Постанова № 73032652, 26.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. Справа№ 910/25970/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - представник не прибув;

від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Абакумова Н.І., довіреність № 4037/20.3-03 від 29.12.2017,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 (суддя Морозов С.М.) про часткове задоволення скарги публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" на рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/25970/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ" про стягнення 36 598 931,37 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Південкомбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ" 36 598 931,37 грн. на підставі Договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №198К-21Ю від 30.12.2013р., з яких: 31 351 183,97 грн. - заборгованість по кредиту, 4 406 582,92 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам, 905 700,87 грн. - поточна заборгованість по відсоткам, 295 463,61 грн. - пеня.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2015р. у справі №910/25970/14 позовні вимоги задоволено та присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ" на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" заборгованість по кредиту в розмірі 31 351 183,97 грн., прострочену заборгованість по процентам в розмірі 4 406 582,92 грн., поточну заборгованість по процентам в розмірі 905 700,87 грн., пеню в розмірі 295 463,61 грн., здійснено розподіл судових витрат.

На виконання вказаного рішення 06.02.2015р. Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Південкомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до якої скаржник просив суд скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 50945805 від 28.12.2017р. та зобов'язати орган виконання судових рішень відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу суду від 06.02.2015р. у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі №910/25970/14 скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" на рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково, визнано неправомірною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50945805 від 28.12.2017р., зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.02.2015р. у справі №910/25970/14 у порядку та строки, визначені законом України "Про виконавче провадження".

Так, суд першої інстанції, встановивши порушення державним виконавцем прав стягувача як сторони виконавчого провадження у зв'язку з не вчиненням всіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення, визнав неправомірною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50945805 від 28.12.2017р.

Відмова у задоволенні вимоги про зобов'язання органу виконання судових рішень відновити виконавче провадження мотивована тим, що відновлення відповідного виконавчого провадження за наслідками визнання неправомірною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві врегульовано положеннями ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", а господарський суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні скарги.

В обґрунтування даної апеляційної скарги скаржник посилається на те, що державним виконавцем було вжито всіх, передбачених законом, заходів примусового виконання рішення.

Представник апелянта - органу виконання судових рішень в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Сторони своїм правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористались, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належнім чином.

Так, позивачем ухвала суду про призначення справи до розгляду справи була отримана 15.03.2018, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Щодо повідомлення відповідача, слід зазначити наступне.

Ухвала суду про призначення справи розгляду справи була направлена на адресу офіційного місцезнаходження відповідача, а саме: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 67, корпус Б, офіс 108, проте повернута підприємством зв'язку з посиланням на вибуття адресата.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи належне повідомлення сторін, а також те, що неявка представників вказаних осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з прийняттям постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.04.2016р. відкрито виконавче провадження ВП № 50945805 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.02.2015 №910/25970/14.

Згідно матеріалів виконавчого провадження ВП №50945805 органом виконання судових рішень було вчинено ряд виконавчих дій з примусового виконання наказу суду від 06.02.2015р., зокрема, відповідними постановами накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах суми 36 958 931,37 грн., накладено арешт на кошти боржника в банківських установах в межах суми 36 958 931,37 грн., направлено платіжні вимоги до банківських установ, направлено запити до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, Головного управління держпраці у Київській області, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Головного управління Держспоживслужби в м. Києві, Головного управління Держгеокадастру в м. Києві, Державної служби України з безпеки на транспорті, направлено вимогу до податкового органу, здійснено виклик керівника боржника, тощо.

Згодом, а саме 28.12.2017р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 50945805.

Позивач, звертаючись до суду зі скаргою на рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вказував, що органом виконання судових рішень не вжито всіх, передбачених законом заходів з примусового виконання наказу суду від 06.02.2015р., що призвело до винесення незаконної, на думку скаржника, постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 50945805 від 28.12.2017р.

Суд першої інстанції, встановивши порушення державним виконавцем прав стягувача як сторони виконавчого провадження у зв'язку з не вчиненням всіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення, визнав неправомірною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50945805 від 28.12.2017р.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 6 закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату відкриття виконавчого провадження) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 11 закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату відкриття виконавчого провадження) встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 3 названої статті передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну, безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

Відповідно до ст. 30 закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату відкриття виконавчого провадження) державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як передбачено ч. 8 ст. 52 закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату відкриття виконавчого провадження) державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Разом з тим, доказів виконання органом державної виконавчої служби ч. 8 ст. 52 закону України "Про виконавче провадження" (перевірки майнового стану боржника) матеріали виконавчого провадження не містять, отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вказане є порушенням норм ст. ст. 6, 11, 30 закону України "Про виконавче провадження".

В свою чергу, 05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 року №1404 - VIII (далі - Закон №1404).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Отже, після набрання чинності вказаним Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до Закону від 02.06.2016 року №1404 - VIII.

За приписами ч. 3 ст. 18 закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. (ч. ч. 4, 5 ст. 24 Закону).

У даному випадку, державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження не було вчинено всіх, передбачених законом, дій щодо виконання судового рішення у даній справі, а саме не встановлено осіб власника та керівника боржника, не вчинено заходів щодо виклику посадових осіб боржника.

Також, державний виконавець вбачаючи ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, не звернувся до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за ним.

Крім цього, штрафів на боржника державний виконавець не накладав, відповідних заяв до правоохоронних органів не подавав.

Враховуючи викладене вище, доводи апелянта про те, що ним було вжито всіх, передбачених законом, заходів примусового виконання рішення, колегією суддів відхиляються за необґрунтованістю. Так, вказані доводи скаржника не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 закону України "Про виконавче провадження" (чинна редакція) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З огляду на вищевикладене, бездіяльність органу виконання судових рішень (не вчинення всіх, передбачених законом, заходів) призвела до невиконання судового рішення у даній справі, що відповідно порушує права стягувача.

Крім того, ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Разом з тим, матеріали виконавчого провадження не містять доказів надсилання стягувачеві документів виконавчого провадження у встановлений законом строк та спосіб, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що державним виконавцем в цій частині також порушено права стягувача як сторони виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, скарга позивача в частині вимог щодо визнання незаконною оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, ст. 326 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі "Чижов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пар. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного та відповідно до вимог Конституції України рішення суду по даній справі, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Щодо вимоги позивача за скаргою про зобов'язання органу державної виконавчої служби відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у даній справі, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 41 закону України "Про виконавче провадження" (чинна редакція) у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

З урахуванням викладеного, суд відзначає, що відновлення відповідного виконавчого провадження за наслідками визнання неправомірною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві врегульовано положеннями ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає відповідний порядок вчинення таких дій, а господарський суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, а тому задоволення вимоги позивача про зобов'язання відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у даній справі буде підміною судом його обов'язків, що є недопустимим та унеможливлює задоволення скарги в цій частині.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні скарги у наведеній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі №910/25970/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 29.03.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко