідачу товар за договором, який відповідачем оплачено не в повному обсязі, в зв'язку з чим позивач на підставі п. 6.2 Договору нарахував пеню та 20% річних.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки п. 6.2 договору поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД від 09.08.2016 р. визнано недійсним, відсутні правові підстави для нарахування позивачем 164 318,36 грн. пені та 126 359,76 грн. 20% річних на підставі недійсного пункту 6.2 Договору.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, у пункті 2.3. договору поставки сторони погодили, що оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору. Вартість товару в розмірі 100 % покупець оплачує на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 60 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору поставки, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язань, щодо порушення яких заявлено позов, настав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів зазначає, що відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства свій обов'язок за договором поставки виконав частково, докази повного виконання свого обов'язку відповідачем матеріали справи не містять, у зв'язку з чим відповідачем було допущено порушення зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 6.2 договору поставки сторони встановили, що у разі порушення покупцем строків оплати товару він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу та двадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем.

Додатковою угодою № 1 від 03.11.2016 р. до договору поставки сторони виклали п. 6.2 Договору в наступній редакції: «У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення платежу, штраф в розмірі двадцять процентів від суми заборгованості та двадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення (ст. 625 ЦК України). Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку Покупцем.»

Як вірно зазначено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 р. у справі № 908/1707/17 (з врахуванням ухвали від 11.12.2017 р.. про виправлення описки), яке набрало законної сили, визнано недійсними п. 2.4 та п. 6.2 Договору поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД від 09.08.2016 р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Агропромислова компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг".

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення та ч. 4 ст. 75 ГПК України в редакції з 15.12.2017 р., відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 р. у справі № 908/1707/17 (з врахуванням ухвали від 11.12.2017 р. про виправлення описки), то встановлені нею факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

При цьому, на спростування тверджень апелянта, судом у рішенні від 18.10.2017 р. у справі № 908/1707/17 визнано недійсним саме п. 6.2 договору поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД від 09.08.2016 р., а не пункт 3 додаткової угоди № 1 від 03.11.2016 р. до Договору, яким було внесено зміни в п. 6.2 договору поставки.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, застосування до відповідачів такої міри відповідальності як нарахування та стягнення пені можливе лише за умови погодження його сторонами у вчиненому правочині.

Оскільки п. 6.2 договору поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД від 09.08.16 визнано недійсним, а тому відсутні правові підстави для нарахування позивачем 164 318,36 грн. пені та 126 359,76 грн. 20% річних на підставі недійсного пункту 6.2 Договору.

З огляду на встановлену судом відсутність правових підстав для стягнення з відповідача-1 на користь позивача пені на підставі п. 6.2 договору поставки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для солідарної відповідальності Поручителя (відповідача-2) перед позивачем по сплаті останньому 1 000,00 грн. пені, внаслідок чого судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

При цьому, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до оскарження висновків Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 р. у справі № 908/1707/17, яке набрало законної сили.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу з урахуванням трьох відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, стаття 625 ЦК України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Зокрема, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Пункт 6.2. спірного договору кореспондується з статтею 625 ЦК України, відповідно до якого сторонами було передбачено відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування процентів річних у розмірі 20 %, тобто іншому розмірі, ніж передбачено ст. 625 ЦК України.

В той же час, колегія суддів відзначає, що якщо сторонами в договорі не було передбачено сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті проценти річних у розмірі 3 % від простроченої суми за весь час прострочення, як це передбачено ст. 625 ЦК України. Три проценти річних, передбачені вказаною статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися не залежно від стягнення пені.

Визнання недійсним п. 6.2 Договору поставки, яким було передбачено відповідальність боржника у вигляді нарахування 20 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, призвело лише до зміни розміру процентів річних, проте не позбавило права позивача нараховувати їх у розмірі, встановленому законом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення 126 359,76 грн. 20% річних, не врахував кореспондуючого права позивача відповідно до ст. 625 ЦК України на нарахування 3 % річних від простроченої суми заборгованості, та безпідставно позбавив позивача на отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами у вигляді стягнення 3 % річних.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Як вже було встановлено, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання грошових зобов'язань по оплаті основного боргу в розмірі 1000,00 грн., пені в розмірі 1000,00 грн., 20% відсотків річних в розмірі 1000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 1000,00 грн., відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 1000,00 грн., 20% штрафу в розмірі 1000,00 грн. Всього на суму 6000,00 грн. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3 % річних за загальний період з 31.01.2017 р. по 12.10.2017 р. за кожною накладною окремо, дійшла висновку, що з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 18 103,96 грн. та з відповідачів на користь позивача підлягає солідарному стягненню 3 % річних у сумі 1 000,00 грн.

Стосовно заяви апелянта про зупинення провадження у справі до перегляду у касаційному порядку судового рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 року по справі № 908/1707/17, колегія суддів зазначає наступне.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 року по справі № 908/1707/17 було оскаржене Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс Фармінг» до Донецького апеляційного господарського суду.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2017 р. у справі № 908/1707/17 було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фідленс Фармінг» у задоволенні заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017р. по справі № 908/1707/17 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс Фармінг» на рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017р. по справі № 908/1707/17 повернуто заявнику.

В той же час, ТОВ «Фідленс Фармінг» було оскаржено до Верховного суду у складі Касаційного господарського суду ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2017 р. про повернення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс Фармінг» на рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017р. по справі №908/1707/17 без розгляду.

Як вбачається з ухвали Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 13.03.2018 р. клопотання ТОВ «Фідленс Фармінг» про зупинення рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 р. було відхилено.

Статтею 227 Господарського процесуального кодексу встановлено перелік підстав обов'язкового зупинення провадження у справі. Так, відповідно до ч. 5 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Отже, станом на момент винесення як рішення судом першої інстанції, так і постанови апеляційної інстанції, рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017р. по справі № 908/1707/17 набрало законної сили.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у разі перегляду рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017р. по справі № 908/1707/17, яке стало підставою для ухвалення даного рішення, сторони можуть звернутись до господарського суду з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для даної справи і не могли бути відомі заявникові.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі № 910/19909/17 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі № 910/19909/17 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі № 910/19909/17 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агропромислова Компанія" (72319, Запорізька обл., місто Мелітополь, вул. Героїв України, будинок 175; ідентифікаційний код 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" (17600, Чернігівська обл., Варвинський район, селище міського типу Варва, вул. Шевченка, будинок 82, кімната 5Б; ідентифікаційний код 39909892) 18 103,96 грн. 3 % річних та судовий збір за подання позову у розмірі 271,56 грн.

Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства "Агропромислова Компанія" (72319, Запорізька обл., місто Мелітополь, вул. Героїв України, будинок 175; ідентифікаційний код 31914947) та Приватного підприємства "Вікторіа" (03039, м.Київ, проспект Голосіївський, будинок 42; ідентифікаційний код 35576088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" (17600, Чернігівська обл., Варвинський район, селище міського типу Варва, вул. Шевченка, будинок 82, кімната 5Б; ідентифікаційний код 39909892) 1 000,00 грн. 3 % річних та судовий збір за подання позову у розмірі 15,00 грн.»

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року залишити без змін.

4. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства "Агропромислова Компанія" (72319, Запорізька обл., місто Мелітополь, вул. Героїв України, будинок 175; ідентифікаційний код 31914947) та Приватного підприємства "Вікторіа" (03039, м.Київ, проспект Голосіївський, будинок 42; ідентифікаційний код 35576088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Фармінг" (17600, Чернігівська обл., Варвинський район, селище міського типу Варва, вул. Шевченка, будинок 82, кімната 5Б; ідентифікаційний код 39909892) 430,01 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 р. у справі № 910/19909/17.

7. Матеріали справи № 910/19909/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.03.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко