Постанова № 73032741, 28.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/195/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Богатиря К.В.

Суддів: Аленіна О.Ю., Філінюка І.Г.

Секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ «ВІМЕКСІМ» – адвокат ОСОБА_1, за ордером;

від Фірми «ДАВОС» у формі ТОВ – адвокат ОСОБА_2, за довіреністю;

від Фірми «ДАВОС» у формі ТОВ – адвокат ОСОБА_3, за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «ДАВОС» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року про забезпечення позову (суддя суду першої інстанції: ОСОБА_4; дата складання повного тексту: 14.02.2018; час і місце оголошення ухвали: 14.02.2018, 65119, м. Одеса, пр. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області)

по справі № 916/195/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ»

до Фірми «ДАВОС» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 2 773 006,24 грн.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ» (далі – ТОВ «ВІМЕКСІМ») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до фірми «ДАВОС» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі – Фірма «ДАВОС») про стягнення заборгованості за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД13/10-2016-01Д від 13 жовтня 2016 року в сумі 2 228 666,67 грн., нарахованої пені в сумі 282 094,24 грн., інфляційних втрат в сумі 208 391,37 грн., процентів в сумі 58 854,36 грн. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов’язань за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД13/10-2016-01Д від 13 жовтня 2016 року в частині оплати. При цьому, на суму заборгованості позивачем нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні витрати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13 лютого 2018 року відкрито провадження по справі № 916/195/18 за позовом ТОВ «ВІМЕКСІМ» до Фірми «ДАВОС» про стягнення 2 773 006,24 грн. та призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіванні.

Водночас з позовною заявою ТОВ «ВІМЕКСІМ» подало заяву про забезпечення позову в порядку ст. 137 ГПК України, в якій просило суд:

- накласти арешт на грошові кошти в межах ціни позову – 2 773 006,24 грн.;

- накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно фірми «ДАВОС», яке належить останньому на праві власності;

- заборонити фірмі «ДАВОС» приймати рішення про схвалення правочинів, виконання яких може привести до відчуження прямо або опосередковано нерухомого майна, що належить фірмі «ДАВОС» (але не виключено) – частка 6/100 у праві приватної власності на комплекс будівель та споруд загальною площею 5 489,6 кв.м., за адресою: Одеська обл., Кілійський р., м. Кілія, вулиця Железнякова, 4; реєстраційний номер майна: 19841462;

- заборонити Фірмі «ДАВОС» здійснювати будь-які правочини, пов'язані з відчуженням або можливим відчуженням прямо або опосередковано (у т.ч. позика, позичка, іпотека та інша форма забезпечення, поруки, обтяжень правами третіх осіб) належного йому нерухомого майна, а саме (але не виключено) – частка 6/100 у праві приватної власності на комплекс будівель та споруд загальною площею 5 489,6 кв.м., за адресою: Одеська обл., Кілійський р., м. Кілія, вулиця Железнякова, 4; реєстраційний номер майна: 19841462;

- заборонити державному реєстратору та/або нотаріусу здійснювати будь-які дії з реєстрації переходу, обмеження (обтяження) права на нерухоме майно, але не виключено: частка 6/100 у праві приватної власності на комплекс будівель та споруд загальною площею 5489,6 кв.м., за адресою: Одеська обл., Кілійський р., м. Кілія, вулиця Железнякова, 4; реєстраційний номер майна: 19841462, (зокрема, реєстрацію переходу права власності, іпотеку, оренду та інших правочинів направлених на відчуження майна або його обтяження права третіх осіб), що належить Фірмі «ДАВОС».

Заява мотивована тим, що невжиття вищевказаних заходів може унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Оскільки, предметом спору є стягнення коштів у розмірі 2 773 006,24 грн., а обрані заходи забезпечення позову, на думку позивача, направлені на збереження балансу інтересів учасників спірних правовідносин.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року по справі № 916/195/18 (суддя суду першої інстанції: ОСОБА_4Д.) заяву ТОВ «ВІМЕКСІМ» про забезпечення позову задоволено частково; накладено арешт на грошові кошти Фірми «ДАВОС» у формі товариства з обмеженою відповідальністю в межах ціни позову – 2 773 006,24 грн. до вирішення спору по суті; в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції, розглянувши вимоги заяви про забезпечення позову та дійшов висновку про їх часткове задоволення, а саме в частині накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову 2 773 006,24 грн. до вирішення спору по суті, з огляду на те, що невжиття цих заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.

У задоволенні заяви в іншій частині місцевий суд відмовив, оскільки інші перелічені в заяві заходи забезпечення позову всупереч положень ч. 4 ст. 137 ГПК України є не співмірними із заявленими позовними вимогами.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, Фірма «ДАВОС» звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року по справі № 916/195/18 скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову 2 773 006,24 грн. до вирішення спору по суті та відмовити ТОВ «ВІМЕКСІМ» у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник не погоджується з правовою позицією місцевого суду щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову по даній справі з огляду на те, що факт ухилення відповідача від виконання зобов'язань за спірним договором не може бути підставою для забезпечення позову, адже якщо виходити лише з цієї підстави забезпечення позову, то приходимо до висновку, що забезпечуватись мають всі позови, оскільки їх подання до суду обумовлене саме тим, що сторона не виконує договірні зобов'язання (що, до речі, на час подання позову не є достовірно встановленим фактом, як і фактом наявності зобов'язання взагалі). Невиконання зобов'язань відповідачем є предметом спору, що потребує доведення, тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову.

Більш детальніше доводи викладені у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ВІМЕКСІМ» заперечує проти доводів Фірми «ДАВОС» та просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року по справі № 916/195/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження по справі № 916/195/18 за апеляційною скаргою Фірми «ДАВОС» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року про забезпечення позову; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; роз’яснено учасникам справи про їх право не пізніше 5-х днів з дня вручення ухвали подати до суду заяви чи клопотання стосовно призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, із доказами направлення копій таких заяв іншим учасникам справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16 березня 2018 року по справі № 916/195/18 розгляд апеляційної скарги призначено на 28 березня 2018 року о 12:00 год.

У судове засідання 28 березня 2018 року до апеляційного господарського суду з’явилися належні та повноважні представники як позивача, так і відповідача.

Заяви та клопотання сторонами до суду не заявлялись.

Вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За приписами п. 1 ст. 271 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як з’ясовано судовою колегією, в даному випадку предметом позову є стягнення заборгованості за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД13/10-2016-01Д від 13 жовтня 2016 року. При цьому, позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов’язань за цим Договором в частині оплати.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилається на те, що обрані ним заходи забезпечення позову направлені на збереження балансу інтересів учасників спірних правовідносин.

Оцінивши на підставі наявних матеріалів справи доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову 2 773 006,24 грн. до вирішення спору по суті, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування цих заходів, з огляду на те, що їх невжиття може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а також вжиття заходів забезпечення позову в цій частині не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. В задоволенні заяви в іншій частині відмовлено через їх не співмірність із заявленими позовними вимогами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині задоволення заяви, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 136 ГПК України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами ст. 137 ГПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Статтею 140 ГПК України встановлено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

-запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9).

Колегія суддів зазначає, що ухвала місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача не містить посилань на те, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов'язується застосування цього заходу до забезпечення позову, та в чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

При цьому, всупереч положенням статей 74, 136 Господарського процесуального кодексу України заява позивача про забезпечення позову базується лише на власних припущеннях.

Так апелянт стверджує, що правовідносини між сторонами за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД13/10-2016-01Д від 13 жовтня 2016 року є спірними, в тому числі що стосується строку виконання зобов’язань про повернення коштів та суми, заявленої у позові як заборгованості відповідача та нарахованих на неї сум пені, інфляційних та відсотків річних. Вказані обставини повинні бути перевірені та встановлені рішенням суду за результатами розгляду позову по справі. Наявність реального спору між сторонами підтверджується відзивом на позов, копія якого додана до справи позивачем як додаток до відзиву на апеляційну скаргу.

Спір між сторонами полягає в тому, що позивач вважає строком виконання зобов’язання на повернення коштів згідно п. 2.4 Договору – 12.04.2017, про що він зазначив у позові, та від цієї дати він визначає прострочення для відповідача. А відповідач у відзиві вказує на наявність додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2017 року до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД13/10-2016-01Д від 13 жовтня 2016 року, якою сторони змінили умови Договору та визначили наступне: «Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою Позикодавця в строк не пізніше 31 грудня 2017 року». Копія цієї додаткової угоди також додана до відзиву на апеляційну скаргу. Позивач вказану додаткову угоду ставить під сумнів, оскільки нібито не має оригіналу цієї угоди, і вказане питання станом на теперішній час з’ясовується господарським судом в межах розгляду позову по справі. Апелянт окрім того вказує на відсутність письмових вимог від позивача про повернення коштів достроково до закінчення вказаного у додатковій угоді строку повернення. Позивач у позові вважає простроченням виконання зобов’язання період з квітня 2017 по січень 2018 року. Відповідач вважає відсутнім прострочення у період до 31.12.2017.

Що стосується невиконання відповідачем умов Договору, то ці обставини також є спірними, оскільки сам позивач підтвердив у позові часткове виконання шляхом внесення плати у період з грудня 2016 по вересень 2017 року на суму 4 351 733,33грн. Залишок неповернутих коштів складає 2 228 666,67грн.

На думку колегії суддів дійсно існує спір між сторонами по даній справі, який повинен бути розглянутий господарським судом в позовному провадженні повно та об’єктивно з наданням відповідної оцінки представленим доказам від кожної сторони.

Господарський суд прийняв ухвалу про забезпечення позову одночасно з ухвалою про відкриття провадження по справі без проведення судового засідання та за відсутності сторін, не з’ясувавши їх правових позицій у справі та не отримавши від них пояснень. Вказані дії суду регламентовані ч. 1 ст. 140 ГПК України. Але у даній конкретній справі з врахуванням обставин того, що заява позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на обставинах невиконання відповідачем умов спірного Договору, які ще не досліджувалися судом, господарський суд повинен був керуватися також ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України, якими передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Але вказаних процесуальних дій господарський суд не здійснив, що привело до прийняття помилкового та передчасного рішення у вигляді ухвали про забезпечення позову.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для часткового задоволення заяви позивача та вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви.

Крім того, судова колегія зауважує, що факт ухилення відповідача від виконання зобов'язань за спірним договором не може бути підставою для забезпечення позову, а невиконання зобов'язань відповідачем є предметом спору, що потребує доведення, тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині необхідності вжиття заходів забезпечення позову та вважає, що заява позивача, в порушення вимог ст. 139 ГПК України, не містить посилань на доведені обставини, які б могли унеможливити або утруднити виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Положеннями п.п. 4 п. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Фірми «ДАВОС» підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року по справі № 916/195/18 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ» про забезпечення позову – скасуванню, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ВІМЕКСІМ» про забезпечення позову, в іншій частині ухвалу слід залишити без змін.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на ТОВ «ВІМЕКСІМ».

Керуючись ст.ст. 232, 233, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фірми «ДАВОС» у формі товариства з обмеженою відповідальністю – задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року по справі № 916/195/18 скасувати в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ» про забезпечення позову та прийняти нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ» про забезпечення позову.

В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2018 року по справі № 916/195/18 залишити без змін, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ» у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі № 916/195/18.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКСІМ» (21036, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Максимовича, буд. № 4, оф. № 11, код ЄДРПОУ 37338260, інші відомості в матеріалах справи відсутні) на користь Фірми «ДАВОС» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (65080, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22471496, інші відомості в матеріалах справи відсутні) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано судом 29.03.2018.

Головуючий суддя К.В. Богатир

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя І.Г. Філінюк