Рішення № 73032618, 20.03.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

20 березня 2018 року м. ЧернігівСправа № 927/51/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дзюба Г.В.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промкомплект»,

код ЄДРПОУ 31367359, вул. Володимирська, 57-А, офіс 12, м. Васильків, Київська область, 08600

Відповідач: Дочірнє підприємство «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»,

код ЄДРПОУ 32016315, вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005

Предмет спору: про стягнення 208284,93 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №б/н від 10.01.2018;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №10/01/18-1 від 10.01.2018,

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Промкомплект» подано позов до Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», у якому просить суд стягнути з відповідача 208284,93 грн, з яких 129600,00 грн основної заборгованості, 30322,83 грн пені, 9352,50 грн – 3% річних та 39009,60 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором №01/25-06/1 (купівлі-продажу, поставки) від 25.06.2015.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.01.2018 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 14.02.2018 та встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву і доданих до нього документів.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 19.01.2018 отримана відповідачем 22.01.2018.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 06.02.2018.

06.02.2018, тобто у встановлений судом строк, відповідачем направлено суду відзив на позовну заяву, у якому також міститься клопотання про витребування від позивача доказів підписання і вручення відповідачу рахунків на оплату товару.

Подане клопотання про витребування доказів обґрунтоване тим, що відповідно до умов договору 25.06.2015 оплата рахунку-фактури здійснюється протягом 45 днів з дати його отримання, тобто для визначення початку перебігу строку для оплати за поставлений товар необхідно дослідити рахунки-фактури, виставлені позивачем, у тому числі докази їх направлення або отримання відповідачем. Відповідач зазначає, що вказані рахунки у нього відсутні.

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Згідно з ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідачем у відзиві на позов щодо витребування доказів не зазначено заходів, яких він вжив для отримання цих рахунків самостійно, доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, а також не зазначено причин неможливості отримати цей доказ самостійно.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог, встановлених ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, а тому у підготовчому засіданні 14.02.2018 відмовив у задоволенні клопотання про витребування від позивача доказів підписання і вручення відповідачу рахунків на оплату товару.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Частиною 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:

1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У якості доказів направлення відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів відповідачем надано копію фіскального чеку ЧД ПАТ «Укрпошта» від 06.02.2018 про направлення рекомендованого листа на адресу позивача, проте не надано опису вкладення у цінний лист.

Оскільки відповідачем до відзиву не додано опису вкладення у цінний лист на підтвердження направлення його позивачу, у судовому засіданні 14.02.2018 суд відклав вирішення питання щодо прийняття відзиву до наступного судового засідання.

У підготовчому засіданні 14.02.2018 представником відповідача подано суду письмові пояснення, у яких відповідач просить зобов’язати позивача надати суду докази надсилання або вручення відповідачу рахунків-фактур на оплату поставленого товару; у разі ненадання вищевказаних документів відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог; задовольнити клопотання про застосування строків позовної давності щодо стягнення з відповідача 12600,00 грн за надані транспортні послуги; 909,27 грн – 3% річних, 3792,60 грн – інфляційних, 2948,05 грн пені за ці послуги, а також 27374,78 грн пені за товар та відмовити у задоволенні позову в цій частині; стягнути з позивача судові витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Дослідивши подані пояснення, суд дійшов висновку, що такі пояснення одночасно містять у собі заяву з процесуальних питань, а саме щодо витребування доказів, та заяву по суті справи, направлену на відмову у позові з підстав, визначених нормами матеріального права, у тому числі, про застосування позовної давності.

Тобто, як би не назвав відповідач подані документи: відзив, пояснення, додаткові пояснення, міркування, аргументи тощо, це по своїй правові природі є саме відзивом на позовну заяву (або запереченнями на відповідь на відзив, як це регламентується ст. 167 ГПК України).

Таким чином, суд розцінив подані письмові пояснення як додатково поданий відзив та заяву про витребування доказів.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов’язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав (у тому числі з метою уникнення затягування судового процесу), у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів і доказів, оскільки несвоєчасне подання відповідних матеріалів найчастіше пояснюється не дійсно поважними причинами, а лише неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Як вже зазначалось судом, строк для подання відзиву сплив 06.02.2018, а отже відповідачем цей додатковий відзив подано не у встановлений судом строк.

При цьому, відповідачем не обґрунтовано поважності причин пропуску такого строку.

Суд долучив подані письмові пояснення в частині, що стосується заяви по суті справи (відзиву) до матеріалів справи, але справа розглядається без їх урахування.

Стосовно зазначеної заяви про витребування доказів, суд зазначає, що відповідач раніш подавав аналогічну заяву разом з відзивом, у задоволенні якої суд вже відмовив у зв’язку з недотриманням відповідачем вимог ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Отже, й ця подана заява не відповідає наведеним процесуальним нормам.

З огляду на викладене, суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про витребування доказів.

Також у підготовчому засіданні 14.02.2018 представником відповідача подано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого розмір витрат становить 10200,00 грн.

Вказаний розрахунок долучено судом до матеріалів справи.

У підготовче засідання 14.02.2018 позивач без поважних причин не з’явився. Судом відкладено підготовче засідання до 06.03.2018.

У судовому засіданні 06.03.2018 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 13.03.2018 у зв’язку з бажанням сторін укласти мирову угоду.

У судове засідання 13.03.2018 позивач не з’явився. Судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 20.03.2018.

У підготовчому засіданні 20.03.2018 сторони повідомили про недосягнення згоди щодо мирової угоди.

До початку підготовчого засідання 20.03.2018 від позивача надійшла зава про долучення до матеріалів справи завірених копій рахунків-фактури №ПК-0000062 від 01.07.2015, №ПК-0000063 від 01.07.2015 та скріншоту з електронної пошти.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

За приписами ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 цієї статті).

Згідно з ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 цієї статті).

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що рахунків-фактур №ПК-0000062 від 01.07.2015 та №ПК-0000063 від 01.07.2015 відповідач від позивача не отримував і вони у нього відсутні.

Враховуючи те, що ці докази відсутні у відповідача (про що позивач був обізнаний з отриманих від відповідача відзиву на позов і письмових пояснень по справі), їх обсяг не є надмірним, вони не подані до суду в електронній формі та не є публічно доступними, позивач був зобов’язаний заздалегідь надіслати їх відповідачу.

Доказів направлення відповідачу вказаної заяви разом з доданими до неї документами позивачем суду не надано.

У підготовчому засіданні 20.03.2018 представник позивача пояснила, що ці докази не були нею подані разом з позовною заявою, оскільки вона не знала, що відповідач буде заперечувати стосовно отримання ним рахунків-фактур.

Суд вважає, що наведені представником позивача причини пропуску встановленого строку для подання доказів, не є поважними, оскільки позивач зобов’язаний подати усі наявні у нього докази разом з позовною заявою незалежно від того, чи буде заперечувати відповідач проти існування певних обставин, чи ні, а реальні можливість чи неможливість подати докази разом з позовом у розумінні ч. 8 ст. 80 і ч. 8 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України жодним чином не залежить від визнання іншою стороною певних обставин.

У даному випадку суд вбачає лише неналежне відношення сторони до підготовки свого позову.

Крім того, у позовній заяві позивачем взагалі не зазначено про наявність обставин щодо виставлення рахунків-фактур відповідачу та отримання їх останнім, як того вимагають приписи ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, або ж письмових пояснень у призмі ч. 4 ст. 80 ГПК України щодо таких доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено не лише процесуальні права, але й процесуальні обов’язки сторін справи. Так, учасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 цієї статті).

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про невідворотність настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору поданих доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання.

Отже, Господарським процесуальним кодексом обумовлено негативні наслідки для сторін у разі неподання у встановлений строк доказів, а тому ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається на сторін.

У свою чергу, прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує наведені імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

За наведених обставин, у їх сукупності, у підготовчому засіданні 20.03.2018 суд відмовив позивачу у прийнятті до розгляду поданих ним доказів. Таким чином, суд долучив вказані документи до матеріалів справи, але спір вирішується без їх урахування.

У підготовчому засіданні 20.03.2018 представник відповідача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, як доказу отримання позивачем відзиву на позовну заяву.

Відповідно до вказаного поштового повідомлення відповідачем на адресу позивача 06.02.2018 направлено поштове відправлення, яке отримано ним 14.02.2018.

Представник позивача заперечила проти прийняття судом наданого представником відповідача поштового повідомлення, оскільки, як вона вважає, такий доказ подано не у встановлений законом строк, тобто не разом із відзивом на позовну заяву.

Представник відповідача зазначив, що це поштове повідомлення він не міг надати разом із відзивом на позовом, оскільки воно повернулось відповідачу після отримання позивачем 14.02.2018 відзиву на позовну заяву, тобто пізніше, ніж подано суду відзив на позовну заяву.

У зв’язку з тим, що відзив на позовну заяву був направлений одночасно суду та позивачу 06.02.2018, а дата отримання його останнім у повідомленні про вручення зазначена 14.02.2018, тому відповідач об’єктивно не міг подати це поштове повідомлення разом з відзивом на позов.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає поважними причини неподання позивачем вказаного поштового повідомлення разом з відзивом на позов та приймає його до розгляду як доказ отримання відзиву позивачем.

Одночасно, представник позивача вже заперечила проти отримання цього рекомендованого листа, направленого відповідачем 06.02.2018 на адресу позивача.

Оскільки фіскальний чек ЧД ПАТ «Укрпошта» від 06.02.2018, наданий відповідачем до відзиву на позов, як доказ його направлення позивачу, та поштове повідомлення про вручення, містять однаковий штрихкодовий ідентифікатор, тому суд доходить висновку, що позивачем отримано цей документ.

За наведених обставин, суд приймає поданий відповідачем відзив на позовну заяву, як такий, що поданий у встановленому порядку у встановлений строк, і справа розглядається з його урахуванням.

У підготовчому засіданні 20.03.2018 судом закрито підготовче провадження та за письмовими заявами сторін розпочато розгляд справи по суті у цей же день.

У судовому засіданні представник позивача знову заявила клопотання про прийняття до розгляду судом поданих нею доказів, а саме копій рахунків-фактури №ПК-0000062 від 01.07.2015, №ПК-0000063 від 01.07.2015 та скріншоту з електронної пошти.

Нових обставин поважності причин пропуску встановленого законом строку для подання доказів представник позивача суду не навела.

Суд відмовив представнику позивача у прийнятті до розгляду зазначених доказів з тих же підстав, які були наведені вище.

Під час з’ясування обставин справи та дослідження доказів представником позивача втретє заявлено клопотання про прийняття до розгляду доказів - копій рахунків-фактури №ПК-0000062 від 01.07.2015, №ПК-0000063 від 01.07.2015 та скріншоту з електронної пошти.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Враховуючи те, що питання щодо прийняття до розгляду поданих позивачем доказів вже вирішено судом, проте представником позивача втретє заявлено те ж саме клопотання, суд розцінює такі дії як зловживання процесуальними правами представником позивача.

На підставі зазначеного, суд залишив без розгляду клопотання представника позивача про прийняття поданих нею доказів.

Представник позивача у судовому засіданні пояснила, що ТОВ «Промкомплект» відповідачу усно та шляхом направлення електронних листів заявлялись вимоги про сплату суми заборгованості за надані транспортні послуги, проте доказів на підтвердження цього суду не надала.

Як пояснила представник позивача, оплата за договором повинна здійснюватись відповідачем після отримання ним товару, тобто у цей же день, відповідно до норм ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У своєму відзиві на позов відповідач зазначає, що обов’язок сплати за поставлений позивачем товар у нього не настав, оскільки за умовами договору відповідач повинен перерахувати позивачу кошти протягом 45 днів з дати отримання рахунків-фактури, які у відповідача відсутні. Також вказує, що позивачем не надано доказів направлення та отримання відповідачем рахунків-фактури. У зв’язку з відсутністю порушення зобов’язання за договором, відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування та стягнення заявлених позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Представник відповідача визнає надання позивачем транспортних послуг на суму 12600,00 грн та наявність у відповідача грошового зобов’язання зі сплати за надані послуги, проте, враховуючи те, що надання таких послуг не передбачено умовами договору №01/25-06/1 від 25.06.2015, не встановлено строку їх сплати, а позивачем не виставлялась вимога щодо їх оплати, відповідач вважає, що строк оплати за ці послуги не настав.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані представниками сторін докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом, 25.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промкомплект» (далі – Продавець) та Дочірнім підприємством «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі – Покупець) укладено договір №01/25-06/1 (купівлі-продажу, поставки) (далі – Договір) (а.с. 11-14).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар: в асортименті, кількості та по цінам, викладених у специфікації, яка підписується сторонами та є невід’ємною частиною цього договору.

У специфікації зазначається конкретна партія товару, яка поставляється на підставі письмової заявки, як передбачено розділом 3 цього договору, та може поставлятись частинами (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 3.5 Договору передача Продавцем кожної партії Товару здійснюється за видатковою накладною та рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 6.1 Договору Продавець виставляє Покупцю рахунок-фактуру при поставці конкретної партії товару. Покупець зобов’язується разом з прийманням товару, поставити на екземплярі рахунку-фактури Продавця відмітку про отримання цього документу із зазначенням дати.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що Покупець оплачує рахунок-фактуру шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця протягом 45 днів з дати його отримання, якщо інше не передбачено додатковими угодами до цього Договору.

У випадку порушення зобов’язання, що виникає з цього Договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) законодавством (п. 8.1 Договору).

Згідно з п. 8.9 Договору Покупець за несвоєчасну оплату зобов’язаний сплатити продавцю пеню у розмірі 0,2% від ціни неоплаченого товару, за кожний день прострочення.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2017 (п. 11.1 Договору).

Відповідачем позивачу направлено лист від 22.06.2015 №03-10/74, у якому просив терміново поставити пічне паливо об’ємом 25-30 тон автоцистернами за адресою: АБЗ №1 філія Чернігівська ДЕД, с. Рівнопілля, Чернігівський район (а.с. 15).

Відповідно до видаткової накладної №ПК-0000021 від 01.07.2015 (а.с. 16) позивачем поставлено відповідачу паливо котельне рідинне у кількості 9750,00 л на загальну суму 117000,00 грн, яке отримано відповідачем на підставі довіреності №82 від 01.07.2015 (а.с. 18). У вказаній видатковій накладній продавець зазначив, що підставою є рахунок-фактура №ПК-0000062 від 01.07.2015.

Рахунку-фактури №ПК-0000062 від 01.07.2015, на підставі якого здійснювалась передача товару, так само як і доказів його отримання відповідачем, позивачем у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов’язання з поставки та передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь – яких зауважень.

Також 01.07.2015 сторонами підписано акт № ПК-0000042 здачі прийняття-робіт (надання послуг), у якому зазначено, що позивачем були проведені такі роботи (надані послуги) за договором №01/25-06/1 від 25.06.2015 та рахунком №ПК-0000063 від 01.07.2015: відшкодування транспортних витрат – 12600,00 грн з ПДВ (а.с. 17).

Проте, рахунку-фактури №ПК-0000063 від 01.07.2015 позивачем у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк суду не надано.

Відповідач вартість поставленого позивачем товару та наданих транспортних послуг не оплатив, у зв’язку з чим виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 129600,00 грн.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором, позивачем нараховано відповідачу 30322,83 грн пені, 9352,50 грн – 3% річних та 39009,60 грн інфляційних втрат.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар - паливо котельне рідинне на загальну суму 117000,00 грн, а також надав транспортні послуги на загальну суму 12600,00 грн, які відповідач не оплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 129600,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки п. 6.2 Договору передбачено оплату рахунку-фактури протягом 45 днів з дати його отримання, тобто у правовідносинах сторін має місце відтермінування такої оплати, суд вважає, що правові норми, передбачені ст. 692 Цивільного кодексу України щодо обов’язку покупця оплатити товар одразу після його прийняття, у спірних взаємовідносинах застосуванню не підлягають.

Тому до таких взаємовідносин підлягають застосуванню правові норми, встановлені ст. 530 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд відхиляє доводи позивача про те, що обов'язок у відповідача за поставлений товар виник у нього у день отримання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України).

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що Покупець оплачує рахунок-фактуру шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця протягом 45 днів з дати його отримання, якщо інше не передбачено додатковими угодами до цього Договору.

Отже, за умовами Договору початок перебігу строку на оплату товару та, відповідно, закінчення такого строку пов'язується саме з датою отримання рахунку-фактури.

Відповідач заперечив проти отримання рахунку-фактури, а позивач доказів їх отримання у встановлений законом строк суду не надав.

Крім того, позивачем у позовній заяві не зазначено жодних обставин щодо виставлення відповідачу рахунку-фактури та отримання його ним. Жодних пояснень щодо дати отримання рахунку-фактури представник позивача також не надала.

Таким чином, за наявними матеріалами справи неможливо встановити, коли саме були отримані відповідачем рахунки-фактури, а відтак, суд доходить висновку про неможливість встановлення початку перебігу та закінчення строку на оплату поставленого товару.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що строк оплати за поставлений товар не настав, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за товар у розмірі 117000,00 грн є неправомірною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 12600,00 грн за надані транспортні послуги суд зазначає наступне.

Як вбачається з Договору, умовами цього Договору не встановлено обов'язку відповідача відшкодовувати позивачу транспортні послуги за поставку товару.

Також ані Договором, ані жодним іншим документом не встановлено строку сплати за надані транспортні послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.

Будь-яких доказів щодо пред'явлення відповідачу вимоги (претензія, лист, рахунок тощо) про відшкодування наданих транспортних послуг у встановленому законом порядку позивачем не надано.

Оскільки сторонами не встановлено строку сплати за надані транспортні послуги, а позивачем не подано вимоги відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд вважає, що строк (термін) виконання грошового зобов'язання не настав, а відтак вимоги щодо стягнення заборгованості за надані транспортні послуги у розмірі 12600,00 грн є неправомірними та задоволенню не підлягають.

У зв'язку з наведеним не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 30322,83 грн пені, 9352,50 грн – 3% річних та 39009,60 грн інфляційних втрат, нарахованих на таку заборгованість.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Судом вже надано правову оцінку несвоєчасному та не у встановленому законом порядку подання доводів та доказів по справі, а також настання відповідних негативних правових наслідків цього.

Дослідивши надані матеріали, суд вважає, що позивачем належним чином не обґрунтовано та не доведено відповідними доказами свої позовні вимоги.

Інші пояснення учасників судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, лише 14.02.2018 (тобто, вже після подання відзиву на позов) відповідачем подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого розмір таких витрат становить 10200,00 грн.

Частинами 1 та 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно положень ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України унормовує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем надано розрахунок витрат на правничу допомогу, проте не надано належних доказів цього, а саме: договору про надання правничої допомоги та актів наданих послуг, у яких, як зазначає у поданому орієнтовному розрахунку сам адвокат ОСОБА_2, вказується та узгоджується сторонами вартість послуг, наданих по кожній окремій справі.

За наведених обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10200,00 грн стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 43, 73-81, 86, 124, 126, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 29.03.2018.

Суддя В.В. Шморгун